ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20.04.2004 Справа N 17/391
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого-судді Плахотнюк С.О. (доповідач),
суддів: Панченко Н.П. ,
Плюшка І.А.,
розглянувши касаційну ЗАТ “Народна компанія “Енергетичні
скаргу ресурси”
на постанову від 22.12.2003 Київського апеляційного
господарського суду
та рішення від 06.11.2003 господарського суду міста
Києва
у справі № 17/391
за позовом ВАТ „АЗОТ”
до ЗАТ “Народна компанія “Енергетичні
ресурси”,
третя особа: Національна акціонерна компанія
„Нафтогаз України”
про визнання договору недійсним
за участю представників:
позивача: Ноготкової С.В.,
відповідача: Кузьмишиної Л.В.,
третьої особи: Костя І.Ю..
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду міста Києва від 06.11.2003 (суддя
Кролевець О.А.), залишеним без змін постановою від 22.12.2003
Київського апеляційного господарського суду (судді: Кривда Д.С.,
Гольцова Л.А., Рябуха В.І.) позов задоволено; договір № 187-4
від 03.11.1999 визнано недійсним, з ЗАТ „Народна компанія
„Енергетичні ресурси” на користь ВАТ „АЗОТ” стягнуто 7305131,15
грн., перерахованих за договором № 187-4, 1785,00 грн.
державного мита, 118,00 витрат на інформаційно-технічне
забезпечення судового процесу.
Рішення та постанова мотивоване тим, що договір № 187-4 від
03.11.1999, як такий, що укладений в результаті помилки,
підлягає визнанню недійсним на підставі ст. 56 ЦК УРСР
( 1540-06 ) (1540-06)
, а все одержане сторонами за цим договором підлягає
поверненню
Не погодившись з постановою Київського апеляційного
господарського суду та з рішенням господарського суду міста
Києва, ЗАТ „Народна компанія „Енергетичні ресурси” звернулося до
Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій
просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від
06.11.2003 та постанову Київського апеляційного господарського
суду від 22.12.2003 у справі № 17/391, вважаючи їх такими. що
прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального
права, і припинити провадження у справі.
Колегія суддів Вищого господарського суду України, розглянувши
наявні матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги,
перевіривши правильність застосування господарським судом міста
Києва та Київським апеляційним господарським судом норм
матеріального та процесуального права, заслухавши представників
сторін та третьої особи, дійшла до висновку про відсутність
правових підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з
наступного.
Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що
03.11.1999 між позивачем та відповідачем був укладений договір
№ 187-4 на поставку природного газу (далі по тексту – Договір),
відповідно до якого відповідач зобов’язався поставити в
листопаді 1998 року природний газ в обсязі 89 792 000 куб.м. , а
позивач оплатити поставлений природний газ.
Договір № 187-4 вступає в силу з дати його підписання, тобто з
03.11.1999.
Пунктом 3.1. Договору було встановлено, що відповідач передає, а
позивач приймає та споживає природний газ у відповідності з
діючими правилами подачі та використання природного газу в
народному господарстві України.
Відповідно до пункту 3.2., кількість природного газу, яка
постачається позивачу, визначається показниками
контрольно-вимўрювальних приладів позивача, якщо інше не
передбачено діючими правилами.
Окрім того, пунктами 3.3. та 3.4. Договору сторони зазначили, що
на підставі даних приладів обліку витрат природного газу позивач
разом з газозбутовою організацією складає акти про обсяги
природного газу за звітний місяць і до 5-го числа місяця, що йде
за звітним, надає відповідачу їх оригінали. Акти, а також
рахунки-фактури, виставлені відповідачем у відповідності з
актами, є підставою для розрахунку позивача з відповідачем за
використаний газ в звітному місяці.
