ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20.04.2004 Справа N 25/176-03-5423
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
В. Овечкіна – головуючого
Є. Чернова
В. Цвігун
за участю представників:
- позивача Зеленська Т.В., Медведь В.О., Бойко Н.І.
- відповідача Чібічьян О.Р.
розглянув касаційну скаргу
(подання) Державної інспекції з контролю
за цінами в Одеській області
на постанову від 22.12.2003
Одеського апеляційного господарського суду
у справі № 25/176-03-5423
за позовом Державної інспекції з контролю
за цінами в Одеській області
до Одеської Залізниці
про стягнення 989 022,54 грн.
В С Т А Н О В И В:
Державна інспекція з контролю за цінами в Одеській області
подало позов 24.07.2003р. до структурного підрозділу Одеської
залізниці – Одеської дистанції сигналізації та зв’язку про
стягнення неправомірно одержаної виручки у сумі 329674,18 грн.
та штрафу у сумі 659348,36 грн.
Рішенням господарського суду Одеської області від 24.09.2003р.
по справі № 25/176-03-5423 (суддя Малярчук І. А.) позов
задоволено повністю.
При винесенні такого рішення суд виходив з наступного.
Відповідно до ст. 14 Закону України “Про ціни та ціноутворення”
( 507-12 ) (507-12)
неправомірно одержана додаткова виручка, шляхом
завищення тарифів абонплати із застосуванням штрафу в подвійному
розмірі неправомірної виручки підлягає вилученню до бюджету.
Відповідач не мав законних підстав надавати стороннім
підприємствам і організаціям послугу міжміського зв’язку,
оскільки ліцензією на здійснення діяльності у галузі зв’язку
серія ВД № 002203 від 30.09.99р. передбачено надання
відповідачем послуг місцевого телефонного зв’язку в межах
зв’язку подвійного призначення.
Суд не приймає до уваги посилання відповідача на Указ Президента
України “Про деякі заходи з урегулювання підприємницької
діяльності”, оскільки державна інспекція з контролю за цінами не
відноситься до контролюючих органів зазначених в п. а), б), в)
п. 5. При проведенні перевірок не застосовує вимоги вище
зазначеного Указу.
Заперечення відповідача про прострочення позивачем строку
позовної давності, який визначає відповідач в 30 днів є
необгрунтованими так як строк позовної давності для захисту
порушеного права ст. 71 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
встановлений в 3 роки.
Постановою Одеського апеляційного господарського суду (судді
Сидоренко м. В., Таценко Н. Б., Савицький Я. Ф.) від 22.12.03р.
по справі № 25/176-03-5423 апеляційну скаргу задоволено, а
рішення господарського суду Одеської області від 24.09.03р. по
справі № 25/176-03-5423 скасовано.
До такого висновку суд прийшов за таких мотивів.
Відповідно до вимог п. п. 3.1, 3.2 Інструкції “Про порядок
застосування економічних та фінансових (штрафних) санкцій
органами державного контролю за цінами” ( z1047-01 ) (z1047-01)
підставою
для прийняття державними інспекціями з контролю за цінами рішень
про застосування економічних санкцій є акт перевірки, складений
посадовими особами інспекції.
Однак при складанні посадовими особами державної інспекції акту
перевірки № 000703 від 26.03.2003р. вимоги Інструкції
( z1047-01 ) (z1047-01)
не були дотримані.
Зазначений акт перевірки не містить обгрунтування порушень,
вчинених відповідачем, а визначена інспекцією у висновку акту
№ 000703 сума необгрунтовано одержаної відповідачем виручки не
базується на його описовій частині, акт перевірки не містить
переліку документів первинного бухгалтерського обліку, на
підставі яких позивачем визначена ця сума необгрунтовано
одержаної скаржником виручки.
Крім того, як вбачається з тексту самого рішення № 105 від
17.04.2003р. в ньому взагалі не зазначено ким і коли проводилась
перевірка та на підставі якого акту перевірки це рішення було
прийняте Державною інспекцією з контроля за цінами в Одеській
області.
Позивач в касаційній скарзі просить постанову Одеського
апеляційного господарського суду від 22.12.2003р. по справі
№ 25/176-03-5423 скасувати з наступних підстав:
- судом порушені норми ст. 14 Закону України “Про ціни і
ціноутворення” ( 507-12 ) (507-12)
;
- відповідно до п. 5.1 ліцензії відповідача серії ВД № 002203
дистанції дозволяється надавати послуги тільки місцевого
телефонного зв’язку в мережах зв’язку подвійного призначення;
- п. 5.7 ліцензії порушено відповідачем, оскільки в ньому
передбачено, що тарифи на послуги зв’язку визначаються та
узгоджуються виключно згідно з порядком, встановленим КМУ;
- посилання апеляційного суду на Інструкції “Про порядок
застосування економічних та фінансових (штрафних) санкцій
органами державного контролю за цінами” ( z1047-01 ) (z1047-01)
являються
помилковими, так як Інструкція є відомчим підзаконним актом, яка
регулює механізм проведення перевірок і містить рекомендації
щодо форми складання актів, окремі відхилення від рекомендованої
форми не визнаються грубим порушенням рекомендацій цієї
Інструкції;
- тарифи на послуги міжміського телефонного зв’язку стягуються
операторами зв’язку за фактичну кожну повну чи неповну хвилину
наданої розмови, а не за можливі щоденні міжміські розмови.
Вищий господарський суд України у відкритому судовому засіданні
дослідив матеріали справи та встановив наступне.
Ч. 2 ст. 19 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
закріплює, що
органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх
посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах
повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами
України.
