ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20.04.2004 Справа N 17/648
Вищий господарський суд України у складі: суддя головуючий, судді
розглянув касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю
"СД", м. Київ (далі - ТОВ "СД")
на рішення господарського суду міста Києва від 24.12.2003 та
постанову Київського апеляційного господарського суду від
03.03.2004
зі справи № 17/648
за позовом Української Православної Церкви Київського Патріархату,
м. Київ (далі - УПЦ КП)
до ТОВ "СД"
та
Свято - Феодосіївського ставропігіального чоловічого монастиря, м.
Київ (далі - Феодосіївський ставропігіальний чоловічий монастир)
про визнання недійсним договору оренди від 21.05.2002 та виселення
з приміщення.
Судове засідання проведено за участю представників сторін:
позивача відповідачів
За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд
України
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду міста Києва від 24.12.2003, залишеним
без змін постановою Київського апеляційного господарського суду
від 03.03.2004, позов задоволено: визнано недійсним договір оренди
нежитлового приміщення від 21.05.2002, укладений
Свято-Феодосіївським ставропігіальним чоловічим монастирем та ТОВ
"Студія ювелірного дизайну "НФ" (далі - оспорюваний договір), на
підставі статті 48 Цивільного кодексу Української РСР ( 1540-06 ) (1540-06)
(далі - ЦК) і припинено дію цього договору на майбутнє;
відповідача виселено з приміщення площею 291, 5 кв. м,
розташованого за адресою: м. Київ, та з приміщення площею 25 кв.
м., розташованого за адресою: м. Київ (загальна площа складає
316,5 кв. м); зобов'язано ТОВ "СД" передати ці приміщення УПЦ КП.
Рішення судових інстанцій по суті спору з посиланням на приписи
статей 48, 59 та 63 ЦК ( 1540-06 ) (1540-06)
мотивовано тим, що оспорюваний
договір укладено не уповноваженою на це особою.
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України ТОВ "СД"
просить скасувати рішення судових інстанцій зі справи та прийняти
нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Скаржник
вважає, що УПЦ КП не має статусу юридичної особи, а оспорюваний
договір укладено уповноваженими особами.
Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
(далі -
ГПК) належним чином повідомлено про час і місце розгляду скарги.
Перевіривши повноту вставлення судовими інстанціями обставин
справи та правильність застосування ними норм матеріального і
процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов
висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної
скарги.
Судовими інстанціями у справі встановлено, що:
- відповідно до договору від 29.06.1998 № 3/0725 та акта прийому -
передачі звільнених орендних приміщень від 30.06.1998 державним
комунальним підприємством "Київжитлоспецексплуатація" (далі - ДКП
"Київжитлоспецексплуатація") передано УПЦ КП у безоплатне
користування нежитлові приміщення по вулиці Січневого повстання,
32/1 літ. А, Г, Е для розміщення підрозділів СвятоФеодосіївського
ставропігіального чоловічого монастиря;
- відповідно до пункту ІV.1. договору від 29.06.1998 № 3/0725 УПЦ
КП не мала права передавати обов'язки за договором іншим особам,
організаціям, а також передавати надані у користування приміщення
в суборенду іншій організації без згоди ДКП "КЖ";
- рішенням Київської міської ради від 24.04.2003 № 388/548 будинки
передано в управління УПЦ КП, яка має право здійснювати усі
функції щодо управління нежилими будинками, крім відчуження та
перепрофілювання;
- за оспорюваним договором від 21.05.2002 та додатковою угодою до
цього договору від 01.04.2003 Свято-Феодосіївським
ставропігіальним чоловічим монастирем передано в оренду ТОВ
"Студія ювелірного дизайну "НФ" надані йому УПЦ КП приміщення
(загальною площею 350 кв. м) без згоди ДКП "КЖ";
- відповідно до пункту 18 Статуту Свято-Феодосіївського
ставропігіального чоловічого монастиря порядок володіння,
користування та розпорядження майном монастиря вирішується
Духовним собором під головуванням намісника монастиря з
благословення Патріарха Київського і всієї Руси -України;
- на укладення оспорюваного договору не було дано згоди Духовного
собору монастиря та Патріарху Київського і всієї Руси - України;
- відповідно до листа Державного комітету України у справах
релігій від 18.12.2003 № 8-4832/16 Київська Патріархія як
релігійний центр УПЦ КП є юридичною особою.
Причиною виникнення спору зі справи стало питання про
правомірність оспорюваного договору.
Згідно зі статтею 328 ЦК ( 1540-06 ) (1540-06)
той, хто одержав майно в
безоплатне користування, вправі надати це майно у користування
третій особі лише за згодою того, хто передав майно, залишаючись
відповідальним перед ним. Тому судові інстанції дійшли правильного
висновку про недійсність оспорюваного договору і правильно
застосували приписи статей 48 та 59 ЦК ( 1540-06 ) (1540-06)
щодо наслідків
його недійсності.
Згідно зі статтею 13 Закону України "Про свободу совісті та
релігійні організації" ( 987-12 ) (987-12)
:
Релігійна організація визнається юридичною особою з моменту
реєстрації її статуту (положення).
Релігійна організація як юридична особа користується правами і
несе обов'язки відповідно до чинного законодавства і свого статуту
(положення).
Відповідно до частини другої статті 14 цього Закону ( 987-12 ) (987-12)
релігійні центри, управління, монастирі, релігійні братства, місії
та духовні навчальні заклади подають на реєстрацію статут
(положення) до державного органу України у справах релігій.
В абзаці першому пункту 1 Роз'яснення Вищого арбітражного суду
України від 29.02.1996 № 02-5/109 "Про деякі питання, що виникають
при застосуванні Закону "Про свободу совісті та релігійні
організації" ( v_109800-96 ) (v_109800-96)
зазначено: "Відповідно до статей 13 і
14 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації"
( 987-12 ) (987-12)
релігійні громади одержують правоздатність юридичної
особи з моменту реєстрації їх статуту (положення) у обласній,
Київській і Севастопольській міських державних адміністраціях, а в
Автономній Республіці Крим - в Уряді цієї Республіки. Релігійні
центри, управління, монастирі, релігійні братства, місії та
духовні навчальні заклади визнаються юридичними особами з моменту
реєстрації їх статутів (положень) у державному органі України у
справах релігій".
Тому доводи скаржника про відсутність у УПЦ КП статусу юридичної
особи не мають належних правових підстав.
Керуючись статтями 111-7 - 111-11 ГПК ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий
господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Рішення господарського суду міста Києва від 24.12.2003 та
постанову Київського апеляційного господарського суду від
03.03.2004 зі справи № 17/648 залишити без змін, а касаційну
скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "СД" - без
задоволення.