ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21.04.2004 Справа N 11/686
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Полякова Б.М., – головуючого (доповідач
у справі),
Ткаченко Н.Г.
Яценко О.В.
розглянувши матеріали ДПІ у Шевченківському районі міста Києва
касаційної скарги
та касаційної скарги Українсько-російського спільного
інженерно-виробничого підприємства
“Квазар-Мікро ІВМ”
на постанову від 19.11.2003р. Київського апеляційного
господарського суду
у справі № 11/686 господарського суду міста Києва
за позовом Українсько-російського спільного
інженерно-виробничого підприємства
“Квазар-Мікро ІВМ”
до ДПІ у Шевченківському районі міста Києва
про визнання недійсним рішення
за участю представників сторін:
від позивача – Порхун С.В., довір. від 17.06.2003 р. № 10;
від відповідача – Попова І.В., довір. від 07.02.2002 р.
№ 238/9/10-020
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду міста Києва від 04.09.2003 р. у
справі № 11/686 (суддя Борисенко І.В.) позов задоволено,
визнано недійсним рішення ДПІ у Шевченківському р-ні м. Києва
№ 1383/23-04/19365891/5881/10 від 06.07.2001 р. в частині
застосування штрафних (фінансових) санкцій у сумі 1 753,67 грн.,
в іншій частині позовних вимог в позові відмовлено.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від
19.11.2003р. (судді: Фролова Г.М. - головуючий, Шипко В.В.,
Полянський А.Г.) апеляційні скарги позивача та відповідача
залишені без задоволення, а прийняте у справі рішення – без
змін.
Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції в
частині визнання недійсним рішення ДПІ у Шевченківському р-ні
м. Києва, з касаційною скаргою до Вищого господарського суду
України звернулася ДПІ у Шевченківському р-ні м. Києва, в якій
просить скасувати оскаржувану постанову у відповідній частині та
прийняти нове рішення, яким в задоволені позовних вимог
відмовити повністю.
Крім того, касаційну скаргу подано Українсько-російським
спільним інженерно-виробничим підприємством “Квазар-Мікро ІВМ”,
заявник якої просить винесені у справі судові рішення скасувати
та прийняти нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги
та визнати повністю недійсним рішення ДПІ у Шевченківському р-ні
м. Києва.
Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи
касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи,
проаналізувавши застосування судами норм матеріального та
процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що
касаційна скарга відповідача підлягає задоволенню, а касаційна
скарга позивача задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 111-12 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
вказівки,
що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є
обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду
справи.
Направляючи справу на новий розгляд, Вищим господарським судом
України вказано на те, що позивач до податкового кредиту відніс
суми податків, сплачені (нараховані) ним у зв’язку з придбанням
товарів (робіт, послуг) для здійснення операцій з продажу
товарів (робіт, послуг), що звільнені від оподаткування згідно з
Угодою між Україною та США щодо надання допомоги України в
ліквідації стратегічної ядерної зброї, а також запобігання
розповсюдження зброї масового знищення від 25.10.1993 р. Таким
чином, позивач здійснював операції з продажу товарів, які не
підпадають під випадки звільнення від оподаткування або
проведення операцій, які не є об'єктом оподаткування,
передбачені статтями 3 та 5 Закону України “Про податок на
додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
. Отже, дія підп. 7.4.2 п. 7.4
ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
не поширюються на здійснювані позивачем операції.
При цьому, судом касаційної інстанції зазначено, що за правилами
підп. 5.3.3. п. 5.3. ст. 5 Закону України “Про оподаткування
прибутку підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
позивач мав віднести суми
податку на додану вартість, сплачені у складі витрат на
придбання товарів (робіт, послуг), які відносяться до складу
валових витрат, відповідно до валових витрат.
При новому розгляді господарським судом міста Києва виконано
вимоги ст. 111-12 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
та зроблено
правомірний висновок щодо безпідставного віднесення позивачем до
податкового кредиту вищезазначених сум податку на додану
вартість та відповідно обґрунтованого донарахування органом
державної податкової служби позивачу податку на додану вартість
в сумі 5 440,27 грн.
