ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18.05.2004 Справа N 31/304а
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Т.Б. Дроботової - головуючого
Н.О. Волковицької
Г.М. Фролової
за участю представників:
позивача Гаврилюк О.О. – дов. від 12.05.2004 року
відповідача не з’явились (про час і місце судового
засідання повідомлені належно)
розглянувши у Державної податкової інспекції у
відкритому судовому Пролетарському районі м. Донецька
засіданні касаційну
скаргу
на постанову Донецького апеляційного господарського
суду від 18.02.2004 року
у справі № 31/304а господарського суду Донецької
області
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю
“Фірма “Оазіс”
до Державної податкової інспекції у
Пролетарському районі м. Донецька
про визнання недійсним рішення Державної податкової інспекції
у Пролетарському районі м. Донецька від 17.05.2002 року
№ 351-26-21963197/3645
В С Т А Н О В И В:
У листопаді 2002 року Товариство з обмеженою відповідальністю
“Фірма “Оазіс” звернулось до господарського суду Донецької
області з позовом до Державної податкової інспекції у
Пролетарському районі м. Донецька про визнання недійсним рішення
Державної податкової інспекції у Пролетарському районі
м. Донецька від 17.05.2002 року № 351-26-21963197/3645, яке
прийнято на підставі акту перевірки від 11.05.2002 року № 39/26.
Заявою від 08.12.2003 року № 13277/28 на підставі статті 22
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
позивач зменшив розмір позовних вимог та просив визнати
недійсним рішення Державної податкової інспекції у
Пролетарському районі м. Донецька від 17.05.2002 року
№ 351-26-21963197/3645 в частині донарахування податку на додану
вартість у сумі 24 321,94 грн. та штрафної санкції у сумі 6
080,48 грн., податку на прибуток у сумі 31 349,61 грн. та
штрафної санкції у сумі 3 949,47 грн.
Рішенням господарського суду Донецької області від 11.12.2003
року у справі № 31/304а (суддя Ушенко Л.В.), залишеним без змін
постановою Донецького апеляційного господарського суду від
18.02.2004 року (судді: Калантай м. В. - головуючий,
Старовойтова Г.Я., Українська Р.М.), позов задоволено частково:
визнано недійсним рішення Державної податкової інспекції у
Пролетарському районі м. Донецька від 17.05.2002 року
№ 351-26-21963197/3645 в частині донарахування податку на
прибуток у сумі 31 349,61 грн. та штрафної санкції у сумі 3
838,07 грн., податку на додану вартість у сумі 18 687,44 грн. та
штрафної санкції у сумі 4 781,50 грн. В іншій частині позову
відмовлено.
Мотивуючи судові рішення, господарські суди першої та
апеляційної інстанції виходили з того, що 1) податкові накладні
видані особою, яка не мала права на їх складання, відповідно
вони не є належними податковими документами, що дає право
покупцю на формування податкового кредиту; 2) господарським
судом з'ясовано, що у вересні 2001 року позивач виконав ремонтні
роботи для АТЗТ “Агротехніка” на загальну суму 29648грн., ПДВ
склав 5929,60грн. (податкова накладна № 27 від 30.09.2001року та
№ 30 від 30.09.2001року). Зазначені податкові накладні не
зареєстровані в книзі придбань і не включені до податкових
зобов'язань з ПДВ у сумі 5929,60грн., в зв'язку з чим позивачу
правомірно збільшені податкові зобов'язання з ПДВ, у цій сумі.
Зазначена обставина підтверджена також висновком проведеної
судово-бухгалтерської експертизи від 03.11.2003 року; 3) в
зв'язку з тим, що узагальнюючі суми податкових зобов'язань по
ПДВ, які відображені в книзі продажу, не відповідають сумам,
зазначеним в податковій декларації з ПДВ за жовтень 2001 року,
то висновок податкового органу щодо встановлених в акті
перевірки порушень у формуванні податкових зобов'язань по
конкретним господарським операціям не є безспірним, оскільки
неможливо встановити, які саме господарські операції були
враховані позивачем при формуванні податкових зобов'язань, а які
нў при визначені суми зобов'язань, зазначених в декларації.
