ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21.04.2004 Справа N 8/200
Київ
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Божок В.С., - головуючого,
Хандуріна М.І.,
Черкащенка М.М.,
розглянувши у відкритому ЗАТ “Кіровоградграніт”
судовому засіданні
касаційну скаргу
на постанову Дніпропетровського апеляційного
господарського суду від 11.02.2004 р.
у справі господарського суду Кіровоградської області
за позовом ЗАТ “Кіровоградграніт”
до Кіровоградської міжрайонної
державної податкової інстанції
про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення,
за участю представників сторін:
- позивача: Мягкий А.В. – дов. від 09.04.2004 р. № 1;
- відповідача: не з’явились;
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Кіровоградської області від
05.11.2003 року у справі № 8/200 позов ЗАТ “Кіровоградграніт”
про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення
Кіровоградської міжрайонної державної податкової інстанції від
21.05.2003 р. № 0002662310/2652 задоволено.
Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду
від 11.02.2004 року рішення господарського суду Кіровоградської
області від 05.11.2003 року у справі № 8/200 скасовано, в позові
ЗАТ „Кіровоградграніт” до Кіровоградської міжрайонної державної
податкової інспекції, м. Кіровограда про визнання недійсним
податкового повідомлення-рішення від 21.05.2003 року
№ 0002662310/2652 відмовлено.
Не погоджуючись з постановою Дніпропетровського апеляційного
господарського суду від 11.02.2004 року у даній справі, ЗАТ
„Кіровоградграніт” звернулось до Вищого господарського суду
України з касаційною скаргою про скасування постанови
Дніпропетровського апеляційного господарського суду і залишення
рішення господарського суду Кіровоградської області від
05.11.2003 року в силі. Свою скаргу ЗАТ „Кіровоградграніт”
мотивує тим, що Дніпропетровським апеляційним господарським
судом при перегляді рішення невірно застосовані норми
матеріального права, зокрема, при здійсненні розрахунків за
отримані товарно-матеріальні цінності прості векселі були
використані як засіб платежу, розрахункові документи, векселі є
валютними цінностями, операції з передачі таких валютних
цінностей в оплату за отримані товари не є об’єктом
оподаткування податком на додану вартість. Кіровоградська
міжрайонна державна податкова інспекція проти касаційної скарги
заперечує, посилаючись на те, що векселі використані позивачем
як товар, операція з передачі таких векселів є товарообмінною
(бартерною), донарахування податку на додану вартість за
вказаною операцією є вірним, постанова Дніпропетровського
апеляційного господарського суду відповідає нормам матеріального
права.
Судова колегія, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи
касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи
та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування
норм матеріального та процесуального права вважає, що касаційна
скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно зі ст. 3.2.4. Закону України „Про податок на додану
вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
не є об’єктом оподаткування операції з
обігу валютних цінностей. Ст. 1 Декрету Кабінету Міністрів
України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю”
визначено, що валютною цінністю є платіжні документи та інші
цінні папери (акції, облігації, купони до них, бони, векселі
(тратти), боргові розписки, акредитиви, чеки, банківські накази,
депозитні сертифікати, ощадні книжки, інші фінансові та
банківські документи), виражені у валюті України.
Відповідно до ч. 1 ст. 21 Закону України “Про цінні папери і
фондову біржу” ( 1201-12 ) (1201-12)
вексель - це цінний папір, який
засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити
після настання строку визначену суму грошей власнику векселя
(векселедержателю).
Позивачем додатковими угодами від 20.11.2002 року до договорів
купівлі-продажу товарів відображено порядок розрахунків за
придбані товари як розрахунок шляхом передачі веселів.
Матеріалами справи підтверджено факт передачі позивачем векселів
в оплату товарів № 80350385282027, 80350385282028,
80350385282029, що оформлено актом приймання-передачі векселів.
Ст. 4 Закону України „Про обіг векселів в Україні” передбачено,
умова щодо проведення розрахунків із застосуванням векселів
обов'язково відображається у відповідному договорі. У разі
видачі (передачі) векселя відповідно до договору припиняються
грошові зобов'язання щодо платежу за цим договором та виникають
грошові зобов'язання щодо платежу за векселем. Вказана норма
Закону передбачає можливість проведення розрахунків за отримані
товари з застосуванням векселів, зокрема шляхом передачі
векселя.
Відповідно до пункту 6 Інструкції N 7 Національного банку
України “Про безготівкові розрахунки в господарському обороті
України” ( v0204500-96 ) (v0204500-96)
, затвердженої постановою Правління
Національного банку України від 02.08.96 N 204 (із подальшими
змінами і доповненнями), вексель є розрахунковим документом, за
яким здійснюються безготівкові розрахунки.
Таким чином, судом першої інстанції вірно встановлено, що у
названих операціях векселі виконували функцію розрахункових
документів: позивач передав їх в розрахунок за товари.
За таких обставин нарахування державною податковою інспекцією
податку на додану вартість та застосування фінансових санкцій є
необґрунтованим.
Висновок Дніпропетровського апеляційного господарського суду, що
розрахунок векселем за поставлені товари є товарообмінною
(бартерною) операцією яка підлягає оподаткуванню податком на
додану вартість спростовується матеріалами справи,
вищезазначеними нормативними актами.
Враховуючи викладене, колегія дійшла висновку про помилкове
застосування судом апеляційної інстанції до спірних
правовідносин норм матеріального права, в зв’язку з чим
постанова Дніпропетровського апеляційного господарського суду
підлягає скасуванню, а рішення господарського суду
Кіровоградської області залишенню в силі.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 111-5, 111-7, п. 2
ст. 111-9, п. 1. ст. 111-10 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу ЗАТ „Кіровоградграніт” задовольнити.
Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду
від 11.02.2004 р. у справі № 8/200 скасувати, рішення
господарського суду Кіровоградської області від 05.11.2003 р. у
цій же справі залишити без зміни.