Порядок постачання та використання природного газу в спірному
періоді регулювався Правилами подачі та використання природного
газу в народному господарстві України, затвердженими наказом
Державного комітету України по нафті і газу “Держкомнафтогаз”
від 01.11.1994р. № 355, зареєстрованим в Міністерстві юстиції
України 30.11.1994р. за № 281/491; Поставою Кабінету Міністрів
України від 19.09.1997р. № 1027 „Про Порядок забезпечення
природним газом народного господарства і населення у 1998 році”
( 1027-97-п ) (1027-97-п)
та наказом Державного комітету нафтової, газової
та нафтопереробної промисловості від 30.09.1997р. № 185 „Про
Умови діяльності оптових постачальників природного газу”
( z0518-97 ) (z0518-97)
, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України
30.10.1997р. за № 518/2322.
Згідно пунктів 4, 5, 6 Порядку забезпечення природним газом
народного господарства і населення у 1998 році ( 1027-97-п ) (1027-97-п)
,
постачання природного газу суб'єктам господарської діяльності
здійснюють оптові постачальники природного газу на договірних
умовах.
Відповідно до п. 2 Умов діяльності оптових постачальників
природного газу, право на постачання та реалізацію природного
газу на ринку України надається оптовим постачальникам -
юридичним особам всіх форм власності, які зареєстровані на
території України, є власниками або консигнаторами природного
газу, та зобов’язується виконувати ці Умови, що закріплюються
підписанням з Державним комітетом нафтової, газової та
нафтопереробної промисловості України угоди на право постачання
та реалізацію газу.
Згідно ст. 245 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
поставка
продукції без укладання договору провадиться лише у випадках,
встановлених компетентними органами. Доказів прийняття
відповідного рішення компетентними органами відповідачем, як
встановив місцевий господарський суд та підтвердив господарський
суд апеляційної інстанції, не було надано.
Господарські суди, встановивши, що між відповідачем та Державним
комітетом нафтової, газової та нафтопереробної промисловості
України Угоду на право постачання та реалізацію природного газу
на ринку України укладена 24.11.1998, дійшли правильного
висновку, що право діяльності як оптового постачальника виникло
у відповідача лише з моменту підписання зазначеної угоди, а саме
з 24.11.1998.
Статтею 48 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
встановлені
загальнў підстави і наслідки недійсності угод. Виходячи з норми
цієї статті недійсною є угода, що не відповідає вимогам закону.
Враховуючи викладене та з огляду на встановлені судом обставини,
судова колегія вважає висновки господарського суду міста Києва
та Київського апеляційного господарського суду щодо недійсності
Договору обґрунтованими.
Відповідно до статті 56 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
,
якщо угода, що укладена внаслідок помилки визнана недійсною, то
кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні все
одержане за угодою, а при неможливості повернення одержаного в
натурі – відшкодувати його вартість.
Тобто, наслідком визнання такої угоди недійсною є двостороння
реституція: її сторони повертаються у становище, яке існувало до
укладання угоди.
При розгляді справи в господарських судах першої та апеляційної
інстанцій встановлено, що відповідач фактично на здійснював
поставку природного газу позивачу в листопаді 1998 року. Проте
позивач перерахував відповідачу 7305131,15 грн., які, як
правомірно вирішено місцевим та апеляційним господарськими
судами, підлягають поверненню позивачу.
За таким обставин, колегія суддів Вищого господарського суду
України вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від
06.11.2003 та постанова Київського апеляційного господарського
суду від 22.12.2003 відповідають фактичним обставинам,
матеріалам справи та нормам чинного законодавства, а тому
підстави для їх скасування відсутні.
Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9 – 111-12 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу ЗАТ „Народна компанія „Енергетичні ресурси” на
постанову від 22.12.2003 Київського апеляційного господарського
суду та рішення від 06.11.2003 господарського суду міста Києва у
справі № 17/391 залишити без задоволення.
Постанову від 22.12.2003 Київського апеляційного господарського
суду та рішення від 06.11.2003 господарського суду міста Києва у
справі № 17/391 залишити без змін.