Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Кривенка В.В.,

суддів: Гусака М.Б., Маринченка В.Л.,

Панталієнка П.В., Самсіна І.Л., Тітова Ю.Г., -

розглянувши у порядку письмового провадження за винятковими обставинами за скаргою ОСОБА_1 справу за її позовом до Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України (далі - Комісія) про визнання протиправною бездіяльності і зобов'язання вчинення дій,

У червні 2005 року ОСОБА_1. звернулася до суду із указаним позовом і просила: 1) визнати протиправною бездіяльність Комісії щодо реагування на її скаргу на Закрите акціонерне товариство "Українська страхова компанія "Княжа" (далі - Страхова компанія, ЗАТ); 2) зобов'язати Комісію повідомити її про ті заходи впливу, які були застосовані Комісією до ЗАТ щодо несвоєчасного здійснення страхової виплати; 3) зобов'язати Комісію розглянути подану нею заяву про застосування заходів впливу з метою запобігання і припинення порушень законодавства на ринку фінансових послуг, а саме щодо неповідомлення ЗАТ причин відмови у здійсненні частини страхової виплати, зобов'язати Комісію перевірити діяльність ЗАТ у цьому відношенні і скласти про це відповідний акт, а також зобов'язати Комісію прийняти рішення відповідно до чинного законодавства і повідомити про зазначені дії.

Шевченківський районний суд м. Києва постановою від 10 лютого 2006 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 27 лютого 2007 року, позов задовольнив частково: визнав бездіяльність Комісії щодо ненадання відповіді на заяву ОСОБА_1. у термін, передбачений Законом України від 2 травня 1996 року №393/96-ВР "Про звернення громадян" (далі - Закон №393/96-ВР (393/96-ВР) ), неправомірною, а в іншій частині позовних вимог відмовив.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 11 лютого 2009 року рішення суду першої та апеляційної інстанцій залишив без змін.

У скарзі до Верховного Суду України ОСОБА_1. порушила питання про перегляд за винятковими обставинами та скасування ухвалених у справі рішень в частині відмови щодо задоволення її позовних вимог. На обґрунтування скарги зроблено посилання на неоднакове застосування судом касаційної інстанції однієї і тієї самої норми права.

Перевіривши за матеріалами справи наведені у скарзі доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про наявність підстав для її задоволення.

Ухвалюючи рішення про відмову у позові в частині зобов'язання Комісії повідомити ОСОБА_1 про те, які заходи впливу застосовано до ЗАТ щодо несвоєчасного здійснення страхової виплати, суди помилково виходили із того, що лист Комісії від 12 липня 2005 року № 26/05-08-680 (далі - лист) на адресу позивача про застосування певних заходів впливу у майбутньому, є повідомленням про суть прийнятого Комісією рішення, а тому права ОСОБА_1. у цьому відношенні порушено не було. З такою правовою оцінкою зазначеного листа погодитися не можна, ураховуючи зазначене.

Відповідно до абзацу сьомого частини першої статті 19 Закону №393/96-ВР органи державної влади зобов'язані письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення.

ОСОБА_1. звернулася до Комісії із заявою, в якій просила, зокрема, застосувати до ЗАТ заходи впливу щодо несвоєчасного здійснення страхової виплати. Відтак, належним повідомленням громадянина про результати перевірки такої заяви і суть прийнятого рішення у разі підтвердження факту несвоєчасного здійснення ЗАТ такої виплати є повідомлення про ті заходи впливу, які було застосовано Комісією. Лист Комісії про її намір застосувати певні заходи впливу у майбутньому не є таким повідомленням.

Ухвалюючи рішення про відмову у позові в частині зобов'язання Комісії розглянути заяву ОСОБА_1. щодо застосування заходів впливу до Страхової компанії у зв'язку з неповідомленням нею причин відмови у здійсненні частини страхової виплати, Вищим адміністративним судом України, так само як і судами першої та другої інстанцій, на порушення пункту 3 статті 163 та пункту 3 частини першої статті 206 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), не було зазначено мотивів, з яких суди виходили, ухвалюючи свої рішення.

Водночас суди не врахували, що ОСОБА_1. у своїй заяві до Комісії зазначала, що їй не тільки не виплачено страхове відшкодування, а й навіть не прийнято рішення про його виплату. Натомість було встановлено, що після звернення Комісії із запитом до Страхової компанії остання сплатила позивачці страхове відшкодування у розмірі 4074,98 грн. Суди, однак, не звернули уваги на те, що ОСОБА_1. просила сплатити їй страхове відшкодування у більшому розмірі -5497,82 грн, тобто ЗАТ фактично відмовила ОСОБА_1. у здійсненні страхового відшкодування на суму 1422,84грн. За таких умов відповідно до статті 26 Закону України від 7 березня 1996 року № 85/96-ВР "Про страхування" Страхова компанія зобов'язана повідомити страхувальнику в письмовій формі про своє рішення щодо відмови у страховій виплаті з обґрунтуванням її причини.

Крім того, ОСОБА_1. скаржилася на те, що Комісія не провела перевірку діяльності Страхової компанії з приводу неповідомлення її про причини відмови у здійсненні частини страхової виплати в сумі 1422,84 грн, посилаючись на те, що зазначений лист Комісії на адресу позивача взагалі не містить будь-яких відомостей ні про результати такої перевірки, ні про застосування Комісією заходів впливу до ЗАТ за це правопорушення.

Суди в порушення частини третьої статті 159, пункту 1 частини першої статті 161 КАС не з'ясували повно і всебічно обставини в адміністративній справі, що підтверджувалися доказами, дослідженими в судовому засіданні, а також чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, і чим вони підтверджуються. Зокрема, судами не було досліджено факт проведення Комісією перевірки діяльності ЗАТ з приводу неповідомлення ОСОБА_1. про причини відмови їй у здійсненні частини страхової виплати в сумі 1422,84 грн і факт застосування Комісією за це правопорушення до Страхової компанії заходів впливу, передбачених чинним законодавством.

За таких обставин ухвали Вищого адміністративного суду України від 11 лютого 2009 року та Апеляційного суду міста Києва від 27 лютого 2007 року підлягають скасуванню повністю, постанова Шевченківського районного суду м. Києва від 10 лютого 2006 року - частково (в частині відмови у позовних вимогах), а справа в цій частині - направленню до суду першої інстанції для розгляду по суті.

Керуючись статтями 241- 243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

Скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 11 лютого 2009 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 27 лютого 2007 року скасувати повністю, постанову Шевченківського районного суду міста Києва від 10 лютого 2006 року частково - щодо відмови у позовних вимогах, справу в цій частині направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.