Відповідно до ст. 5 Закону України “Про зв’язок” ( 160/95-ВР ) (160/95-ВР)
питання щодо контролю за дотриманням граничних тарифів на
послуги зв’язку покладається на спеціальний орган –
Адміністрацію зв’язку України.
Згідно ст. 209 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
особа, яка
не виконала зобов'язання або виконала його неналежним чином,
несе майнову відповідальність лише при наявності вини (умислу
або необережності), крім випадків, передбачених законом або
договором.
Ні в тексті рішення № 105 від 17.04.2003р., винесеного Державною
інспекцією з контролю за цінами в Одеській області, ні в
касаційній скарзі позивача немає посилання Державної інспекції з
контролю за цінами на норму Закону або підзаконного акту, яка
була порушена відповідачем в результаті надання послуг зв’язку.
Посилання скаржника на ст. 14 Закону України “Про ціни і
ціноутворення” ( 507-12 ) (507-12)
не береться судом до уваги, оскільки
ця норма є тільки загальною нормою, але вона не містить чітких
підстав для відповідальності Одеської дистанції сигналізації та
зв’язку Одеської залізниці.
Теж саме можна сказати і про Накази Міністерства зв’язку України
від 07.02.2000р. № 23 та від 07.06.2002р. № 120, на які позивач
посилається в цілому без конкретизації окремої норми.
Положення Наказу Мінекономіки від 03.12.2001р. № 298/519 “Про
затвердження інструкції про порядок застосування економічних та
фінансових (штрафних) санкцій органами державного контролю за
цінами” ( z1047-01 ) (z1047-01)
при вирішенні даного спору повинні
застосовуватися в обов’язковому порядку і носити не
рекомендаційний, а обов’язковий характер.
Наказ є підзаконним нормативно - правовим актом, який є
результатом нормотворчої діяльності компетентних органів держави
та розвиває та деталізує окремі положення законів. Наказ
недійсним у судовому порядку не визнавався.
Отже, Одеський апеляційний господарський суд правомірно
застосував спеціальне законодавство (Наказ Мінекономіки “Про
затвердження інструкції Про порядок застосування економічних та
фінансових (штрафних) санкцій органами державного контролю за
цінами” ( z1047-01 ) (z1047-01)
).
Відповідно до п. 3.1., 3.2. Наказу Мінекономіки “Про
затвердження інструкції Про порядок застосування економічних та
фінансових (штрафних) санкцій органами державного контролю за
цінами” ( z1047-01 ) (z1047-01)
працівники Держінспекції по цінам в
Одеській області повинні скласти акт перевірки, один примірник
якого зобов’язані передати керівникові перевіреного суб’єкту.
Але акт перевірки не був переданий Одеській залізниці.
Щодо завищення граничних тарифів за користування основними
телефонними апаратами, що підключені до окремої лінії, то у
даному випадку дистанцією сигналізації та зв’язку до абонплати
за користування телефонним апаратом для сторонніх підприємств
додавалася плата за послуги ДАТС. Оплата за послуги ДАТС
проводилася та проводиться за розпорядженням заступника
Генерального директора Укрзалізниці від 04.02.1994р. № 00099, та
в. о. Генерального директора Укрзалізниці від 28.11.2002р.
№ 000537 розрахунково, через відсутність обладнання тарифікації,
за 15 хвилин кожного робочого дня, враховуючи оплати 1-ої
хвилини розмови в залізничних межах з 08.00. до 18.00 годин
(Граничні тарифи Держкомзв’язку, Наказ № 120, Розділ IV, ст. 1,
позиція 4).
Завищення абоненської плати та плати за встановлення телефонних
апаратів у сільській місцевості згідно наказів Держкомзв’язку
№ 132, № 23, № 120 суд вважає, що уданому випадку дистанцією
сигналізації та зв’язку абонплата за користування телефонним
апаратом у сільській місцевості проводилася і проводиться за
Наказами від 07.02.2000р. № 23 (Розділ I, ст. 5, позиція 45),
№ 120 (Розділ I, ст. 5, позиція 44), до тих телефонних апаратів
у сільській місцевості, які підключені до міської АТС. Абонплата
телефонних апаратів у сільській місцевості з коефіціентом
зменшення Наказом Держкомзв’язку від 16.09.1998р. № 132 не
передбачалась, а введена лише з 09.06.2000р. Наказом
Держкомзв’язку № 23.
Касатором не до доведено, яким чином Державна інспекція по
контролю за цінами в Одеській області визначила, що щоденні
міжміські розмови тривали менше, ніж 15 хвилин, якщо надання
таких розмов не було зафіксовано взагалі.
Дії Одеської залізниці не розглядаються судом як порушення
діючого законодавства України, вчинені з дотриманням норм
матеріального та процесуального права.
Відповідно до ст. 33 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, кожна сторона
повинна довести ті обставини на які вона посилається як на
підставу своїх вимог та заперечень, що скаржником не здійснено.
Зокрема не доведено перевищення тарифів за міжміські розмови,
які велися через Укртелеком, інших розмов, які відбувалися між
залізницею та вантажовідправниками стосовно процесу відправлення
(отримання) вантажу, тощо.
Виходячи з викладеного, керуючись вимогами ст. cт. 107, п. 3
ст. 111-9, 111-11, 111-12, 111-3 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
П О С Т А Н О В И Л И:
1. У задоволенні касаційної скарги відмовити.
2. Постанову Одеського апеляційного господарського суду від
22.12.03р. по справі № 25/176-03-5423 залишити без змін.