ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20.04.2004 Справа N 18/22 пд
м. Київ
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого, судді Кузьменка М.В.,
суддів Васищака І.М., Палій В.М.
за участю представників позивача А.А.А. (наказ від 27.01.84 № 15),
Б.Б.Б. (дов. від 19.04.04), розглянувши у відкритому судовому
засіданні касаційну скаргу P-ського комбікормового колективного
підприємства
на рішення від 22 вересня 2003 року господарського суду
Луганської області та постанову від 23 грудня
2003 року Донецького апеляційного господарського суду
у справі № 18/22пд
за позовом P-ського комбікормового колективного підприємства
до - Українсько - швейцарського товариство з обмеженою
відповідальністю "XXX"
- колективного господарства "YYY"
про визнання недійсним договору,
ВСТАНОВИВ:
Рішенням від 22 вересня 2003 року господарського суду Луганської
області (суддя В.Воронько), залишеним без змін постановою від 2
грудня 2003 року Донецького апеляційного господарського суду
(судді Т. Шевкова, Н. Акулова, А. М'ясищев) у позові відмовлено.
P-ське комбікормове колективне підприємство просить скасувати
судові рішення у справі з огляду на неправильне застосування
господарськими судами статті 32 Закону України "Про колективне
сільськогосподарське підприємство" ( 2114-12 ) (2114-12)
, пункту 2 статті 35
Закону України "Про підприємства в Україні" ( 887-12 ) (887-12)
, статті 61
Закону України "Про господарські товариства" ( 1576-12 ) (1576-12)
, пункту 2
статті 114 Цивільного кодексу Української РСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, а також
статті 43 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
та ухвалити нове рішення.
Сторони належним чином були повідомлені про час і місце судового
засідання, проте представник Українсько-швейцарського товариства з
обмеженою відповідальністю "XXX" в судове засідання не з'явився.
Перевіривши застосування господарськими судами норм матеріального
та процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов
висновку про відповідність постановлених у справі судових рішень
вимогам закону з огляду на таке.
Позивач звернувся до господарського суду з позовом про визнання
недійсним укладеного між відповідачами договору від 12 березня
2001 року купівлі-продажу частки у статутному фонді P-ського
комбікормового колективного підприємства.
Місцевий та апеляційний господарські суди встановили, що на
виконання умов цього договору колективне господарство "YYY", в
рахунок погашення боргу, передало Українсько-швейцарському
товариству з обмеженою відповідальністю "XXX" у власність свою
частку, яка дорівнює 5 відсотків, в статутному фонді P-ського
комбікормового колективного підприємства.
З матеріалів справи вбачається, що засновниками P-ського
комбікормового колективного підприємства відповідно до установчого
договору від 28 квітня 1993 року є 21 особа, частки яких у
сукупності складають 70 відсотків статутного фонду позивача, та
P-ський міжколгоспний комбікормовий завод, частка якого в
статутному фонді складає 30 відсотків.
Пунктом 2.1. статуту позивача передбачено, що майно
підприємства, а саме, основні і оборотні кошти та інші цінності
складаються з 70 відсотків власності учасників - пайовиків, 30
відсотків - власность трудового колективу і пенсіонерів.
Пунктом 6.4. установчого договору від 28 квітня 1993 року про
створення P-ського комбікормового колективного підприємства
передбачено, що власники не мають права розпоряджатися часткою в
спільних паях та іншому майні без згоди решти власників.
Правилами статті 114 Цивільного кодексу Української РСР
( 1540-06 ) (1540-06)
встановлено, що при продажу частки в спільній
власності сторонній особі решта учасників спільної часткової
власності має право привілеєвої купівлі частки, що продається, по
ціні, за якою вона продається, і на інших рівних умовах, крім
випадку продажу з прилюдних торгів.
При продажу частки з порушенням права привілеєвої купівлі інший
учасник спільної власності протягом трьох місяців може звернутися
до суду з позовом про перевід на нього прав і обов'язків покупця.
Місцевий та апеляційний господарські суди встановили, що ніхто з
учасників (засновників) позивача протягом трьох місяців після
укладення спірного договору до суду з позовом про перевід на нього
прав та обов'язків покупця не звертався.
За обставин пропуску учасниками спільної власності строку на
оскарження дій продавця, колегія судів вважає, що господарські
суди дійшли правомірного висновку про відмову в задоволенні
позову.
Інші доводи скарги та зводяться до необхідності вирішення
касаційною інстанцією питань про надання переваги доказів позивача
над іншими, тобто здійснення відмінної від місцевого суду оцінки
доказів, що суперечить вимогам статті 111-7 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, а тому судовою
колегією до уваги не приймаються.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що під час
розгляду справи фактичні її обставини були встановлені місцевим та
апеляційним господарськими судами на підставі всебічного, повного
і об'єктивного дослідження поданих сторонами доказів, їх висновки
відповідають цим обставинам і їм дана належна юридична оцінка з
правильним застосуванням норм матеріального і процесуального
права.
Керуючись статттями 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, суд
П О С Т А Н О В И В :
Рішення від 22 вересня 2003 року господарського суду Луганської
області та постанову від 23 грудня 2003 року Донецького
апеляційного господарського суду у справі № 18/22 пд залишити без
змін, а касаційну скаргу P-ського комбікормового колективного
підприємства без задоволення.
Головуючий, суддя М. В. Кузьменко
Суддя І. М. Васищак
Суддя В. М. Палій