14/65Д/03-17/386Д Про визнання недійсним договору купівлі-продажу - Текст документа

Рішенням господарського суду Запорізької області від 11.12.2003 р. по справі № 14/65Д/03-17/386Д позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “А” було задоволене: договір купівлі-продажу цінних паперів, укладений між Позивачем та Відповідачем 01.09.2002 р., визнано недійсним; зобов'язано ТОВ “А” повернути ТОВ “Л” отримані за зазначеним договором 151 071,9 грн.; зобов'язано ТОВ “Л” повернути ТОВ “А” отримані за означеним договором 11 711 шт. простих іменних акцій Закритого акціонерного товариства “З” на загальну суму 151 071,9 грн.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ТОВ “Л” звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить - рішення господарського суду Запорізької області від 11.12.2003 р. скасувати, в задоволенні позову ТОВ “А” про визнання угоди недійсною - відмовити. При цьому скаржник посилається на те, що рішення господарського суду Запорізької області є необгрунтованим та таким, що прийняте без повного дослідження судом обставин справи, з порушенням норм матеріального і процесуального права, а саме, п. 57 ст. 9 Закону України “Про ліцензування певних видів підприємницької діяльності” (1775-14) , ст.ст. 1,4 Закону України “Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні” (448/96-ВР) , ст.ст. 26, 27 Закону України “Про цінні папери та фондовий ринок” (3480-15) , Рішення ДКЦПФР № 7 від 14.05.1997 р., ст.ст. 38, 43, 47, 65 ГПК України (1798-12) .

Колегія суддів Вищого господарського суду України, дослідивши матеріали справи, встановила наступне:

1.09.2002 року між ТОВ “А” (продавець) та ТОВ “Л” (покупець) був укладений договір купівлі-продажу цінних паперів, відповідно до якого продавець зобов'язався передати, а покупець прийняти та оплатити 11 711 шт. простих іменних акцій ЗАТ “З” на загальну суму 151 071,9 грн.

На виконання умов зазначеного договору покупець - ТОВ “Л” - перерахував на рахунок продавця - ТОВ “А” - грошові кошти на загальну суму 151 071,9 грн. (платіжними дорученнями № 54 від 17.09.2002 р., № 55 від 25.09.2002 р., № 1232 від 11.10.2002 р., № 61 від 17.10.2002 р., № 1279 від 22.10.2002 р., № 1349 від 06.11.2002 р., № 1473 від 06.12.2002 р., № 1476 від 09.12.2002 р.).

10.09.2002 р. в системі реєстру власників іменних цінних паперів емітента було зареєстровано право власності ТОВ “Л” на 11 711 шт. простих іменних акцій ЗАТ “З”.

Отже, сторонами договору всі зобов'язання за цим договором були виконані належним чином.

Позивач - продавець за договором купівлі-продажу від 01.09.2002 р. - звернувся до суду з позовом про визнання цього договору недійсним, оскільки, на думку позивача, він був укладений з порушенням норм законодавства, а також на те, що договір укладений всупереч меті діяльності ТОВ “А”. Позивач посилається на те, що купівля-продаж цінних паперів за оспорюваним договором підпадає під визначення комерційної діяльності на ринку цінних паперів України, а тому підлягає ліцензуванню, а оскільки Позивач такої ліцензії не мав, то й договір укладений в порушення норм спеціального законодавства, яке регулює ринок цінних паперів в Україні.

Статтею 9 Закону України “Про ліцензування певних видів господарської діяльності” (1775-14) встановлений вичерпний перелік видів господарської діяльності, яка підлягає ліцензуванню. Зокрема, відповідно до п. 57 цієї статті ліцензуванню підлягає професійна діяльність на ринку цінних паперів.

Відповідно до ч. 6 ст. 1 Закону України “Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні” (448/96-ВР) професійна діяльність на ринку цінних паперів - підприємницька діяльність по перерозподілу фінансових ресурсів за допомогою цінних паперів та організаційному, інформаційному, технічному, консультаційному та іншому обслуговуванню випуску та обігу цінних паперів, що є, як правило, виключним або переважним видом діяльності.

