ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14.07.2004 Справа N А-03/520-03
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого – судді
суддів :
розглянувши у відкритому Державної податкової інспекції у
судовому засіданні Київському районі м. Харкова
касаційну скаргу
на постанову Харківського апеляційного
господарського суду від 08.04.2004
у справі № А - 03/520-03
господарського суду Харківської області
за позовом Приватного підприємця Ф-ої Надії
Володимирівни
до 1) Державної податкової
інспекції у Київському районі
м. Харкова;
2) Державної податкової
адміністрації в Харківській
області
про визнання актів недійсними,
за участю представників сторін від:
позивача
відповідача
В С Т А Н О В И В :
Рішенням господарського суду Харківської області від
29.01.2004р. у справі № А-03/520-03, залишеним без змін
постановою Харківського апеляційного господарського суду від
08.04.2004р. позов задоволено: визнано недійсними податкові
повідомлення-рішення № 0000232600/0 від 05.11.2003р. ДПІ у
Київському районі м. Харкова про визначення суми податкових
зобов’язань по податку на додану вартість у розмірі 54978грн.:
36652грн. основний платіж, 18326грн. штрафна санкція;
№ 0000222600/0 від 05.11.2003р. 21.07.2003р. № 172602/2;
стягнуто з ДПІ у Київському районі м. Харкова про визначення
суми податкових зобов’язань з прибуткового податку на доходи від
підприємницької діяльності у розмірі 65532грн.: 65532грн.
основний платіж; № 0000172600/0 від 05.11.2003р. ДПІ у
Київському районі м. Харкова про завищення суми бюджетного
відшкодування по податку на додану вартість у розмірі 1781грн.:
за січень 2003р. на суму 1188грн., за лютий 2003р. – 565грн., за
серпень 2003р. – 28грн.; у відношенні ДПА у Харківській області
провадження у справі припинено; стягнуто з ДПІ у Київському
районі м. Харкова на користь позивача 85грн. державного мита та
118грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового
процесу.
Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, ДПІ у
Київському районі м. Харкова звернулась до Вищого господарського
суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати
рішення та відмовити позивачу в задоволенні позову, посилаючись
на порушення норм матеріального права.
Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, перевіривши
юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у
рішенні місцевого та постанові апеляційного господарських судів,
проаналізувавши правильність застосування господарськими судами
норм матеріального та процесуального права, колегія суддів
Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга
ДПІ у Київському районі м. Харкова не підлягає задоволенню
виходячи з наступного.
Судами було встановлено, що ДПА у Харківській області за участю
представника ДПІ у Харківському районі м. Харкова було проведено
перевірку приватного підприємця Ф-ої Н.В. з питань дотримання
вимог податкового законодавства України за період з 01.01.2002р.
по 01.10.2003р., за результатами якої складено акт № 106/26-220-
ДСК від 30.10.2003р.
Перевіркою встановлено, що відхилення при обчисленні валових
витрат у 1 кварталі 2002р. в сумі 112548,33грн., у 2 кварталі
2002 року в сумі 22200грн. та у 3 кварталі 2002р. в сумі
35615грн. (завищення валових витрат) виникло внаслідок
віднесення до складу валових витрат по придбанню товарів з
використанням прибуткових документів (товарних накладних) ТОВ
“М”, ПП “Р”, а саме: від ТОВ „М” накладна № 22 від 16.01.2002р.
на суму 4666567грн., ПДВ 20% - 933,33грн., № 41 від 01.02.2002р.
на суму 24160 грн., ПДВ 20% - 4832грн., № 49 від 14.02.2002р.
на суму 36080грн., ПДВ 20% - 7216грн., № 51 від 07.03.2002р.
на суму 47641,67грн., ПДВ 20% -9528,33 грн., від ПП „Р” № 401
від 01.04.2002р. на суму 22200грн., ПДВ 20% 4440грн., № 889 від
02.07.2002р. на суму 35615грн., ПДВ 20% - 7123грн., оскільки за
висновком НДЕК центру при УМВС України в Харківській області від
13.06.2003 р. за № 253 рукописні записи у зазначених товарних
накладних ТОВ “М” та ПП “Р” та підписи від імені вигаданих осіб
у рядках “Відпустив” виконані Шеховцовою Іриною Анатоліївною,
яка не причетна до фінансово-господарської діяльності цих
підприємств. Первинні документи, які начебто відображали склад
валових витрат у відповідних звітних кварталах, не відповідають
вимогам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову
звітність в Україні" ( 996-14 ) (996-14)
та не є одночасно документальним
підтвердженням витрат на придбання товарів (робіт, послуг).
