ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20.04.2004 Справа N 31/606-03-10114
Вищий господарський суд України у складі: суддя головуючий, судді
розглянув касаційну скаргу Одеського обласного відділення Фонду
соціального захисту інвалідів, м. Одеса (далі - обласне відділення
ФСЗІ)
на рішення господарського суду Одеської області від 20.01.2004
зі справи № 31/606-03-10114
за позовом заступника прокурора міста Одеси в інтересах держави в
особі обласного відділення ФСЗІ
до фермерського господарства "Р", с. Новоселівка Любашівського
району Одеської області (далі - ФГ "Р")
про стягнення штрафних санкцій у сумі 1240 грн.
Судове засідання проведено за участю представників сторін:
позивача - не з'явились, відповідача - не з'явились.
За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд
України
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Одеської області від 20.01.2004 у
задоволенні позову відмовлено. Мотивом судового рішення зазначено
те, що зазначеними у статті 18 Закону України "Про основи
соціальної захищеності інвалідів в Україні" ( 875-12 ) (875-12)
(далі -
Закон) органами та організаціями інваліди для працевлаштування на
ФГ "Р" не направлялись.
У касаційній скарзі від 20.02.2004 до Вищого господарського суду
України обласне відділення ФСЗІ просить рішення господарського
суду Одеської області від 20.01.2004 скасувати та прийняти нове
рішення, яким задовольнити позовні вимоги. Скаргу мотивовано тим,
що:
частина перша статті 18 Закону ( 875-12 ) (875-12)
, якою обгрунтовується
судове рішення, "не несе юридичного навантаження і має
декларативний характер";
безпосереднє працевлаштування інваліда здійснює власник або
уповноважений ним орган підприємства (об'єднання), установи,
організації;
відповідач, на думку скаржника, має право "оскаржити у судовому
порядку бездіяльність органів, на які покладений обов'язок
працевлаштування інвалідів";
судом першої інстанції порушено приписи пункту 14 Положення про
робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів
(314-95-п ), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України
від 03.05.1995 № 314 (далі - Положення) та пункту 3 Порядку сплати
підприємствами (об'єднаннями) установами і організаціями штрафних
санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів,
акумуляції, обліку та використання цих коштів, затвердженого
постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 № 1767
( 1767-2001-п ) (1767-2001-п)
.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Сторони відповідно до статті 111-4 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
(далі - ГПК України) належним чином
повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги. Прокурор,
представники обласного відділення ФСЗІ і ФГ "Р" в судове засідання
не з'явились.
Перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність
застосування місцевим господарським судом норм матеріального та
процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов
висновку про необхідність скасування оскаржуваних судових рішень
та передачі справи на новий розгляд до господарського суду першої
інстанції з огляду на таке.
Судом першої інстанції у розгляді справи встановлено, що:
- відповідно до звіту ФГ "Р" про зайнятість та працевлаштування
інвалідів за 2002 рік ним працевлаштовано три інваліда, що складає
норму;
- з розрахунку платежу обласного відділення ФСЗІ вбачається, що
замість трьох інвалідів, господарством було забезпечено
працевлаштування двох;
- позивачем не надано доказів того, що органами та організаціями,
зазначеними у статті 18 Закону ( 875-12 ) (875-12)
, направлялися інваліди
для працевлаштування на ФГ "Р", як і доказів того, що інваліди
зверталися до нього безпосередньо з метою працевлаштування та їм
було відмовлено за відсутності поважних причин.
Причиною спору зі справи стало питання про правомірність
застосування до ФГ "Р" штрафних санкцій на підставі вимог статті
20 Закону ( 875-12 ) (875-12)
.
Згідно з частиною першою статті 19 Закону (в редакції Закону
України від 05.07.2001 № 2606-ІІІ ( 2606-14 ) (2606-14)
) для підприємств
(об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і
господарювання встановлюється норматив робочих місць для
забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох
відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від
15 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця.
Частиною першою статті 20 Закону ( 875-12 ) (875-12)
передбачено, що
підприємство (об'єднання), установа і організації, де кількість
працюючих менша, ніж установлено нормативом, передбаченим частиною
першою статті 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним
відділенням Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції,
сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати
на відповідному підприємстві (в об'єднанні), в установі,
організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.
Відповідно до частини першої статті 18 Закону ( 875-12 ) (875-12)
працевлаштування інвалідів здійснюється органами Міністерства
праці України, Міністерства соціального захисту населення України,
місцевими Радами народних депутатів, громадськими організаціями
інвалідів.
У пункті 10 Положення (314-95-п ) зазначено, що "працевлаштування
інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами
Мінсоцзахисту, місцевими радами народних депутатів, громадськими
організаціями інвалідів з урахуванням побажань, стану здоров'я
інвалідів, їхніх здібностей і професійних навичок відповідно до
висновків МСЕК (медикосоціальної експертної комісії)".
Доводи обласного відділення ФСЗІ про нібито "декларативний
характер" частини першої статті 18 Закону ( 875-12 ) (875-12)
не може бути
взято до уваги. Усі без винятку законодавчі приписи є
обов'язковими для виконання підприємствами, установами,
організаціями, державними органами та фізичними особами.
Судом першої інстанції у розгляді справи допущено порушення
приписів статті 4-7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
щодо прийняття
судового рішення суддею за результатами обговорення усіх обставин
справи та частини першої статті 43 названого Кодексу стосовно
всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі
всіх обставин справи в їх сукупності, що виявилося в такому.
Згідно з пунктом 3 Положення робоче місце інваліда ( 314-95-п ) (314-95-п)
вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам
робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване
спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК,
органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів,
і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда. Однак
суд першої інстанції, обмежившись констатацією факту ненадання
доказів направлення чи звернення інвалідів для працевлаштування на
ФГ "Р", не встановив належними засобами доказування, чи атестовані
відповідні робочі місця спеціальною комісією ФГ "Р" за участю
органів та організацій, зазначених у пункту 3 Положення
( 314-95-п ) (314-95-п)
.
Крім того, судом першої інстанції не з'ясовано причину
невідповідності відомостей звіту ФГ "Р" про зайнятість та
працевлаштування інвалідів за 2002 рік з відповідними відомостями
розрахунку платежу обласного відділення ФСЗІ. Достовірні відомості
про зайнятість та працевлаштування інвалідів у ФГ "Р" необхідні
для вирішення питання про правомірність застосування до
відповідача штрафних санкцій на підставі статті 20 Закону
( 875-12 ) (875-12)
, а тому ці дані входять до предмету доказування у
справі.
Отже судом першої інстанції не повно встановлено обставини справи,
що мають значення для правильного вирішення спору.
Згідно з частиною другою статті 111-7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати
доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або
постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання
про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних
доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти
докази.
Тому рішення суду першої інстанції зі справи підлягає скасуванню,
а справа - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції. За
новим розглядом необхідно встановити обставини, зазначені у цій
постанові касаційної інстанції, дати їм належну правову оцінку та
вирішити спір відповідно до закону.
Керуючись статтями 111-7 - 111-12 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий
господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
1. Касаційну скаргу Одеського обласного відділення Фонду
соціального захисту інвалідів зі справи № 31/606-03-10114
задовольнити частково.
2. Рішення господарського суду Одеської області від 20.01.2004 з
цієї справи скасувати.
3. Справу № 31/606-03-10114 передати на новий розгляд до
господарського суду Одеської області.