Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22.04.2004 Справа N 2-16/9888-2003
Київ
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого
суддів
за участю представників
сторін котрі
позивача не з'явились повідомлені належним
чином
відповідача присутній
розглянувши у відкритому
судовому засіданні Державної податкової інспекції у
касаційну скаргу місті Сімферополі
у справі
№ 2-16/9888-2003
Автономної Республіки Крим
на постанову від 20.10.2003року
Севастопольського апеляційного
господарського суду
за позовом Товариства з обмеженою
відповідальністю "ДА"
до Державної податкової інспекції у
місті Сімферополі
про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від
06.03.2003 року № 0000872303/0
Товариство з обмеженою відповідальністю "ДА" звернулось до
господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом про
визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 06.03.2003
року № 0000872303/0, яким було визначено позивачеві до сплати
податок на додану вартість у сумі 6798 гривень та 1699,50 гривень
пені з підстав невідповідності його фактичним обставинам справи та
чинному законодавству. Позовні вимоги вмотивовані тим, що
позивачем правомірно, у відповідності до підпункту 7.4.1 пункту
7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість"
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
віднесено до податкового кредиту вартість сплаченого
податку на додану вартість у зв'язку з придбанням будівельних
матеріалі у сумі 44575 гривень.
Крім того позивач посилався і на приписи підпункту 8.7.1 пункту
8.7 пункту 8.8 статті 8 Закону України "Про оподаткування прибутку
підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
, в яких зазначено, що до валових витрат
відносяться будь-які витрати пов'язані з поліпшенням основних
фондів, а також надано право збільшувати балансову вартість
відповідних груп основних фондів на вартість фактично здійснених
поліпшень об'єкту оренди.
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від
05.08.2003 року позовні вимоги позивача задоволені повністю та
визнано недійсним податкове повідомлення-рішення від 06.03.2003
року № 0000872303/0.
Рішення місцевого суду вмотивоване тим, що позивач правомірно (на
підставі податкових накладних) включив в склад податкового кредиту
суми податку на додану вартість за придбані будівельні матеріали,
а відповідач не довів використання позивачем об'єкта оренди, для
ремонту якого придбавались будівельні матеріали, менше, ніж 365
календарних днів.
Не погоджуючись з прийнятим господарським судом рішенням, Державна
податкової інспекції у місті Сімферополі звернулась до
Сімферопольського апеляційного господарського суду зі скаргою, в
якій просила скасувати рішення господарського суду Автономної
Республіки як таке, що прийнято з порушенням норм матеріального о
права, та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні
позову.
Сімферопольський апеляційний господарський суд постановою від
20.10.2003р. апеляційну скаргу державної податкової інспекції
залишив без задоволення, а рішення господарського суду Автономної
Республіки Крим від 05.08.2003року без змін, посилаючись на
відсутність порушень з боку позивача приписів підпункту 7.4.1
пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану
вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
.
Державна податкова інспекція у міста Сімферополі звернулась з
касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій
просить постанову Сімферопольського апеляційного господарського
суду від 2 жовтня 2003року скасувати, як таку, що винесена з
порушенням норм матеріального та процесуального права. Касаційна
скарга вмотивована тим, що попередніми судовими інстанціями були
порушені приписи підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону
України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
та 8.7.1
пункту 8.7 пункту 8.8 статті 8 Закону України "Про оподаткування
прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
.
Державна податкова інспекція вважає, що поза як об'єкт оренди не
використовувався платником податків упродовж періоду, який
перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію
об'єкта (акт введення в експлуатацію відсутній) тому об'єкт оренди
не підпадає під визначення "основні фонди". Оскільки позивач не
відносив в склад валових витрат, витрати пов'язані з поліпшенням
об'єкта оперативної оренди, та не створював балансову вартість
відповідних груп основних фондів, у нього були відсутні правові
підстави і щодо віднесення до складу податкового кредиту податку
на додану вартість, сплаченого в результаті придбання будівельних
матеріалів.
Заслухавши доповідь судді, пояснення присутніх у судовому
засіданні представників сторін та перевіривши наявні матеріали
справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та
повноти їх встановлення в рішенні господарського суду та постанові
апеляційного господарського суду, колегія суддів вважає, що
касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, господарським судом Автономної
Республіки Крим та Севастопольським апеляційним господарським
судом було встановлено, що позивач лютому, березні 2002 року
придбав будівельні матеріали для ремонту орендованого приміщення
на загальну суму 44575 грн. У травні 2002р. була віднесена до
податкового кредиту сума податку на додану вартість у розмірі 8915
грн. з вартості придбаних ним матеріалів.
Порядок формування права на податковий кредит визначений пунктом
7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість"
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, а основна вимога щодо права платника податку на
додану вартість на податковий кредит міститься у підпункті 7.4.1
цієї статті.
Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 вказаного Закону
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, податковий кредит звітного періоду складається із
сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному
періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість
яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та
основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають
амортизації.
Суми податку на додану вартість, сплачені (нараховані) платником
податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням (спорудженням)
основних фондів, що підлягають амортизації, включаються до складу
податкового кредиту такого звітного періоду, незалежно від строків
введення в експлуатацію основних фондів, а також від того, чи мав
платник податку оподатковувані обороти протягом такого звітного
періоду.
Приписами статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість"
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, зокрема, визначено, що терміни " валові витрати
виробництва (обігу), основні фонди та нематеріальні активи, що
підлягають амортизації", розуміються у значенні, визначеному
Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств"
( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
.
Підпунктом 8.2.1 пункту 8.2 статті 8 Закону України "Про
оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
встановлено, що
під терміном "основні фонди" слід розуміти матеріальні цінності,
що використовуються у господарській діяльності платника податку
протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати
введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість
яких поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним
зносом.
В силу приписів пункту 1.11 статті 1 Закону України "Про податок
на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
таке визначення основних фондів
поширюється і на сферу правовідносин, що виникають у зв'язку із
сплатою податку на додану вартість.
Висновки попередніх судових інстанцій ґрунтувалися на
недоведеності податковою інспекцією факту невикористання спірного
приміщення понад 365 календарних днів. Проте відповідно до
підпункту 4.2.3 пункту 4.2 статті 4 Закону України "Про порядок
погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та
державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
обов'язок доведення, що
будь яке нарахування, здійснене контролюючим органом у випадках,
визначених підпунктом 4.2.2 цього пункту, є помилковим,
покладається на платника податків, за винятком випадків,
визначених пунктом 4.3 цієї статті, тобто, тягар доведення
відсутності наведених в акті перевірки порушень лежить
безпосередньо на платникові податків.
Виходячи з наведеного рішення господарського суду Автономної
Республіки Крим від 05.08.2003 року та постанова Севастопольського
апеляційного господарського суду від 20.10.2003р. підлягають
скасуванню, а справа скеровується на новий розгляд до
господарського суду Автономної Республіки Крим.
На підставі викладеного та керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-9,
111-10, 111-11, 111-12 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від
05.08.2003 року та постанову Севастопольського апеляційного
господарського суду від 20.10.2003 року у справі № 2-16/9888- 2003
скасувати, справу скерувати на новий розгляд до господарського
суду Автономної Республіки Крим.
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у місті
Сімферополі задовольнити частково.