ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21.04.2004 Справа N А-04/267-03
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Божок В.С., - головуючого,
Хандуріна М.І.,
Черкащенка М.М.,
розглянувши ДПІ у Ленінському районі м. Харкова
матеріали касаційної
скарги
на постанову Харківського апеляційного
господарського суду від 23.12.2003
у справі Харківської області
господарського суду
за позовом ТОВ “Бравекс”
До ДПІ у Ленінському районі м. Харкова
Про визнання недійсним розпорядження,
В засіданні взяли участь представники:
- позивача: Ротмістров м. В. – за дорученням від
01.08.2003;
- відповідача: не з’явились;
В С Т А Н О В И В:
У квітні 2003 ТОВ “Бравекс” звернулось до суду з позовом про
визнання недійсним розпорядження ДПІ у Ленінському районі
м. Харкова про внесення змін у визначену платником суму податку
на додану вартість за результатами попередньої перевірки
податкової декларації по податку на додану вартість від
25.03.2003 за № 18/23-5/30654234.
Рішенням господарського суду Харківської області від 29.10.2003
позовні вимоги ТОВ “Бравекс” задоволено.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від
23.12.2003 рішення місцевого господарського суду залишено без
змін.
Не погоджуючись з судовими рішеннями відповідач подав касаційну
скаргу в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення,
яким в позові ТОВ “Бравекс” відмовити.
В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на те, що
судом неправильно застосовані норми матеріального права, що
призвело до прийняття незаконних рішень.
Судова колегія, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи
касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи
та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування
норм матеріального та процесуального права вважає, що касаційна
скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судами попередніх інстанцій підставою прийняття
оскаржуваного розпорядження був акт № 40/23-504/45 позапланової
документальної перевірки позивача працівниками відповідача від
19.03.2003р. з питання правильності обчислення податкового
зобов'язання та податкового кредиту по ПДВ, в якому зроблені
висновки про порушення позивачем вимог податкового
законодавства, а саме: не віднесені до складу податкових
зобов'язань суми ПДВ згідно виписаних позивачем податкових
накладних у жовтні 2002р. у розмірі 10450,19 грн., що призвело
до заниження податкових зобов'язань по ПДВ у жовтні 2002р. на
суму 10450,19 грн. Крім цього внаслідок порушення умов договору
№ 3-а від 16.11.1999р. з АТЗТ “Сінетез” та додаткової угоди до
нього від 17.11.1999р. була неправомірно збільшена ціна орендної
плати у декілька разів, що призвело до завищення податкового
кредиту з ПДВ на суму 1196,3 грн., чим порушено п. 7.5 ст. 7
Закону України “Про податок на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
.
У зазначеному акті перевірки вказано, що згідно контракту
№ 353/М-01 від 13.05.02 р. з АТЗТ “Строй сервіс-5 (Росія,
Москва) ТОВ “Бравекс” у жовтні 2002 р. здійснювало відвантаження
будматеріалів на території України нерезиденту. До перевірки
були надані податкові накладні, виписані ТОВ “Бравекс”
вищевказаному нерезиденту, закріплені печаткою, за № 124 від
28.10.02 р. на загальну суму 56435,03 грн. у т. ч. ПДВ 9405,82
грн. та № 165 від 02.10.02 р. на загальну суму 6266,11 грн. у т.
ч. ПДВ 1044,37 грн., які не включені у книгу продажу товарів
(робіт, послуг).
На підставі даного акту відповідачем був зроблений висновок про
заниження зобов'язань по ПДВ у жовтні 2002 р. у розмірі 10450,14
грн.
Розпорядженням позивачу було зменшене бюджетне відшкодування
(податковий кредит) за жовтень 2002 р. на суму 11708,52 грн.
В даному випадку господарським судом Харківської області було
призначено судово-економічну експертизу.
Відповідно до висновку експерта, який судами попередніх
інстанцій прийнятий до уваги, податкова накладна № 124 від
28.10.2002 р. в бухгалтерському і податковому обліку не
відображена і при розрахунках податкових зобов’язань не
враховувалась.
Податкова накладна № 165-С від 02.10.2002 р., свідчить про
авансовий платіж в загальній сумі з ПДВ - 6266,1 грн. Згідно
регістрів бухгалтерського обліку, а також платіжних документів
про надходження коштів в сумі 6266,11 грн. на р/р позивача, як і
проведення закупівлі чи відвантаження яких не будь
будматеріалів, в цей період часу на дану суму, не проводилися.
