ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21.04.2004 Справа N 5/76
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 09.09.2004
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суду України у складі колегії суддів:
головуючого Черногуза Ф.Ф.
суддів: Невдашенко Л.П. Михайлюка М.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
Нижньовартовського житлово-будівельного кооперативу "Сєвєр",
м. Івано-Франківськ
на постанову Львівського апеляційного господарського суду
від 15.12.2003
у справі N 5/76 господарського суду Івано-Франківської
області
за позовом Нижньовартовського житлово-будівельного
кооперативу "Сєвєр", м. Івано-Франківськ
до Державного підприємства ліспромкомбінату Міністерства
оборони України, м. Івано-Франківськ
за участю Військового прокурора Івано-Франківського
гарнізону, м. Івано-Франківськ
про стягнення 3 831 415 грн.
за участю представників сторін:
від позивача Удотова Т.М., Удотов О.М.
від відповідача Шутка Я.С.
прокурор Пінь Ю.Б.
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Івано-Франківської області від
24.02.03 задоволено частково позов Нижньовартовського
житлово-будівельного кооперативу "Сєвєр" до Івано-Франківського
державного підприємства Ліскомбінат Міністерства оборони України
(далі ДП ЛПК МО України) про стягнення 3831415 грн.
Суд вмотивував своє рішення тим, що з вини відповідача
позивач втратив 20 квартир площею 1332,1 кв.м. Вартість цих
квартир відповідач зобов'язаний відшкодувати позивачу. У
відшкодуванні збитків від інфляції та річних суд відмовив,
вказавши на те, що збитки від інфляції та річні стягуються з
боржника, який прострочив грошове зобов'язання. У даному випадку
грошового зобов'язання відповідача перед позивачем немає.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від
15.12.03 рішення господарського суду від 24.02.03 скасовано, у
задоволенні позову відмовлено. Апеляційна інстанція скасовуючи
рішення місцевого суду послалася на те, що актом передачі від
06.04.2000 відповідач передав у власність позивачу, а останній
прийняв 35 квартир площею 2310,4 кв.м.
Таким чином, відбувся перехід права власності, відповідно до
вимог ст. 128 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
і відповідач виконав свої
зобов'язання по договору підряду N 1 від 23.01.92. Та обставина,
що після передачі квартир у власність позивачу, рішенням від
15.12.00 по справі N 4/203 арбітражного суду 20 квартир були
передані ЗАТ "Прикарпаття і К, тобто вибули із власності
позивача, не означає, що відповідач зобов'язаний відшкодувати
вартість неналежного йому на час прийняття вищезгаданого рішення
суду майна. У даному випадку, відсутня вина відповідача, а значить
відсутні і підстави для відповідальності.
У касаційній скарзі Нижньовартовський житлово-будівельний
кооператив "Сєвєр" просить скасувати постанову апеляційного
господарського суду, рішення місцевого господарського суду
залишити без змін, посилаючись на те, що ЛПК МО України, передаючи
у лютому 2000 квартири за несплачений борг генпідрядчику і знаючи
про те, що ці квартири йому не належать, актом від 06.04.2000
передає квартири ЖБК "Сєвєр", тобто формально демонструє виконання
договірних зобов'язань.
Апеляційна інстанція приймаючи рішення не взяла до уваги ні
рішення суду від 15.12.2000 у справі N 4/203, ні постанову Вищого
господарського суду України від 14.02.01 у справі N 11/271, в якій
зазначено, що ЖБК "Сєвєр" разом з Лісопромкомбінатом володіють
правом спільної часткової власності на будинок по вул. 40-річчя
Перемоги.
Відповідно до ст. 113 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
володіння,
користування і розпорядження майном при спільній частковій
власності проводиться за згодою всіх учасників.
Доля ЖБК "Сєвєр" у спільній власності - 35 квартир була чітко
обумовлена двосторонніми договорами від 1992, 1997, 1998 рр.
Квартири, що були власністю ЖБК "Сєвєр" передані відповідачем
на погашення його боргу перед ЗАТ "Прикарпаття і К", тобто з вини
відповідача ЖБК "Сєвєр" спричинені збитки, які він зобов'язаний
відшкодувати.
Заслухавши учасників судового процесу, перевіривши юридичну
оцінку встановлених судом фактичних обставин справи та їх повноту,
колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з
наступних підстав.
Постановою Вищого господарського суду України від 14.02.01 у
справі N 11/271 (арк.спр. 35 том 1) встановлено, що ЖБК "Сєвєр"
разом з Лісопромкомбінатом володіють правом спільної часткової
власності на будівлю по вул. 40-річчя Перемоги у
м. Івано-Франківську.
Місцевим господарським судом встановлено, що актом передачі
від 06.04.2000 відповідач передав позивачу 35 квартир у житловому
будинку по вул. Перемоги.
Будинок введений в експлуатацію у 1999 році. Вартість
переданої площі узгоджена сторонами.
Рішенням у справі N 4/203 від 15.12.2000 за позовом ЗАТ
"Прикарпаття і К " до ЛПК МО України, зобов'язано ЛПК МО України
передати позивачу 20 квартир площею 1332,1 м вартістю 802479 грн.,
що становить заборгованість ЛПК МО України перед позивачем.
Саме ці квартири за актом передачі були передані ЖБК "Сєвєр".
Відповідно до ст. 41 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
ніхто
не може бути протиправно позбавлений права власності, право
власності є непорушним.
Колегія суддів Вищого господарського суду України
погоджується з висновком господарського суду Івано-Франківської
області про те, що саме з вини ЛПК МО України ЖБК "Сєвєр" витратив
20 квартир площею 1332,1 кв. м, а тому відповідач зобов'язаний
відшкодувати їх вартість позивачу.
Постанову Львівського апеляційного господарського суду
колегія суддів вважає помилковою, а тому підлягаючу скасуванню.
Керуючись ст.ст. 111-9, 111-10 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу задовольнити.
Постанову Львівського апеляційного господарського суду від
15.12.03 скасувати, рішення господарського суду Івано-Франківської
області від 21.02.03 залишити без змін.