ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21.04.2004 Справа N 5/2544-24/202
Київ
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Божок В.С., - головуючого,
Хандуріна М.І.,
Черкащенка м. М.,
розглянувши у відкритому Державної податкової інспекції у
судовому засіданні Залізничному районі м. Львова
касаційну скаргу
на постанову Львівського апеляційного
господарського суду від 27.01.2004 р.
у справі господарського суду Львівської області
за позовом Державної податкової інспекції у
Залізничному районі м. Львова
до приватного підприємства “Західбуд”,
ТОВ “Солікс-ЛТД”
про визнання недійсним договору,
за участю представників сторін:
- позивача: не з’явились;
- відповідача1: не з’явились;
- відповідача2: не з’явились;
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Львівської області від 27.10.2003
р. у справі № 5/2544-24/202 Державній податковій інспекції у
Залізничному районі м. Львова відмовлено в задоволенні позовних
вимог про визнання недійсним договору від 30.10.2002 р.
№ ДГ-30/10-02-3, укладеного між ПП “Західбуд” та ТОВ
“Солікс-ЛТД” на підставі ст. 49 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від
27.01.2004р. рішення господарського суду Львівської області від
27.10.2003 р. залишено без змін.
Судові рішення мотивовані тим, що позивачем не доведено
наявність умислу на досягнення суперечної інтересам держави та
суспільства мети по оскаржуваному договору.
Державна податкова інспекція у Залізничному районі м. Львова
звернулася до Вищого господарського суду України з касаційною
скаргою, в якій просить судові рішення у даній справі скасувати
та прийняти нове рішення про задоволення позову. В обґрунтування
посилається на порушення норм матеріального та процесуального
права.
Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в
касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних
обставин справи застосування норм матеріального і процесуального
права при винесенні оскаржуваного судового акту, знаходить
необхідним касаційну скаргу задовольнити частково з наступних
підстав.
Відповідно до роз’яснень Пленуму Верховного Суду України,
викладених у пункті 1 постанови від 29.12.76 № 11 “Про судове
рішення” ( v0011700-76 ) (v0011700-76)
, рішення є законним тоді, коли суд,
виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно
перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами
матеріального права, що підлягають застосуванню до даних
правовідносин, а за їх відсутності – на підставі закону, що
регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і
змісту законодавства України.
Судові рішення попередніх інстанцій цим вимогам не відповідають.
Статтею 49 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
встановлено, що якщо угода
укладена з метою, завідомо суперечною інтересам держави і
суспільства, то при наявності умислу в обох сторін у разі
виконання угоди обома сторонами - в доход держави стягується все
одержане за угодою, а в разі виконання угоди однією стороною з
другої сторони стягується в доход держави все одержане і все
належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При
наявності ж умислу лише в однієї із сторін все одержане нею за
угодою повинно бути повернуто другій стороні, а одержане
останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується
в доход держави.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, між ПП “Західбуд” та
RNB “Солікс-ЛТД” 30.10.2002 р. укладено договір № ДГ-30/10-02-03
на суму 2000000 грн. про продаж останнім товарів народного
вжитку. На виконання даної угоди відповідачем-2 відпущено
відповідачу-1 товари на загальну суму 3259812,95 грн., що
підтверджується видатковими та податковими накладними.
Відповідно до довідки КБ-3 від 25.12.2002 р. вартість підрядних
робіт, виконаних відповідачем-2 в грудні 2002 р. на замовлення
відповідача-1 на будівництві 75-кквартирного ж/будинку в
м. Мукачево по вул. Великогірній, 16-17А становить 356838 грн.
ДПІ у Залізничному районі м. Львова як на підставу визнання
договору недійсним посилається на те, що ТОВ “Солікс-ЛТД” не
сплачувало податків, не звітувало про фінансово-господарську
діяльність, хоча й одержувало кошти на розрахунковий рахунок,
зокрема суми ПДВ, які підлягають перерахуванню до державного
бюджету.
Господарський суд першої інстанції, з яким погодився суд
апеляційної інстанції, стверджує, що неподання звітності і
несплата податкових платежів відповідачем-2 не може слугувати
правовою підставою для визнання договору, укладеного між
відповідачами, оскільки у відповідності до п. 10.1 ст. 10 Закону
України “Про податок на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
передбачено відповідальність платників податків до бюджету.
Однак колегія суддів не може погодитися з даним твердженням.
