ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22.04.2004 Справа N 2/262а
Вищий господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого Першикова Є.В.
суддів Савенко Г.В., Ходаківської І.П.
розглянувши касаційну скаргу ДПІ у H-ському районі м. P-ська
на постанову від 20.01.04 p.
Донецького апеляційного господарського суду
у справі №2/262а
господарського суду Донецької області
за позовом ДП "XXX"
до ДПІ у H-ському районі м. P-ська
про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення
за участю представників сторін:
позивача : не з'явились
відповідача: не з'явились
Рішенням Господарського суду Донецької області від 21.10.2003 року
у справі №2/262 (суддя Ханова Р.Ф.), яке залишено без змін
постановою Донецького апеляційного господарського суду від
20.01.04р. (колегія суддів Г.Я.Старовойтова, М.В.Калантай,
С.І.Кондратьєва) задоволено позов "ХХХ" м. P-cьк до Державної
податкової інспекції у H-ському районі м. P-ська про визнання
недійсним податкового повідомлення-рішення №0000262342/2 від
14.08.03 року, предметом якого визначені податкові зобов'язання з
земельного податку загальною сумою 218184 грн., в тому числі
145456 грн. основного платежу та 72728 грн. штрафна санкція.
Відповідач, Державна податкова інспекція у H-ському районі м.
P-ська, не погоджуючись з судовими рішеннями, звернулася з
касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення
Господарського суду Донецької області від 21.10.03 року та
постанову Донецького апеляційного господарського суду від 20.01.04
року, а позов "ХХХ" м. P-cьк залишити без задоволення.
Розглянувши матеріали справи та касаційної скарги, проаналізувавши
на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність
застосування судом норм матеріального та процесуального права,
колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому
задоволенню виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач здійснив у травні
2003 року документальну перевірку дотримання вимог податкового
законодавства з питання правильності обчислення, повноти та
своєчасності перерахування до бюджету позивачем податку за землю
за період з 01.04.2001 року по 31.03.2003 року, за наслідками якої
складено акт №148/23-1-114/01183712 від 12.05.2003 року. На
підставі вказаного акту перевірки керівником податкового органу
прийняте податкове повідомлення-рішення №№0000262342/2 від
14.08.03 року, яким визначено суму податкового зобов язання за
платежем: "земельний податок з юридичних осіб" та нараховано до
сплати 290912 грн., в тому числі 145456 грн. основного платежу та
145456 грн. штрафні санкції.
В зв'язку з частковою відміною вищим податковим органом
відповідача зазначеного повідомлення - рішення, відповідачем
14.08.2003 р. винесене нове повідомленні - рішення № 0000262342/2
про визначення суми податкового зобов'язання до сплати в сумі
218 184 грн. 00 коп., з якої основний платіж складає 145 456 грн.
00 коп., штрафні санкції - 72 728 грн. 00 коп.
Визнаючи недійсним спірне рішення, суди першої та апеляційної
інстанції, виходили з того, що згідно ст.21 Основ законодавства
України про культуру ( 2117-12 ) (2117-12)
, законодавець відносить до
закладів культури організації телебачення та радіомовлення.
Оскільки позивач здійснює свою діяльність у сфері телебачення та
радіомовлення, то судом зроблено висновок, що таке підприємство є
закладом культури, який відповідно до пункту 4 статті 12 Закону
України "Про плату за землю" ( 2535-12 ) (2535-12)
звільнений від сплати
земельного податку.
Зазначений висновок було зроблено судом без всебічного, повного і
об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх
сукупності, як це вимагається статтею 43 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Колегія суддів зазначає, що Статтею 12 Закону України "Про плату
за землю" ( 2535-12 ) (2535-12)
передбачені пільги щодо плати за землю. Так,
зокрема, пунктом 4 вказаної статті ( 2535-12 ) (2535-12)
передбачено, що від
земельного податку звільняються вітчизняні заклади культури,
науки, освіти, охорони здоров'я, соціального забезпечення,
фізичної культури та спорту, спортивні споруди, що
використовуються ними за цільовим призначенням.
При вирішенні спору та вирішенні питання щодо віднесення "ХХХ" м.
P-cьк до закладів культури судами не було з'ясовувалося, чи має
позивач статус закладу, які види діяльності здійснює позивач, та
який статус земельних ділянок, щодо яких визначена сума податкових
зобов'язань за платежем земельний податок.
Необхідність дослідження вказаних обставин зумовлена наявністю в
матеріалах справи ксерокопії довідки Донецького обласного
управління статистики Державного комітету статистики України про
включення до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій
України від XX.XX.2002р. № X9, згідно якої підприємство має код
організаційно - правової форми господарювання - 140 - державне
підприємство, а не 410 - заклад (відповідно до Класифікації
організаційно-правових форм господарювання ( vb288217-94 ) (vb288217-94)
,
затвердженої наказом Держстандарту України від 22.11.1994р. №288),
форма фінансування підприємства - 2 (госпрозрахунок); необхідність
дослідження обставин зумовлена також посиланням відповідача на те,
що згідно довідки Донецького міського управління земельних
ресурсів про грошову оцінку земельної ділянки від XX.XX.2003р.
земельна ділянка, що є об'єктом спірних правовідносин,
використовується як землі транспорту та зв'язку; підприємство має
ліцензію на здійснення діяльності по зв'язку на території України
(вид діяльності - будівництво і технічне обслуговування мереж
теле- і радіомовлення) від 28.01.1995р. № 206, що на думку ДПІ,
згідно до ст. 1 Закону України "Про зв'язок" ( 160/95-ВР ) (160/95-ВР)
підпадає під поняття "підприємство зв'язку" - підприємство, що
здійснює свою господарську діяльність для забезпечення
функціонування засобів, споруд та мереж зв'язку з метою надання
послуг зв'язку.
Вищевказані обставини, на які посилалася ДПІ, не були взяті до
уваги та не оцінювались судами при винесенні рішення та постанови
по справі.
Наведене свідчить про неповне дослідження в рішенні місцевого та
постанові апеляційного господарського суду обставин справи, що з
врахуванням встановлених ст. 111-7 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
меж повноважень касаційної інстанції
виключає можливість висновку стосовно правильності застосування
судами попередніх інстанцій норм матеріального права при вирішенні
спору. У зв'язку з цим судові рішення, як такі, що постановлені з
порушенням частини 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, підлягають скасуванню, а справа - передачі на
новий розгляд господарському суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи господарському суду слід взяти до
уваги викладене в цій постанові, вжити всі передбачені законом
засоби для всебічного, повного і об'єктивного встановлення
обставин справи, прав і обов'язків сторін і в залежності від
встановленого та у відповідності з чинним законодавством вирішити
спір.
Керуючись ст.ст.111-5, 111-7, 111-9, 111-10, 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія суддів Вищого
Господарського суду України,
ПОСТАНОВИЛА
Касаційну скаргу ДПІ у H-ському районі м. P-ська задовольнити
частково.
Рішення господарського суду Донецької області від 21.10.03 p. та
постанову Донецького апеляційного господарського суду від 20.01.04
p. у справі №2/262а скасувати, справу №2/262а направити на новий
розгляд до господарського суду Донецької області.
Головуючий Є. Першиков
Судді : Г.Савенко
І.Ходаківська