ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20.05.2004 року Справа N 3/152
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого
суддів
розглянувши у відкритому Надвірнянської ОДПІ, м. Надвірна
судовому засіданні
матеріали касаційної
скарги
на постанову від 12.12.2003 року Львівського
апеляційного господарського суду
у справі № 31
господарського суду Івано-Франківської області
за позовом Санаторій "П", м. Яремча
до Надвірнянської ОДПІ, м. Надвірна
про визнання недійсним податкового
повідомлення- рішення № 0000112301/0 від
19.05.2003 року
в судовому засіданні взяли участь представники:
від позивача: присутній
від відповідача: присутній
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Івано-Франківської області від
25.09.2003 року, залишеним без змін постановою Львівського
апеляційного господарського суду від 12.12.2003р., по справі № 31
позов задоволене; визнане недійсним рішення Надвірнянської ОДПІ
№ 0000112301/0 від 19.05.2003р.; стягнуте з відповідача на користь
позивача 85 грн. держмита та 118 грн. інформаційних послуг.
В касаційній скарзі Надвірнянська ОДПІ просить скасувати ухвалені
по справі судові акти, в позові відмовити, посилаючись на
порушення норм матеріального та процесуального права, а саме п. 7
ст. 105 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, пп. 7.4.1, пп. 7.4.3 п. 7.4 ст. 7
Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, пп.
5.8.2 п. 5.8 ст. 5 Порядку заповнення та подання податкової
декларації з податку на додану вартість, затвердженого Наказом ДПА
України № 166 ( z0250-97 ) (z0250-97)
від 30.05.1997р. та зареєстрованого в
Міністерстві юстиції від 9 липня 1997р. № 250/2054.
Відзиву на касаційну скаргу позивач суду не надіслав.
Заслухавши пояснення по касаційній скарзі представника
відповідача, який підтримав викладені в ній доводи, заперечення на
касаційну скаргу представника позивача, перевіривши повноту
встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в
постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів Вищого
господарського суду України приходить до висновку, що касаційна
скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами було встановлене, що з 01.01.2002р. позивач перейшов на
спрощену систему оподаткування і відповідно до вимог ст. 6 Указу
Президента "Про спрощену систему оподаткування, обліку та
звітності суб'єктів малого підприємництва"( 746/99 ) (746/99)
від
28.06.1999р № 746/99 не є платником податку на додану вартість.
Згідно ч. 2 пп. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на
додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
суб'єкти підприємницької
діяльності, що перейшли на спрощену систему оподаткування, яка не
передбачає сплати податку або передбачає його сплату в іншому, ніж
визначено цим Законом, порядку, втрачають право на нарахування
податку, податковий кредит та складання податкової накладної, а
також на отримання відшкодування за податковий період, в якому
відбувся такий перехід.
Відповідно до пп. 7.4.3 п. 7.4 ст. 7 цього ж закону у разі коли
товари (роботи, послуги), що виготовлені та/або придбані, частково
використовуються в оподатковуваних операціях, а частково - ні, до
суми податкового кредиту включається та частка сплаченого
(нарахованого) податку при їх виготовленні або придбанні, яка
відповідає частці використання таких товарів (робіт, послуг) в
оподатковуваних операціях звітного періоду.
На підставі викладених норм колегія суддів вважає вірним висновок
апеляційного суду про те, що Закон України "( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
", як і
Указ Президента "Про спрощену систему оподаткування, обліку та
звітності суб'єктів малого підприємництва" № 727/98 ( 727/98 ) (727/98)
від
03.07.1998року (з змінами і доповненнями), не передбачає
коригування податкового кредиту попередніх звітних періодів в
момент їх переходу на спрощену систему оподаткування, а лише
передбачає втрату взагалі права на податковий кредит після такого
переходу, відповідно, з моменту набуття статусу платника єдиного
податку.
Колегія суддів також вважає, що сплату єдиного податку не можна
вважати неоподатковуваною операцією, пряме визначення якої в
Законі України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
відсутнє, оскільки єдиний податок є альтернативним способом
оподаткування в складі спрощеної системи оподаткування, яка
передбачає заміну деяких загальнодержавних та місцевих податків і
зборів єдиним податком, що об'єднує в собі всі скасовані для таких
платників податки та збори, в тому числі включає в себе ПДВ. На
думку колегії суддів, під неоподатковуваними операціями в
розумінні вищенаведеної норми пп. 7.4.3 п. 7.4 ст. 7 Закону
України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
законодавець мав на увазі саме окремі операції одного звітного
періоду, передбачені п. 3.2 ст. 3, ст. 5 цього закону, а не
альтернативний спосіб оподаткування, ще і тому, що в
вищенаведеному підпункті йдеться про право включення платниками
податку до суми податкового кредиту відповідної частки податку,
сплаченого при виготовленні або придбанні товарів, які частково
використовуються в оподатковуваних операціях, а частково - ні, а
не про його виключення особами, які не є платниками ПДВ, шляхом
коригування податкового кредиту попередніх звітних періодів.
Беручи до уваги все наведене та вимоги чинного законодавства в їх
сукупності, колегія суду не вбачає підстав для скасування
постанови Львівського апеляційного господарського суду.
Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-8, п. 1 ч. 1 ст. 111-9, 111-11
ГПК України, Вищий господарський суд України, -
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Надвірнянської ОДПІ від 12.01.2004 року
№ 137/10/10-17 на постанову Львівського апеляційного
господарського суду від 12.12.2003 року у справі № 31 залишити без
задоволення, а постанову Львівського апеляційного господарського
суду від 12.12.2003 року у справі № 31 - без змін.