Суд першої інстанції, дослідивши вищенаведену статтю закону та застосувавши її положення до положень оспорюваного договору, зробив висновок про те, що договір купівлі-продажу цінних паперів від 01.09.2002 р. підпадає під визначення професійної діяльності на ринку цінних паперів. При цьому суд ніяк не мотивував такий свій висновок, лише констатувавши вищенаведений факт.

Частиною 6 ст. 21 вищенаведеного закону встановлено перелік ознак, за наявності яких в сукупності діяльність суб'єкта на ринку цінних паперів можна кваліфікувати як професійну.

Так, статтею визначено, що підприємницька діяльність, яка кваліфікується як професійна на ринку цінних паперів, є виключним або переважним видом діяльності суб'єкта на ринку цінних паперів.

Колегія суддів, дослідивши матеріали справи та перевіривши застосування судом першої інстанції норм законодавства, дійшла до висновку про те, що позивачем не надано доказів, а судом не доведено, що внаслідок укладання оспорюваного договору відбувся перерозподіл фінансових ресурсів, а також те, що цей договір є організаційним, інформаційним, технічним, консультаційним та іншим обслуговуванням випуску та обігу цінних паперів; окрім того, судом не доведено, що купівля-продаж цінних паперів є виключним або основним видом діяльності ТОВ “А”.

Відповідно до ст. 33 ГПК України (1798-12) кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Все викладене дає підстави для висновку про те, що судом першої інстанції були порушені норми ч. 3 ст. 84 ГПК України (1798-12) щодо змісту мотивувальної частини судового рішення. Окрім того, судом порушені норми ст. 43 ГПК України (1798-12) , оскільки з рішення суду в наведеній вище частині не вбачається всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх обставин справи в їх сукупності.

Також судом першої інстанції на підставі ст.ст. 26, 27 Закону України “Про цінні папери та фондовий ринок” (3480-15) та ст. 1 Закону України “Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні” (448/96-ВР) був зроблений висновок про те, що оскільки сторони за оспорюваним договором не є торговцями цінних паперів та не мають ліцензії на здійснення діяльності по випуску та обігу цінних паперів, то договір суперечить вимогам закону, а тому на підставі ст. 48 ЦК Української РСР є недійсним.

Колегія суддів дійшла до висновку, що суд першої інстанції невірно надав оцінку змісту статті 26 Закону України, а тому і невірно застосував її норми до існуючих правовідносин, що й призвело до прийняття неправильного рішення з наступних підстав. Статтею 26 Закону України “Про цінні папери та фондовий ринок” (3480-15) дано визначення діяльності по випуску та обігу цінних паперів: діяльністю по випуску та обігу цінних паперів, відповідно до цього Закону, визнається посередницька діяльність по випуску та обігу цінних паперів, здійснювана банками, а також акціонерними товариствами, статутний фонд яких сформовано за рахунок виключно іменних акцій, та іншими товариствами (надалі - торговці цінними паперами), для яких операції з цінними паперами становлять виключний вид їх діяльності.

Тобто, цією статтею, фактично, наведений перелік ознак, за наявності яких діяльність господарюючого суб'єкта можна визнати діяльністю на ринку цінних паперів в Україні, з урахуванням вимог Закону України “Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні” (448/96-ВР) кваліфікувати таку діяльність кя професійну та зробити висновок про необхідність ліцензування такої діяльності.

Суд першої інстанції ототожнив поняття професійної діяльності на ринку цінних паперів з укладанням звичайного договору купівлі-продажу цінних паперів між суб'єктами господарювання.

Відповідно, суд дійшов невірного висновку про те, що договори купівлі-продажу цінних паперів мають укладатися лише за участю осіб, які мають відповідні ліцензії.

З урахуванням цього, колегія суддів дійшла висновку про те, що судом першої інстанції при вирішенні спору в порушення вимог процесуального законодавства України не здійснено повного та всебічного дослідження доказів у справі, неповно та поверхово досліджено норми законодавства України, які регулюють спірні правовідносини, що в цілому призвело до прийняття неправильного рішення по справі.

За таких обставин та з урахуванням вищевикладеного касаційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю “Л” підлягає задоволенню в повному обсязі, а рішення господарського суду Запорізької області від 11.12.2003 р. - скасуванню.