ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
 
                        П О С Т А Н О В А
                          ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
 
20.04.2004                               Справа N 7/143а
 
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
 
Головуючого
суддів
 
розглянув         Державної податкової інспекції у м.  Маріуполі
касаційну скаргу
 
на постанову      від 10.12.2003
                  Донецького апеляційного господарського суду
 
у справі          №     7/143а   господарського  суду  Донецької
                  області
 
за позовом        міського комунального підприємства "М" м.
                  Маріуполь
 
до                Державної податкової інспекції у м.  Маріуполі
 
про   визнання недійсними податкових повідомлень- рішень та 
розпоряджень
 
                 за участю представників сторін:
 
від позивача
від відповідача
 
                        В С Т А Н О В И В:
 
В травні 2003 року міське комунальне підприємство "М" пред'явило в
суді  позов  до Державної податкової інспекції у м.  Маріуполі про
визнання  недійсним  розпорядження  від  28.02.2003р.  №  15   про
внесення  змін  у  визначену  платником  суму  податку  на  додану
вартість  в  сумі  82246  за   грудень   2002р.   та   податкового
повідомлення  -  рішення  №  0000012331/01  від 04.03.2003р.  яким
визначено податкове зобов'язання по податку на додану  вартість  в
сумі  611217  грн.  та застосовані фінансові санкції в сумі 305609
грн.
 
Заявою від 11.07.03 позивач змінив та доповнив  позовні  вимоги  і
просив      визнати   недійсними   податкові  повідомлення-рішення
№ 0000012331/2 від 30.05.03,  №  0000052330/2  від  30.05.2003  та
розпорядження ДПІ в м. Маріуполі від 28.02.2003 № № 15, 16, 17.
 
Рішенням господарського  суду  Донецької  області  від  31.07.2003
позов задоволено.
 
Визнано недійсними  податкові  повідомлення-рішення   ДПІ   у   м.
Маріуполі  №  0000012331/2  від  30.05.03  та  №  0000052330/2 від
30.05.2003 якими МКП "М" визначені податкові  зобов'язання  з  ПДВ
відповідно у сумах 916826 грн. та 1664270 грн.
 
Визнано  недійсними  розпорядження ДПІ у м. Маріуполі від 28.03.03
№ № 15,  16, 17 про внесення змін у визначену МКП "М" суму податку
на   додану   вартість   за   результатами  попередньої  перевірки
податкової декларації по ПДВ.
 
Задовольняючи позов, господарський суд виходив з того, що прийняті
відповідачем  податкові  повідомлення-рішення  та розпорядження не
відповідають вимогам податкового законодавства.
 
Постановою  Донецького  апеляційного  господарського  суду   від
10.12.2003 рішення залишено без змін з тих же підстав.
 
В касаційній  скарзі  Державна податкова інспекція у м.  Маріуполі
просить постанову  апеляційного  господарського  суду  та  рішення
господарського  суду  скасувати  і постановити нове рішення яким в
позові відмовити,  посилаючись на порушення п. 11.11 ст. 11 Закону
України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
        .
 
Заслухавши пояснення  представників  сторін,  перевіривши  повноту
встановлених судом обставин справи та їх  юридичну  оцінку,  Вищий
господарський суд України вважає,  що касаційна скарга не підлягає
задоволенню виходячи з наступного.
 
Як встановлено судом і вбачається з матеріалів  справи  28.02.2003
року   Державною   податковою   інспекцією   у   м.  Маріуполі  за
результатами планової  та  позапланової  документальних  перевірок
міського  комунального  підприємства  "М"  з  питань  правильності
відображення у деклараціях сум ПДВ заявлених  до  відшкодування  з
бюджету  за  період з 01.12.2002 по 31.12.2002 та дотримання вимог
податкового та  валютного  законодавства,  складено  акти  в  яких
вказано,  що  позивачем  до складу податкового кредиту відносились
суми  ПДВ  без  врахування  оплати  за  придбані  товари  (роботи,
послуги).  На  підставі  цих  актів  відповідачем  прийняті спірні
податкові   повідомлення-рішення,   якими   визначено    податкові
зобов'язання по податку на додану вартість в сумі 611217 грн. та в
сумі 1109513 грн.  та застосовані фінансові санкції в сумі  305609
грн. та в сумі 554747 грн.
 