По результатам перевірки проведено перерахунок чистого доходу,
отриманого ПП Ф-ою Н.В. у 2002р. та встановлено заниження доходу
на 170363грн. за рахунок непідтвердження документально сум
валових витрат, пов'язаних з отриманням доходу, що є порушенням
ст. 13 Декрету Кабінету Міністрів України “Про прибутковий
податок з громадян” ( 13-92 ) (13-92)
.
За наслідками перевірки зроблений перерахунок прибуткового
податку, утриманого з сукупного доходу, одержаного ПП Ф-ою Н.В.
за 2002 рік, внаслідок якого на підставі ст. 20 Декрету Кабінету
Міністрів України “Про прибутковий податок з громадян” ( 13-92
), додатково донараховано прибутковий податок у сумі 65532грн.
Також перевіркою встановлено що за операціями з ПП
“Сільгосппром”, ТОВ “А” та ПП “Марія”, що оподатковуються за
ставкою 20 %, до бази оподаткування віднесено суми податку на
додану вартість, які безпідставно включені до складу податкового
кредиту, оскільки ці суми не підтверджені належним чином
оформленими податковими накладними: у листопаді 2002р. у розмірі
4499,9грн.; у грудні 2002р. у розмірі 3500грн., у січні 2003р. у
розмірі 11492,8грн., у лютому 2003р. у розмірі 999,5грн.
Перевіркою встановлені відхилення при обчисленні податкового
кредиту в січні 2003р. в сумі 4000грн., у лютому 2003р. в сумі
11552грн., у березні 2003р. в сумі 9250грн., у квітні 2003р. в
сумі 8076,0 грн., у червні 2003 р. в сумі 864грн., у липні
2003р. в сумі 490грн., у серпні 2003р. в сумі 570грн., які
виникли внаслідок віднесення до складу податкового кредиту сум
ПДВ, які на момент перевірки не підтверджені податковими
накладними, чим порушено пп. 7.4.5 п. 7.4 от. 7 Закону України
“Про податок на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
.
Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що
господарські суди попередніх інстанцій всебічно і повно
дослідили всі обставини справи і прийшли до правильного висновку
щодо відсутності з боку позивача порушень норм Декрету Кабінету
Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян”
( 13-92 ) (13-92)
, ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
з огляду на наступне.
Згідно п. 1 ст. 9 Закону України „Про бухгалтерський облік та
фінансову звітність в Україні" ( 996-14 ) (996-14)
підставою для
бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні
документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.
Первиннў документи повинні бути складені під час здійснення
господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо
після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення
даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені
облікові документи.
Статтею 13 Декрету Кабінету Міністрів України “Про прибутковий
податок з громадян” ( 13-92 ) (13-92)
передбачено, що оподатковуваним
доходом вважається сукупний чистий доход, тобто різниця між
валовим доходом (виручки у грошовій та натуральній формі) і
документально підтвердженими витратами, безпосередньо
пов'язаними з одержанням доходу. Якщо ці витрати не можуть бути
підтверджені документально, то вони враховуються податковими
органами при проведенні остаточних розрахунків за нормами,
визначеними Головною державною податковою інспекцією України за
погодженням з Міністерством економіки України та Державним
комітетом України по сприянню малим підприємствам та
підприємництву. До складу витрат, безпосередньо пов'язаних з
одержанням доходів, належать витрати, які включаються до складу
валових витрат виробництва (обігу) або підлягають амортизації
згідно з Законом України “Про оподаткування прибутку
підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
.
У разі несвоєчасного залучення громадян до сплати податку або
неправильного оподаткування їх доходів стягнення або повернення
відповідної суми податку допускається не більш як за три роки до
виявлення факту неправильного оподаткування. Суми податку, не
стягнені через ухилення платника від оподаткування, стягуються
за весь час ухилення від їх сплати. Не утримані (утримані не
повністю або несвоєчасно), а також не перераховані до бюджету
суми податку, що підлягають стягненню, стягуються у безспірному
порядку податковим органом з підприємств, установ, організацій і
фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, що
виплачували доходи громадянам. При наявності фактів
перерахування підприємством, установою, організацією і фізичною
особою - суб'єктом підприємницької діяльності сум податку за
своїх працівників зазначені суми включаються до складу
оподатковуваного доходу цих працівників з відповідним
переобчисленням суми прибуткового податку (ст. 20 цього ж
Декрету ( 13-92 ) (13-92)
).