Судами встановлено, що висновки експерта підтверджуються
первинними документами.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками попередніх
судових інстанцій, що накладна виписана помилково і без
фактичного здійснення господарської операції не може бути
підставою для висновку ДПІ про відвантаження товару.
Судами також встановлено, що в акті перевірки зазначено, що
згідно акту виконаних робіт від 31.10.2002 р. на отримання
послуг оренди приміщення під офіс і склад у жовтні 2002 р. від
АТЗТ “Сінтез” (договір № 3-а від 16.11.99 р.) - розмір
використаної площі складав 1971,2 кв. м, де плата за один
квадратний метр офісу - 27,0 грн., складських приміщень - 3,48
грн. (податкова накладна від 31.10.02 № 6796).
Однак, згідно договору з АТЗТ “Сінтез” від 16.1.1999 р. № 3-а та
додаткової угоди від 17.11.1999 р. № б/н плата за використання
орендної площі складала - 1,20 грн. з урахуванням ПДВ.
Згідно п. 7.1 ст. 7 вищевказаного договору зміни до цього
договору повинні бути оформлені додатковими угодами. На думку
відповідача, зміна розміру орендної плати не підтверджується
додатковими угодами, тому позивачем до податкового кредиту у
жовтні 2002 року неправомірно віднесена сума ПДВ у розмірі
1196,33 грн.
Відповідно до ст. 7 Закону України “Про податок на додану
вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
податкова накладна є звітним податковим
документом і одночасно розрахунковим документом. Не дозволяється
включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті
податку, що не підтверджені податковими накладними.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач отримав
податкові накладні, згідно яких включив суми ПДВ у податковий
кредит.
Перевіривши наявні в матеріалах справи документи, суди дійшли
висновку, що позивач є орендарем майна та приміщень. Сума оренди
встановлюється за згодою сторін. Зміна ціни договору № 3-а
(орендної плати) відбулася по згоді сторін, про що свідчить
додаткова угода від 01.10.2001 р., акт виконаних робіт від
31.10.2002 р., та податкова накладна від 31.10.2002 р. № 6796
видана АОЗТ “Синтез”, яка прийнята і проведена по обліку ТОВ
“Бравекс”.
Угода про зміну ціни недійсною не визнана.
Окрім того, судами встановлено, що згідно Договору оренди № 5-а
від 1.02.2000 р., строк його дії був встановлений до 31.12.2001
р. Додатковою угодою від 25.12.2001 року, строк дії договору
продовжено до 31.10.2002 р. Згідно акту виконаних робіт від
31.10.2002 р., роботи виконані у повному обсягу, встановлена
вартість виконаних робіт. АОЗТ “Синтез” видана податкова
накладна за № 6797 від 31.10.2002 р., яка прийнята позивачем та
проведена в обліку.
Як встановлено судами попередніх інстанцій угода про продовження
оренди, недійсною також не визнана.
Враховуючи наведене колегія суддів погоджується з висновками
попередніх судових інстанцій, що висновки ДПІ про
безпідставність віднесення до податкового кредиту сум ПДВ згідно
податкових накладних від 31.10.2002 № 6796 та № 6797 від
31.10.2002 є необґрунтованими.
Судова колегія погоджується і з висновками попередніх судових
інстанцій щодо необґрунтованості доводів відповідача в частині
ненадання відповідачем на момент перевірки додаткових угод,
оскільки для перевірки були надані акти виконаних робіт та
податкові накладні, які свідчили про реальність господарських
операцій, які є об’єктом оподаткування ПДВ. Згідно цих
документів була встановлена сума орендної плати, реальне
використання орендованого майна і волевиявлення обох сторін
стосовно ціни виконаних робіт.
З врахуванням вище наведеного, судова колегія вважає, що судові
рішення попередніх інстанцій відповідають нормам матеріального
та процесуального права, а доводи касаційної скарги не
спростовують висновків суду.
На підставі викладеного та керуючись статтями 111-5, 111-7,
111-8, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарськи суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу залишити без задоволення.
Постанову Харківського апеляційного господарського суду від
23.12.2003 у справі № А-04/267-03 залишити без змін.