Відповідно до вимог ст. 67 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
,
кожен зобов’язаний сплачувати податки і збори в порядку і
розмірах, встановлених законом.
Статтями 2, 4, 9 Закону України “Про систему оподаткування”
( 1251-12 ) (1251-12)
передбачений обов’язок платників податків, яким
зокрема, є і суб’єкт підприємницької діяльності, сплачувати
податки і збори до бюджетів та до державних цільових фондів у
порядку та на умовах, що визначаються Законами України про
оподаткування.
Згідно з пунктом 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України
“Про судову практику в справах про визнання угод недійсними”
( v0003700-78 ) (v0003700-78)
від 28.04.1978р. № 3 при розгляді справ про
визнання угоди недійсною на підставі ст. 49 ЦК судам слід мати
на увазі, що дія цієї норми поширюється на угоди, які укладені з
метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства,
тобто порушують основні принципи існуючого суспільного ладу. До
них, зокрема, належать угоди, спрямовані на приховування
фізичними та юридичними особами від оподаткування.
Таким чином, необхідними умовами для визнання угоди недійсною
відповідно до статті 49 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
є її укладення з
метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та
наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання
відповідних наслідків.
Предметом спору в даній справі є угода, укладена відповідачами.
Підставою позову є укладення угоди з метою завідомо суперечною
ўнтересам держави та суспільства.
Таким чином, вирішивши спір по суті, суди мали дати оцінку
спірній угоді, встановивши юридичний факт укладення її з метою
завідомо суперечною інтересам держави та суспільства, або
навпаки. Отже, встановивши, що позивачем не доведено, що
оспорювана угода укладена з метою завідомо суперечною інтересам
держави та суспільства, суди фактично самій угоді, а не правовій
позиції позивача, остаточної оцінки не дали.
Колегія суддів також вважає, що висновок судів про відсутність в
господарській справі певних доказів суперечить ч. 1 ст. 38 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, відповідно до якої, якщо подані сторонами
докази є недостатніми, господарський суд зобов’язаний
витребувати від підприємств та організацій незалежно від їх
участі у справі документи і матеріали, необхідні для вирішення
спору.
Колегія суддів враховує можливість визнання угод недійсними на
підставі ст. 49 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
за наявності мети не
сплачувати податки з отриманих за реалізовані іншим суб’єктам
товари сум, оскільки такі дії суперечать ст. 67 Конституції
України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
, якою встановлено, що кожен зобов’язаний
сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених
Законом.
Судом належним чином не перевірено, чи протирічила в даному
випадку діяльність ТОВ “Солікс-ЛТД” одному з основних принципів
існуючого ладу – сплачувати податки та збори, тобто інтересам
держави та суспільства. Тобто, господарські суди не встановили
достатніх фактичних та правових підстав для віднесення чи не
віднесення оспорюваної угоди до таких, що спрямовані саме на
ухилення від оподаткування.
Колегія суддів відзначає, що господарські суди не досліджували
питання чи проводились документальні перевірки правильності
обчислення та своєчасності внесення до бюджету сум податку на
додану вартість відповідачем-2 щодо проведення документальних
перевірок за спірною угодою відповідача-1 з відповідачем-2,
застосування до останнього санкцій за порушення податкового
законодавства, та фактичних і правових наслідків вжиття
відповідних заходів для вирішення даного спору.
Відповідно судом не дано належної повної правової оцінки щодо
наявності умислу та меті учасників господарської угоди, тобто не
витребувано доказів, які б свідчили про порушення кримінальних
справ за фактом ухилення від сплати податків стосовно обставин,
викладених в позовній заяві.
Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду
справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати
або вважати доведеними обставини, що не були встановлені
попередніми судовими інстанціями, рішення та постанова у справі
підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд.
При новому розгляді справи суду необхідно всебічно і повно
перевірити обставини по справі, проаналізувати їх та інші
докази, що містяться в матеріалах справи, визначитися щодо
належних способів доказування у даній справі і прийняти рішення
у відповідності до вимог чинного законодавства.
В процесі розгляду справи слід усунути порушення норм
матеріального і процесуального законодавства.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-8, ст. 111-9, ст. 111-10,
111-11 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд
України,-
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Залізничному
районі м. Львова задовольнити частково.
Постанову Львівського апеляційного господарського суду від
27.01.2004р. та рішення господарського суду Львівської області
від 27.10.2003 р. у справі № 5/2544-24/202 скасувати, справу
направити на новий розгляд господарському суду Львівської
області.