Виходячи з цього, сума податкового зобов'язання, що підлягала
декларуванню, визначена експертом в цілому за даний податковий
період. За висновком проведеної експертизи сума ПДВ яка
підлягала донарахуванню позивачу за жовтень 2001 року, складає
3191,51 грн.; 4) зазначена сума податкових зобов'язань з ПДВ по
взаєморозрахункам з ПФ “Стікс”, що зазначені в книзі продаж,
підтверджена первинними документами у сумі 1551,18 грн., що
менше на 120 грн. податку на додану вартість. У зв'язку з тим,
що податкова накладна № 44 від 29.12.2001 року на суму 1200
грн., ПДВ 120 грн., позивачем не надана, зроблено висновок про
те, що він не підтвердив правомірність відображення в книзі
придбань операції з ПФ “Стікс” на цю суму. Беручи до уваги те,
що узагальнюючі суми ПДВ, відображені в книзі продажу, не
відповідають даним декларації за цей звітний період та первинним
документам, експерт визначив суму податкового зобов'язання в
цілому за даний період, які становлять за грудень 1718,35 грн.
Позивач (з урахуванням уточненої заяви) оспорює правомірність
донарахування ПДВ у сумі 24321,94 грн. Висновок
судово-бухгалтерської експертизи документально підтверджує
обґрунтованість донарахування податковою інспекцією ПДВ у сумі
7976,54грн. (без врахування зменшення податкового кредиту у
червні, липні 2001 року на суму 2818,25грн). Також господарські
суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що
податковий орган необґрунтовано донарахував ПДВ у сумі
3687,44грн. (29482,23грн. -7976,54грн. - 2818,25грн.),
враховуючи заниження податкових зобов'язань позивачем з ПДВ у
сумі 2818,25грн. в результаті завищення податкового кредиту по
податковим накладним за червень, липень 2001 року, виданих ПФ
“Стікс” в період, коли він не був зареєстрований як платник ПДВ;
5) штрафна санкція застосована податковим органом у сумі
7480,56грн. Позивачем оспорюється штрафна санкція у сумі
6080,48грн., розрахунок якої ним не надано господарському суду
першої інстанції. Вимоги позивача були частково задоволені в
сумі 4781,50грн., оскільки відповідачем у справі правомірно
застосована штрафна санкція відповідності до підпункту 17.1.3
пункту 17.1 ст. 17 Закону України “Про порядок погашення
зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними
цільовими фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
у сумі 2698,56грн.; 6)
декларування зобов'язань з ПДВ та податку на прибуток
здійснюється окремо і порушення допущене при декларуванні одного
виду податкових зобов'язань не є безумовною підставою для
донарахування податкових зобов'язань по іншому виду податку без
перевірки складу і повноти об'єкту оподаткування. Також зроблено
висновок, що податковим органом неправомірно зменшені валові
витрати у 2 та 3 кварталах 2001 року по взаєморозрахункам з ПФ
“Стікс”, оскільки у позивача наявні первинні бухгалтерські
документи, зокрема накладні на реалізацію товарів та послуг.
Не погоджуючись з рішенням та постановою, Державної податкової
інспекції у Пролетарському районі м. Донецька звернулась до
Вищого господарського суду України з касаційною скаргою на
постанову Донецького апеляційного господарського суду від
18.02.2004 року, в якій просить рішення та постанову у справі
скасувати мотивуючи касаційну скаргу доводами про неправильне
застосування судом норм матеріального та процесуального права, а
саме статей 34, 43 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
.
Позивач відзив на касаційну скаргу не надав.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представника
позивача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет
правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх
встановлення в рішенні та постанові, колегія суддів вважає, що
касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до вимог статті 111-7 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція виходить з
обставин, встановлених у даній справі судом першої та
апеляційної інстанції.
Підпункт 7.3.1 пункту 7.3 статті 7 Закону України “Про податок
на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
встановлює, що датою
виникнення податкових зобов'язань при продажу товарів (робіт,
послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період,
протягом якого відбувається будь-яка із подій, що сталася
раніше: або дата зарахування коштів від покупця на банківський
рахунок як оплата товарів (робіт, послуг), а у разі продажу за
готівку - дати їх оприбуткування в касі платника податку, а при
відсутності такої - дата інкасації грошових коштів; або дата
відвантаження товарів, а для робіт, послуг - дата оформлення
документа, що засвідчує факт виконання робіт.
Підпунктом 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 зазначеного Закону
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
встановлено, що право на нарахування податку та
складання податкових накладних надається виключно особам,
зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому
статтею 9 цього Закону. Суб'єкти підприємницької діяльності, що
перейшли на спрощену систему оподаткування, яка не передбачає
сплати податку або передбачає його сплату в іншому, ніж
визначено цим Законом, порядку, втрачають право на нарахування
податку, податковий кредит та складання податкової накладної, а
також на отримання відшкодування за податковий період, в якому
відбувся такий перехід. Це правило поширюється також на
підприємства з іноземними інвестиціями, звільнені від сплати
податку.
Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 зазначеного Закону
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
зазначено, що не дозволяється включення до
податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не
підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а
при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи
банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в
оплату вартості таких робіт (послуг). У разі коли на момент
перевірки платника податку органом державної податкової служби
суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту,
залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом
документами, платник податку несе відповідальність у вигляді
фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на
суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим
підпунктом документами.
Відповідно до підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України
“Про оподаткування прибутку підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
виплату
винагород або інших видів заохочень пов'язаним з таким платником
податку фізичним чи юридичним особам у разі, якщо немає
документальних доказів, що таку виплату або заохочення було
проведено як компенсацію за фактично надану послугу
(відпрацьований час). За наявності зазначених документальних
доказів віднесенню до складу валових витрат підлягають фактичні
суми виплат (заохочень), але не більші ніж суми, розраховані за
звичайними цінами. Не підлягають віднесенню до складу валових
витрат суми збитків платника податку, понесених у зв'язку з
продажем товарів (робіт, послуг) або їх обміном за цінами, що
нижчі за звичайні, пов'язаним з таким платником податку особам.
У разі коли сума виплат (заохочень) або її частина пов'язаним
фізичним особам не визнаються валовими витратами, така сума (або
її частина) є базою для нарахування внесків на соціальні заходи,
передбачені пунктом 5.7 цієї статті.
Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не
підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими
документами, обов'язковість ведення і зберігання яких
передбачена правилами ведення податкового обліку.
У разі втрати, знищення або зіпсуття зазначених документів,
платник податку має право письмово заявити про це податковому
органу та здійснити заходи, необхідні для поновлення таких
документів. Письмова заява має бути надіслана до/або разом з
поданням розрахунку податкових зобов'язань звітного періоду.
Якщо платник податку не подасть у такий строк письмову заяву та
не поновить зазначених документів до закінчення податкового
періоду, що настає за звітним, непідтверджені відповідними
документами витрати не визнаються валовими витратами і на суму
недосплаченого податку нараховується пеня у розмірі облікової
ставки Національного банку України, збільшеної в 1,2 раза.
Якщо платник податку поновить зазначені документи у наступних
періодах, підтверджені витрати (з урахуванням сплаченої пені)
включаються до валових витрат податкового періоду, на який
припадає таке поновлення.
Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України “Про порядок
погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та
державними цільовими фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
у разі, якщо в
майбутніх податкових періодах платник податків самостійно
виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій
декларації, такий платник податків зобов'язаний подати нову
податкову декларацію, що містить виправлені показники.
У відповідності до підпункту 17.1.3 пункту 17.1 ст. 17 Закону
України “Про порядок погашення зобов'язань перед бюджетами а
державними цільовими фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
у разі коли
контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового
зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у
підпункті “б” підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону
( 2181-14 ) (2181-14)
, такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф
у розмірі п'яти відсотків від суми недоплати за кожний з
податкових періодів, установлених для такого податку, збору
(обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на
який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом,
на який припадає отримання таким платником податків податкового
повўдомлення від контролюючого органу, але не більше двадцяти
п'яти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних
мінімумів доходів громадян.
Крім того слід зазначити, що по данні справі була призначена
судово- бухгалтерська експертиза.
Статтею 49 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
передбачено, суми, які підлягають сплаті за
проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката,
витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу
та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при
задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на
позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони
пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Посилання відповідача в касаційній скарзі на приписи статей 34,
43 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
не
беруться судом до уваги, оскільки господарськими судами першої
та апеляційної інстанцій у прийнятті судових рішень забезпечено
дотримання вимог вказаних статей Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
щодо всебічного, повного та
об'єктивного дослідження усіх фактичних обставин справи
відповідно до чинного законодавства та надано належну юридичну
оцінку наявним у матеріалах справи доказам.
Враховуючи наведене, судова колегія вважає, що рішення та
постанова у справі прийняті у відповідності з нормами
матеріального та процесуального права, підстав для їх зміни чи
скасування не вбачається.
З огляду на викладене та керуючись статтями 111-5, 111-7,
пунктом 1 статті 111-9, статтею 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України
П О С Т А Н О В И В:
Рішення господарського суду Донецької області від 11.12.2003
року та постанову Донецького апеляційного господарського суду
від 18.02.2004 року у справі 31/304а господарського суду
Донецької області залишити без змін, а касаційну скаргу
Державної податкової інспекції у Пролетарському районі
м. Донецька – без задоволення.