ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21.04.2004 Справа N 5/59-38
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Полякова Б.М., – головуючого (доповідач у
справі),
Ткаченко Н.Г.
Яценко О.В.
розглянувши матеріали ДПІ у місті Луцьку
касаційної скарги
на постанову від 15.10.2003р. Львівського апеляційного
господарського суду
у справі № 5/59-38 господарського суду Волинської
області
за позовом Волинського обласного кіновідеомузичного
підприємства, м. Луцьк
до ДПІ у місті Луцьку
про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення
за участю представника сторони:
від позивача – Нерода В.О., директор
В С Т А Н О В И В:
20.06.2003 р. Волинське обласне кіновідеомузичне підприємство
звернулося до господарського суду Волинської області з позовом
про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення ДПІ у
місті Луцьку від 22.01.2003 р. № 0000242302/0 про донарахування
податкового зобов‘язання з земельного податку в сумі 8 735,55
грн. та застосування штрафних санкцій у розмірі 4 877,78 грн.
Рішенням господарського суду Волинської області від 22.07.2003
р. у справі № 5/59-38 (суддя Слупко В.Л.) в позові відмовлено.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від
15.10.2003 р. (судді: Процик Т.С.– головуючий, Дух Я.В., Юрченко
Я.О.) апеляційну скаргу позивача задоволено, прийняте у справі
рішення скасовано та позов задоволено: визнано недійсним
податкове повідомлення-рішення ДПІ у місті Луцьку від 22.01.2003
р. № 0000242302/0.
Не погоджуючись з винесеною постановою, з касаційною скаргою до
Вищого господарського суду України звернулася ДПІ у місті
Луцьку, в якій просить скасувати оскаржуване судове рішення та
прийняти нове, яким в позові відмовити.
Заслухавши пояснення представника сторони, обговоривши доводи
касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи,
проаналізувавши застосування судами норм матеріального та
процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що
касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 12 Закону України “Про
плату за землю” ( 2535-12 ) (2535-12)
від земельного податку звільняються
вітчизняні заклади культури.
Згідно з частиною 1 статті 21 Основ законодавства України про
культуру ( 2117-12 ) (2117-12)
(від 14.02.1992 р. N 2117-ХII) в Україні
гарантується розвиток різних за видами діяльності та формою
власності закладів, підприємств та організацій культури.
Положеннями Основ законодавства України про культуру чітко не
визначено коло суб'єктів, які є закладами культури. Поняття
відповідних закладів у цьому законі міститься як у переліку
підприємств, установ, організацій культури різних видів
діяльності та форм власності, так і окремо з віднесенням до
певних видів діяльності чи форм власності (державні і приватні
заклади) (ст. ст. 12, 21 вказаних Основ).
Враховуючи норми статті 3 Основ законодавства України про
охорону здоров'я ( 2801-12 ) (2801-12)
, відповідно до якої закладами
охорони здоров'я є підприємства, установи та організації,
завданням яких є забезпечення різноманітних потреб населення у
відповідній галузі, колегія суддів вважає, що під терміном
Sзаклад” законодавцем визначено юридичну особу, яка незалежно
від форми власності та виду здійснює діяльність у відповідній
сфері (культури, охорони здоров'я тощо).
Як встановлено судами, Волинське обласне кіновідеомузичне
підприємство діє на підставі статуту відповідно до якого метою
діяльності є удосконалення мережі установ культури області.
Майно підприємства належить до комунальної власності, власником
майна є облдержадміністрація та підприємство діє на основі
державного дотаційного фінансування і частково господарського
розрахунку.
Отже, висновок суду апеляційної інстанції щодо звільнення
позивача від сплати земельного податку в порядку ст. 12 Закону
України “Про плату за землю” ( 2535-12 ) (2535-12)
є обґрунтованим.
Також, викладене підтверджується тим, що відповідно до внесених
змін Законом України від 27.11.2003 р. N 1344-IV пільги по платі
за землю, визначені пунктом 4 частини 1 статті 12 Закону України
“Про плату за землю” ( 2535-12 ) (2535-12)
, застосовуються до вітчизняних
закладів культури, науки, освіти, охорони здоров'я, соціального
забезпечення, фізичної культури та спорту, які утримуються за
рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.
З урахуванням наведеного колегія судів дійшла висновку, що
постанова суду апеляційної інстанції відповідає приписам чинного
законодавства та підстав для її скасування не вбачається.
Враховуючи викладене та керуючись ст. 12 Закону України “Про
плату за землю” ( 2535-12 ) (2535-12)
, ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, суд
П О С Т А Н О В И В:
1. Касаційну скаргу ДПІ у місті Луцьку на постанову
Львівського апеляційного господарського суду від 15.10.2003р. у
справі № 5/59-38 залишити без задоволення.
2. Постанову Львівського апеляційного господарського суду від
15.10.2003р. у справі № 5/59-38 залишити без змін.