Місцевий та апеляційний господарські суди цілком обґрунтовано
визнали такими, що не заслуговують на увагу, посилання
відповідача на порушення позивачем ст. 13 Декрету Кабінету
Міністрів України “Про прибутковий податок з громадян” ( 13-92 ) (13-92)
та заниження доходу за 2002р. на суму 170363грн. та
прибуткового податку у сумі 65532грн. за рахунок непідтвердження
документально сум валових витрат згідно накладних від ТОВ „М” та
ПП „Р”, пов'язаних з отриманням доходу, оскільки ні Декрет
Кабінету Міністрів України “Про прибутковий податок з громадян”
( 13-92 ) (13-92)
, ні Закон України “Про оподаткування прибутку
підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
не пов'язують з віднесенням на валові
витрати наявність або відсутність в первинних документах, які
складаються відповідно п. 2 ст. 9 Закону України „Про
бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні"
( 996-14 ) (996-14)
, будь-яких реквізитів.
Згідно пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України “Про оподаткування
прибутку підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
не належать до складу
валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними
розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість
ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення
податкового обліку.
Судами встановлено, що договори та угоди, на виконання яких
виписані накладні ТОВ „М” та ПП „Р” і які є підставою для
нарахування та сплати прибуткового податку, є чинними, у
судовому порядку недійсними не визнавались.
Що стосується донарахування позивачу податку на додану вартість
колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України “Про податок
на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
датою виникнення права
платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення
першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку
платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки
відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з
використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;
або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт
придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Згідно з пп. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України “Про податок на
додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
право на нарахування податку та
складання податкових накладних надається виключно особам,
зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому
статтею 9 цього Закону.
Не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких
витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими
накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг)
- актом прийняття робіт, послуг чи банківським документом, який
засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт,
послуг (п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
).
Щодо посилань відповідача на анулювання свідоцтв платника
податку на додану вартість ТОВ “А”, ПП “М”, ПП “С” слід звернути
уваги на наступне. Відповідно до п. 9.3 ст. 9 Закону України
“Про податок на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
особи, що
підпадають під визначення платників податку згідно зі ст. 2
цього Закону, зобов'язані зареєструватися як платники податку в
органі державної податкової служби за місцем їх знаходження.
Анулювання свідоцтва про реєстрацію платника ПДВ здійснюється
лише при настанні законодавчо встановлених випадків, відповідно
до пп. 9.6 ст. 9 Закону України “Про податок на додану вартість”
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
. Свідоцтво про реєстрацію діє до дати його
анулювання, яке відбувається у випадках, передбачених
законодавством. Одночасно з анулюванням Свідоцтва органи
державної податкової служби здійснюють виключення платника
податку на додану вартість з Реєстру, відповідно до п. 25
Положення про Реєстр платників податку на додану вартість
( z0208-00 ) (z0208-00)
, затвердженого наказом ДПА України N 79 від
01.03.2000 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України
03.04.2000 року за N 208/4429.
За приписами пункту 25.1 вищевказаного Порядку, виключення
платника податку на додану вартість з Реєстру та анулювання
Свідоцтва відбувається у разі подання платником податку заяви
або закінчення терміну дії свідоцтва, випадки виключення з
Реєстру безпосередньо податковим органом наведені у п. 25.2
Порядку, згідно якого датою виключення із Реєстру вважається
відповідна дата прийняття рішення або події.
Судами встановлено, що контрагенти позивача в момент видачі
податкових накладних, на підставі яких був позивачем сформований
податковий кредит, були зареєстровані в якості суб’єктів
підприємницької діяльності та платників податку на додану
вартість.
З огляду на викладене, господарські суди першої та апеляційної
інстанцій дійшли до правомірного висновку про відсутність з боку
позивача зазначених в акті перевірки порушень Закону України
“Про податок на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
.
У відповідності до п. 17.1 статті 17 Закону України “Про порядок
погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та
державними цільовими фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
штрафні санкції
накладаються на платника податків у розмірах, визначених цією
статтею, лише за порушення податкового законодавства.
За таких обставин, колегія суддів Вищого господарського суду
України дійшла висновку, що апеляційний господарський суд,
розглядаючи дану справу, всебічно, повно та об’єктивно дослідив
всі фактичні обставини справи відповідно до чинного
законодавства та надав належну правову оцінку наявним у справі
матеріалам, отже підстав для зміни чи скасування прийнятої у
справі судової постанови не вбачається.
Враховуючи викладене, керуючись ст. 111-5, 111-7, п. 1 ч. 1
ст. 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України, –
П О С Т А Н О В И В :
Касаційну скаргу Державної податкової інспекцій у м. Харкові від
07.05.2004 № 3323/10/10-027 залишити без задоволення, а
постанову Харківського апеляційного господарського суду від
08.04.2004 у справі № А-03/520-03 – без змін.