Проте, визнаючи недійсним рішення Державної податкової інспекції
в частині застосування штрафних санкцій на підставі того, що у
позивача наявні відповідні довідки, які підтверджують його право
на звільнення від оподаткування згідно з ч. 1 ст. VIII Угоди між
Україною та США щодо надання допомоги України в ліквідації
стратегічної ядерної зброї, а також запобігання розповсюдження
зброї масового знищення від 25.10.1993 р., яка передбачає, що
Сполучені Штати Америки, їх персонал, підрядчики і персонал
підрядчиків у зв'язку з діяльністю, що здійснюється відповідно
до цієї Угоди, звільняються від відповідальності за сплату
будь-яких податків або подібних зборів, що стягуються на
території України, попередніми судовими інстанціями не враховано
наступне.
В силу положень ч. 1 ст. 4 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
господарський
суд вирішує господарські спори на підставі Конституції України
( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
, Закону України “Про господарські суди”, цього
Кодексу, інших законодавчих актів України, міжнародних
договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою
України.
Якщо в міжнародних договорах України, згода на обов'язковість
яких надана Верховною Радою України, встановлені інші правила,
ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються
правила міжнародного договору (ч. 3 вказаної статті ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
).
Положеннями ст. 19 Закону України “Про систему оподаткування”
( 1251-12 ) (1251-12)
передбачено, що якщо міжнародним договором України,
ратифікованим Верховною Радою України, встановлено інші правила,
ніж ті, що їх містять закони України про оподаткування, то
застосовуються правила міжнародного договору.
Відповідно до п. 11.4 ст. 11 Закону України “Про податок на
додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, який набрав чинності 1.10.1997
року, податок на додану вартість є внутрішнім податком і не може
регулюватися нормами міжнародних договорів, крім договорів,
ратифікованих Верховною Радою України до набрання чинності цим
Законом.
Згідно з п. 25 ст. 97 Конституції (Основного Закону) України,
яка діяла на час укладання угоди, до виключного відання
Верховної Ради України належить ратифікація і денонсація
міжнародних договорів України. При цьому, ст. 1145 Конституції
(Основного Закону) України передбачала, що Президент України
веде переговори і підписує міждержавні та міжнародні договори
України, які набирають чинності після ратифікації Верховною
Радою України.
Також, ч. 1 ст. 7 Закону України “Про міжнародні договори
України” ( 3767-12 ) (3767-12)
від 22.12.1993 року N 3767-XII ратифікація
міжнародних договорів України здійснюється Верховною Радою
України шляхом ухвалення спеціального закону про ратифікацію.
Як вбачається з матеріалів справи, вищезазначена угода між
Україною та США від 25.10.1993 року була затверджена постановою
Кабінету Міністрів України від 31.12.93 р. № 1077 (не для
друку).
Доказів ратифікації угоди Верховною Радою України в порядку
чинного законодавства також не надано позивачем.
Враховуючи викладене, висновок суду щодо визнання недійсним
рішення державної податкової інспекції в частині застосування
штрафних (фінансових) санкцій є необґрунтованим.
Беручи до уваги всі наведені обставини в їх сукупності, колегія
суддів вважає за необхідне змінити постанову суду апеляційної
інстанції, виклавши резолютивну частину рішення суду першої
інстанції в іншій редакції.
На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9
– 111-11 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, суд
П О С Т А Н О В И В:
1. Касаційну скаргу ДПІ у Шевченківському районі міста Києва
на постанову Київського апеляційного господарського суду від
19.11.2003р. у справі № 11/686 задовольнити.
2. Касаційну скаргу Українсько-російського спільного
інженерно-виробничого підприємства “Квазар-Мікро ІВМ” на
постанову Київського апеляційного господарського суду від
19.11.2003р. у справі № 11/686 залишити без задоволення.
3. Постанову Київського апеляційного господарського суду від
19.11.2003р. у справі № 11/686 змінити. Резолютивну частину
постанови викласти в наступній редакції: “Рішення господарського
суду міста Києва від 04.09.2003 р. у справі № 11/686 змінити. В
позові відмовити.”.