ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21.04.2004 Справа N 2/166
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Полякова Б.М., – головуючого (доповідач
у справі),
Ткаченко Н.Г.
Яценко О.В.
розглянувши матеріали ДПІ у місті Чернівці
касаційної скарги
на постанову від 17.12.2003 р. Львівського
апеляційного господарського суду
та рішення від 17.09.2003 р. господарського суду
Чернівецької області
у справі № 2/166 господарського суду Чернівецької
області
за позовом ТОВ Спільного
українсько-французько-італійського
підприємства “ЕКУ”, м. Чернівці
до ДПІ у місті Чернівці
про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень
за участю представника сторони:
від відповідача – Попович Д.М., довір. від 11.07.2003 р.
№ 11270/10-112
В С Т А Н О В И В:
30.07.2003 р. ТОВ Спільне українсько-французько-італійське
підприємство “ЕКУ” (далі – ТОВ СП “ЕКУ”) звернулося до
господарського суду Чернівецької області з позовом про визнання
недійсними податкових повідомлень-рішень ДПІ у місті Чернівці
від 03.07.2003 р.:
– № 0000662600/0 про визначення ТОВ СП “ЕКУ” суми податкового
зобов’язання з податку на додану вартість (ПДВ) у сумі 73 336,56
грн. та штрафних санкцій у сумі 41 678,55 грн.;
– № 0000652600/0 про визначення ТОВ СП “ЕКУ” суми податкового
зобов’язання з податку на прибуток в сумі 6 334,85 грн. та
штрафних санкцій у сумі 2 533,94 грн.;
– № 0000672600/0 про визначення ТОВ СП “ЕКУ” суми податкового
зобов’язання з комунального податку в сумі 11,90 грн. та
штрафних санкцій в сумі 2 380,00 грн. в частині застосування
штрафних санкцій.
Рішенням господарського суду Чернівецької області від 17.09.2003
р. у справі № 2/166 (суддя Скрипничук І.В.) позов задоволено,
визнано недійсними податкові повідомлення-рішення ДПІ у місті
Чернівці від 03.07.2003 р. № 0000662600/0 та № 0000652600/0
повністю та № 0000672600/0 в частині застосування штрафних
санкцій.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від
17.12.2003 р. (судді: Дубник О.П. – головуючий, Бобеляк О.М.,
Орищин Г.В.) апеляційна скарга ДПІ у місті Чернівці залишена без
задоволення, а рішення – без змін.
Не погоджуючись з винесеними рішенням та постановою, з
касаційною скаргою до Вищого господарського суду України
звернулася ДПІ у місті Чернівці, в якій просить скасувати
оскаржувані судові рішення та прийняти нове, яким в позові
відмовити.
Заслухавши пояснення представника сторони, обговоривши доводи
касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи,
проаналізувавши застосування судами норм матеріального та
процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що
касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до імперативних положень ст. 111-7 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення,
касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин
справи лише перевіряє застосування судом першої чи апеляційної
інстанції норм матеріального і процесуального права та касаційна
інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними
обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові
господарського суду чи відхилені ним.
Згідно з підп. 3.1.1. п. 3.1 ст. 3 Закону України “Про податок
на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
об'єктом оподаткування є
операції платників податку з продажу товарів (робіт, послуг) на
митній території України, в тому числі операції з оплати
вартості послуг за договорами оренди (лізингу) та операції з
передачі права власності на об'єкти застави позичальнику
(кредитору) для погашення кредиторської заборгованості
заставодавця.
Підпунктом 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 вказаного закону ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
передбачено, що датою виникнення податкових зобов'язань з
продажу товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на
податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій,
що сталася раніше:
або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на
банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт,
послуг), що підлягають продажу, а у разі продажу товарів (робіт,
послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в
касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації
готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника
податку;
або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата
оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг)
платником податку.
Також, відповідно і в силу підп. 11.3.1 п. 11.3 ст. 11 Закону
України “Про оподаткування прибутку підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
датою збільшення валового доходу вважається дата, яка припадає
на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з
подій, що сталася раніше:
або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на
банківський рахунок платника податку в оплату товарів (робіт,
послуг), що підлягають продажу, у разі продажу товарів (робіт,
послуг) за готівку - дата її оприбуткування в касі платника
податку, а за відсутності такої - дата інкасації готівки у
банківській установі, що обслуговує платника податку;
або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата
фактичного надання результатів робіт (послуг) платником податку.
Як встановлено попередніми судовими інстанціями, факт здійснення
будь-якої господарської операції з реалізації позивачем товарів
не підтверджений актом перевірки, матеріалами справи та не
доведений відповідачем.
За таких обставин справи, враховуючи межі перегляду справи в
суді касаційної інстанції та повноваження останнього, колегія
суддів вважає, що суд першої та апеляційної інстанції
обґрунтовано дійшли висновку щодо неправомірності донарахування
позивачу податку на додану вартість і податку на прибуток
відповідачем.
Разом з тим, штрафна санкція з комунального податку застосована
відповідачем на підставі підп. 17.1.3. п. 17.1. ст. 17 Закону
України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків
перед бюджетами та державними цільовими фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
.
Положення вказаної норми передбачають, що платник податків
зобов'язаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми
недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) за кожний з
податкових періодів, установлених для такого податку, збору
(обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на
який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом,
на який припадає отримання таким платником податків податкового
повідомлення від контролюючого органу, але не більше п'ятдесяти
відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних
мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати,
незалежно від кількості податкових періодів, що минули, у разі
коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового
зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у
підпункті “б” підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону.
Таким чином, при сумі недоплати комунального податку у розмірі
11,90 грн. застосування штрафних санкцій у розмірі 2 380,00 грн.
є неправомірним.
Беручи до уваги всі наведені обставини в сукупності, колегія
судів дійшла висновку про відповідність прийнятих у справі
судових рішень чинному законодавству та відсутність підстав для
їх скасування.
З урахуванням викладеного та керуючись ст. 11 Закону України
“Про оподаткування прибутку підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
,
ст.ст. 3, 7 Закону України “Про податок на додану вартість”
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, ст. 17 Закону України “Про порядок погашення
зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними
цільовими фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
та ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9,
111-11 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, суд
П О С Т А Н О В И В:
1. Касаційну скаргу ДПІ у місті Чернівці на постанову
Львівського апеляційного господарського суду від 17.12.2003р. та
рішення господарського суду Чернівецької області від
17.09.2003р. у справі № 2/166 залишити без задоволення.
2. Постанову Львівського апеляційного господарського суду від
17.12.2003р. та рішення господарського суду Чернівецької області
від 17.09.2003р. у справі № 2/166 залишити без змін.