ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20.04.2004 Справа N 19/364
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді,
суддів;
за участю представників сторін - присутні,
розглянувши у відкритому
судовому засіданні
касаційні скарги - закритого акціонерного товариства "ХХХ"
- закритого акціонерного товариства "YYY"
на постанову від 8 січня 2004 року
Донецького апеляційного господарського
суду
у справі № Х1
за позовом закритого акціонерного товариства "ХХХ"
до - закритого акціонерного товариства "YYY"
- товариства з обмеженою відповідальністю
"ZZZ"
про визнання договору недійсним,
ВСТАНОВИВ:
Рішенням від 2 жовтня 2003 року господарського суду Луганської
області (суддя М.М.М.) позов задоволено: визнано недійсним
укладений між відповідачами договір від 27 червня 2003 року № 30
купівлі-продажу передаточних пристроїв (інженерних мереж) та
зобов'язано відповідачів повернути один одному все отримане за
договором.
Постановою від 8 січня 2004 року Донецького апеляційного
господарського суду рішення місцевого суду скасовано: в позові
відмовлено з мотивів відсутності підстав визнання договору
недійсним.
Закрите акціонерне товариство "YYY" та закрите акціонерне
товариство "XXX" просять зазначену постанову скасувати з огляду на
неправильне застосування апеляційним господарським судом частини 1
статті 4 Закону України "Про оренду державного та комунального
майна" ( 2269-12 ) (2269-12)
, статей 41, 47 Закону України "Про господарські
товариства" ( 1576-12 ) (1576-12)
та статей 29, 48, 63, 132, 161, 161, 256
Цивільного кодексу Української РСР ( 1540-06 ) (1540-06)
та залишити рішення
без змін.
Перевіривши повноту встановлення апеляційним судом обставин справи
та їх правову оцінку, Вищий господарський суд України дійшов
висновку про відповідність прийнятої у справі постанови вимогам
закону з огляду на таке.
Місцевий і апеляційний господарські суди встановили, що закрите
акціонерне товариство "YYY", як орендодавець, і закрите акціонерне
товариство "XXX", як орендар, 3 березня 2003 року уклали договір
оренди будівель, споруд, передавальних пристроїв (іншого об'єкта
нерухомості), які згідно додатку № 1 до вказаного договору
передані відповідачем позивачу, що підтверджується актом
прийому-передачі від 31 березня 2003 року.
Пунктом 6.2 цього договору учасники передбачили, що орендодавець
за цим договором втрачає право розпорядження орендованим об'єктом
на термін оренди - 3 роки - без письмової згоди орендаря.
В подальшому між відповідачами був укладений договір від 27 червня
2003 року № 30 купівлі-продажу, на підставі якого передавальні
пристрої (інженерні мережі) перейшли у власність товариства з
обмеженою відповідальністю "ZZZ".
Визнаючи недійсним цей договір на підставі статті 48 Цивільного
кодексу Української РСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, місцевий господарський суд
виходив з того, що продаж інфраструктури цілісного майнового
комплексу порушує єдиний комплекс енергопостачання виробничого
циклу і управління, а отже порушує інтереси позивача.
Скасовуючи рішення в справі, апеляційний господарський суд виходив
з того, що об'єктом оренди був не цілісний майновий комплекс, а
лише окремі його підрозділи з автономними інженерними
комунікаціями та системами енергопостачання і за своїм складом
об'єкт оренди не тотожний складу проданого майна.
Колегія суддів вважає, що за умов не включення спірного майна до
складу орендованого; не припинення у зв'язку з відносинами оренди
права власності на майно та реалізації власником права на свій
розсуд ним володіти, користуватися і розпоряджатися; збереження
чинності договору оренди для нового власника в разі переходу права
власності до іншої особи, у місцевого господарського суду відсутні
правові підстави для застосування до спірних правовідносин правил
статті 48 Цивільного кодексу Української РСР ( 1540-06 ) (1540-06)
з огляду
лише на договірну заборону орендодавцю розпоряджатися орендованим
об'єктом на термін оренди.
Наслідки ненадання наймачеві об'єкту оренди та неможливості
користуватися найнятим майном передбачені статтями 263 та 266
Цивільного кодексу Української РСР ( 1540-06 ) (1540-06)
і перелік можливих
способів захисту порушеного права орендар у такому разі
передбачає: витребування майна від наймодавця і відшкодування
збитків, завданих затримкою виконання; відмову наймача від
договору і стягнення збитків, завданих його невиконанням; право
вимагати відповідного зменшення найомної плати, якщо через
обставини, за які він не відповідає, можливість передбаченого
договором користування найнятим майном істотно зменшилась.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що апеляційний
господарський суд дійшов правильного висновку про те, що
реалізація закритим акціонерним
товариством "YYY" власного майна не порушило чинне законодавство
та права позивача, який не є власником цього майна, щодо
здійснення виробничої діяльності.
Інші доводи касаційних скарг направленні на здійснення касаційною
інстанцією відмінної від апеляційного суду оцінки доказів, що
суперечить вимогам статті 111-7 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, а тому судовою колегією до уваги не
приймаються.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що під час
розгляду справи фактичні її обставини були встановлені апеляційним
господарським судом на підставі всебічного, повного і об'єктивного
дослідження поданих сторонами доказів, їх висновки відповідають
цим обставинам і їм дана належна юридична оцінка з правильним
застосуванням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладене та керуючись статей 111-5, 111-7, 111-9, 111
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційні скарги закритого акціонерного товариства "XXX" та
закритого акціонерного товариства "YYY" залишити без задоволення,
а постанову від 8 січня 2004 року Донецького апеляційного
господарського суду в справі № Х1 без змін.