ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20.04.2004 Справа N 14/348
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Є.Борденюк
суддів: М.Остапенка, В.Харченка,
розглянув у відкритому
судовому засіданні
касаційну скаргу ЗАТ " ХХХ"
на постанову від 21.11.2003
Запорізького апеляційного господарського суду
у справі № 14/348
за позовом ПП "YYY"
до ЗАТ "XXX"
про стягнення 198041,53 грн. основного боргу,
10084,27 грн. пені, 3960,89 грн. 3% річних
В судове засідання прибули представники сторін:
відповідача А.А.А. (дов. від 01.03.2004)
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін та
перевіривши матеріали справи, Вищий господарський суд України
ВСТАНОВИВ:
Позовні вимоги про стягнення основного боргу, пені, річних
обґрунтовуються заборгованістю відповідача за отримане майно
відповідно до умов договору, накладних та довіреностей.
Рішенням господарського суду Херсонської області від 16.09.2003 р.
(суддя Ю. Гридасов) позовні вимоги задоволені в частині стягнення
основного боргу з урахуванням індексу інфляції та річні. У
задоволенні вимог про стягнення пені відмовлено з огляду на
порушення справи про банкрутство підприємства відповідача та
застосування мораторію на задоволення вимог кредиторів.
Рішення суду у частині задоволення позовних вимог мотивовано тим,
що згідно з договором поставки № 90 від 05.02.2002 та додатковими
угодами до нього відповідач отримав від позивача майно - плівку
поліетиленову на загальну суму 1447835,49 грн. Відповідач
зобов'язався оплатити отримане майно протягом десяти банківських
днів з моменту його отримання (п.1.3 договору). Відповідач
зобов'язання з оплати виконав частково. Заборгованість складає
198041,53 грн., яка підлягає стягненню з урахуванням індексу
інфляції та річних відповідно до ст. 214 Цивільного кодексу УРСР
( 1540-06 ) (1540-06)
.
Постановою Запорізького апеляційного господарського суду від
21.11.2003 (колегія суддів : О.Радченко, Л. Кагітіна, О. Юхименко)
рішення у справі залишене без зміни з тих же мотивів.
Посилання відповідача у поданій апеляційній скарзі на те, що
договір поставки № 90 від 05.02.2002 припинив свою чинність
31.12.2002 у зв'язку з його закінченням, а тому поставка у 2003
році відбулася на підставі одноразових угод, укладених в усній
формі, судом апеляційної інстанції відхилене з огляду на те, що в
матеріалах справи знаходиться додаткова угода № 5 від 25.12.2002
до договору № 90, згідно з умовами якої договір пролонговано до
31.12.2003. У наданих позивачем накладних та довіреностях
зазначена продукція, її ціна та якість, що є предметом договору,
за поставку якої виникла заборгованість.
Звертаючись до суду з касаційною скаргою, відповідач посилається
на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм
права. Зокрема, первинними документами з поставки продукції є
накладні на її відвантаження. Оскільки накладні не містять
посилань на виконання договору № 90, поставку слід вважати за
накладною як одноразову угоду. Так як накладна не містить умови
про строки оплати, а вимоги про оплату відповідно до положень
ст.165 Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
позивач не заявляв,
відповідач вважає строк оплати таким, що не наступив.
Крім того, відповідач вважає, що передбачена ст. 214 Цивільного
кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
сплата річних з простроченої суми є
санкцією, яка відповідно до п.4 ст. 12 Закону України № 2343-ХІІ
( 2343-12 ) (2343-12)
не застосовується до боржника протягом дії мораторію.
Апеляційне провадження за справою здійснене без участі
відповідача, який не був належним чином повідомлений про слухання
справи, у зв'язку з неотриманням ним ухвали суду.
Перевіряючи юридичну оцінку встановлених судом фактичних обставин
справи та їх повноту, Вищий господарський суд України дійшов
висновку, що підстав для задоволення касаційної скарги не
вбачається, виходячи з такого. Господарським судом апеляційної
інстанції встановлено, що дію договору № 90 пролонговано до
31.12.2003 р. Поставлена за накладними продукція відповідає
асортименту, ціні та якості, визначених умовами договору.
Відповідно до ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, касаційна інстанція не має права додатково
перевіряти докази.
А тому висновок суду про порушення відповідачем зобов'язань з
оплати поставленої продукції є обґрунтованим.
Визначена ст. 214 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
відповідальність боржника,
який прострочив виконання грошового зобов'язання, сплатити суму
боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, а також три
проценти річних з простроченої суми є спеціальною
відповідальністю, пов'язаною із знеціненням грошових коштів
кредитора та платою за безпідставне користування чужими грошовими
коштами, а тому така відповідальність не є санкцією як вид
забезпечення виконання зобов'язання і на неї не поширюється дія
мораторію, передбачена законодавством про банкрутство боржника.
Відповідно до ст. 111-10 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, якщо справу розглянуто судом за відсутністю
будь-якої із сторін, не повідомленої належним чином про час і
місце засідання суду, зазначене порушення є підставою для
скасування судового рішення. Однак, на титульній стороні ухвали
Запорізького апеляційного господарського суду від 16.10.2003 р.
про прийняття апеляційної скарги до розгляду, стоїть відмітка про
надіслання ухвали сторонам у справі. А тому відсутні підстави
вважати, що відповідач, який звертався з апеляційною скаргою, не
був належним чином повідомлений про час та місце засідання суду.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 - 111-12 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу "XXX" залишити без задоволення.
Постанову від 21.11.2003 Запорізького апеляційного господарського
суду у справі № 14/348 залишити без змін.
Головуючий, суддя Є.Борденюк
Судді: М.Остапенко
В.Харченко