ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21.04.2004 Справа N 13/525
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого
суддів
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Т" на постанову
Київського апеляційного господарського суду від 9 жовтня 2003 року
у справі № 13/525 за позовом відкритого акціонерного товариства
"Агрофірма "ТР" до товариства з обмеженою відповідальністю фірми
"Т" та державної госпрозрахункової організації "ЖІ" про розірвання
угоди, -
В С Т А Н О В И В:
У липні 2003 року відкрите акціонерне товариство "Агрофірма "ТР"
звернулось до господарського суду м. Києва з позовом до товариства
з обмеженою відповідальністю фірми "Т" та державної
госпрозрахункової організації "ЖІ" про розірвання Угоди про
відшкодування витрат за майновий комплекс у м. Києві від 31 жовтня
2001 року № 123 та Інвестиційного договору № 24-01/03 часткової
участі у будівництві житлових будинків в комплексі з об'єктами
соціальної інфраструктури у Шевченківському районі м. Києва від 24
січня 2003 року, посилаючись на те, що внаслідок невиконання
відповідачами своїх зобов'язань за вказаними договорами, ним
втрачено будь-який інтерес в продовженні правовідносин, що виникли
з цих угод.
Рішенням господарського суду м. Києва від 1 серпня 2003 року в
задоволенні позову відмовлено.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 9
жовтня 2003 року дане рішення скасовано, позов задоволено
частково, Інвестиційний договір № 24-01/03 від 24 січня 2003 року
розірвано та припинено провадження у справі в частині позовних
вимог щодо розірвання Угоди № 123 від 31 жовтня 2001 року.
В касаційній скарзі товариство з обмеженою відповідальністю фірма
"Т" просить скасувати постанову суду другої інстанції, а рішення
суду першої інстанції залишити без змін, посилаючись на те, що при
винесенні постанови були порушені норми матеріального і
процесуального права.
Заслухавши пояснення представника товариства з обмеженою
відповідальністю фірми "Т", який підтримав доводи касаційної
скарги та заперечення проти цих доводів, висловлені представником
позивача, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної
скарги, суд вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з
таких підстав.
Як видно з матеріалів справи та встановлено попередніми судовими
інстанціями, предметом спору по даній справі є розірвання Угоди
opn відшкодування витрат за майновий комплекс № 123 від 31 жовтня
2001 року та Інвестиційного договору № 24-01/03 від 24 січня 2003
року.
Підставою для їх розірвання є невиконання відповідачами своїх
зобов'язань за даними договорами та втрата позивачем інтересу та
зацікавленості в продовженні правовідносин, що виникли з цих угод.
За умовами Угоди № 123 та Додаткової угоди № 5 державна
госпрозрахункова організація "ЖІ" взяла на себе зобов'язання
відшкодувати позивачу вартість будівель та споруд, в сумі 1178,4
тис. грн. та 3121,3 тис. грн. витрат по кредиторській
заборгованості за комунальні послуги, до бюджету, по заробітній
платі та по іншим кредиторським виплатам.
Згідно Інвестиційного договору від 24 січня 2003 року, укладеного
між сторонами, товариство з обмеженою відповідальністю фірма "Т"
взяло на себе зобов'язання відшкодувати відповідним підприємствам
кредиторську заборгованість позивача за спожиті ним природний газ,
електричну енергію, воду і водовідведення на загальну суму 2781,6
тис. грн., а державна госпрозрахункова організація "ЖІ"
відшкодовує позивачу вартість будівель і споруд, на суму 1178000
грн., та перераховує йому для сплати ним заборгованості до
бюджету, по заробітній платі, іншим кредиторам та вартості
незавершеного будівництва на загальну суму 339,2 тис. грн.
Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог,
місцевий суд виходив з того, що державна госпрозрахункова
організація "ЖІ" та товариство з обмеженою відповідальністю фірма
"Т" свої зобов'язання за вказаними договорами виконали.
Зокрема, державна госпрозрахункова організація "ЖІ" перерахувала
позивачу кошти в сумі 1522700 грн., що перевищує його
зобов'язання, а товариство з обмеженою відповідальністю фірма "Т"
погасило кредиторам позивача його заборгованість за спожиті ним
газ, електроенергію, воду і водовідведення.
При цьому, суд послався на те, що заборгованість позивача перед
державним комунальним підприємством "КГ" у розмірі 1126000 грн.
списана у зв'язку з закінченням строку позовної давності.
Визнавши факт виконання зобов'язань державною госпрозрахунковою
організацією "ЖІ" по договору, та не погоджуючись з висновком суду
першої інстанції в частині виконання зобов'язань товариством з
обмеженою відповідальністю фірмою "Т" по погашенню заборгованості
позивача перед акціонерним товариством "ВК" та державним
комунальним підприємством "КГ", суд другої інстанції дійшов
висновку, що невиконання однією із сторін тристороннього договору
взятих на себе зобов'язань є підставою для розірвання договору.
Проте, з таким висновком суду погодитись не можна.
Відповідно до ст. 161 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений
строк відповідно до вказівок закону, акту планування, договору, а
при відсутності таких вказівок - відповідно до вимог, що звичайно
ставляться.
Відповідальність за порушення зобов'язань передбачена главою 18
даного Кодексу.
Приймаючи рішення про розірвання Інвестиційного договору, суд
другої інстанції, в порушення вимог ст. 105 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, не обґрунтував свій
висновок нормами матеріального права та не навів, на підставі якої
норми права розірвано договір.
Між тим, норми матеріального права, що регулюють спірні
правовідносини, не передбачають можливості розірвання
тристороннього інвестиційного договору в разі неповного виконання
зобов'язань по погашенню спірної заборгованості однією із сторін
вказаного договору.
Апеляційний господарський суд дійшов правильного висновку про те,
що зобов'язання сторін, що виникли з угоди № 123 від 31 жовтня
2001 року припинені за згодою сторін у зв'язку з укладанням
Інвестиційного договору від 24 січня 2003 року.
Дані обставини давали підстави для відмови в позові в даній
частині позовних вимог, а не для припинення провадження у справі,
оскільки дане припинення обмежує конституційне право сторони на
звернення до суду за захистом порушених прав.
За таких обставин оскаржувану постанову не можна визнати законною
та обґрунтованою, а тому вона підлягає скасуванню.
Рішення місцевого суду ґрунтується на повно встановлених
обставинах справи, що мають значення для справи, постановлене з
дотриманням норм процесуального і матеріального права, а тому
підстави для його скасування відсутні.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-10, 111-11, 111-12
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий
господарський суд України -
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Т"
задовольнити.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 9 жовтня
2003 року у справі № 13/525 скасувати, а рішення господарського
суду м. Києва від 1 серпня 2003 року залишити без змін.