Судовими інстанціями  з  урахуванням обставин справи і норм закону
встановлена безпідставність прийнятих податкових повідомленьрішень
при цьому обґрунтовано враховано наступне.
 
Дата виникнення  податкового  зобов'язання  з  податку  на  додану
вартість встановлена пп.  7.3.1 п.  7.3 ст.  7 Закону України "Про
податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
        , а дата виникнення права
на податковий кредит - пп.  7.5.1  п.  7.5  ст.  7  цього  Закону.
Зазначені  норми  є  загальними  і  характеризуються  як такі,  що
встановлюють певні  правові  наслідки  для  платників  податків  в
залежності  від  відповідної події,  що сталася раніше ("за першою
подією").
 
Одночасно п.  11.11 ст.  11 Закону України "Про податок на  додану
вартість"  ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
         (в редакції,  яка діяла у спірний період)
визначені спеціальні норми для  платників  податку,  які  продають
вугілля та вугільні брикети,  електричну та теплову енергію,  газ,
надають  послуги  з   водопостачання   (каналізації),   технічного
обслуговування  ліфтів та систем протипожежної безпеки в житловому
фонді.
 
Так, до 1 січня 2001 р. такі платники податків застосовують спосіб
податкового   обліку,   за   яким   датою   виникнення  податкових
зобов'язань  з  продажу  зазначених  товарів   (послуг)   є   дата
зарахування  коштів  на  банківський  рахунок  або  у  касу такого
платника або отримання  інших  видів  компенсацій  вартості  таких
товарів (послуг), а датою виникнення права на податковий кредит, у
тому числі отримання бюджетного  відшкодування,  є  дата  списання
коштів  з  банківського  рахунку  платника  податку в оплату таких
товарів (послуг) чи  надання  інших  видів  компенсацій  в  оплату
товарів  (послуг),  вартість  яких  відноситься  до складу валових
витрат або підлягає амортизації.
 
Тобто, до 1 січня 2001  року  наведений  вище  порядок  виникнення
податкових   зобов'язань   та   права   на   податковий  кредит  є
обов'язковим   для   виконання   платниками   податків   лише   за
господарськими  операціями з продажу тих товарів (робіт,  послуг),
що наведені у  цій  нормі,  а  саме:  вугілля,  вугільні  брикети,
електрична   та   теплова   енергія,   газ,   а  також  послуги  з
водопостачання (каналізації),  технічного обслуговування ліфтів та
систем  протипожежної безпеки в житловому фонді,  послуги фізичним
особам,  які  не  зареєстровані  як  платники  цього  податку,  за
користування  якими цими особами сплачується квартплата,  плата за
користування телефоном, телевізійними і радіомережами та системами
охорони житла.
 
При   цьому,  Закон  України  "Про  податок  на  додану  вартість"
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
         незалежно  від  періоду  не  встановлює  спеціальних
правил   щодо  дати  виникнення  права  на  податковий  кредит  за
придбаними товарами і отриманими  послугами,  які  не  входять  до
вищезазначеного  переліку,  тому в цій частині податкові відносини
регулюються загальними нормами,  які  визначені  ст.  7  вказаного
Закону  ( 168/97-ВР  ) (168/97-ВР)
        ,  тобто  за "першою подією".  Встановлення
будь-якого процентного співвідношення в  податковому  зобов'язанні
та використання його при розрахунку суми податкового кредиту Закон
України  "Про  податок  на  додану  вартість"  ( 168/97-ВР  ) (168/97-ВР)
          не
передбачає.
 
Враховуючи, що  господарським  судом встановлено факт застосування
позивачем як способу податкового обліку за "касовим методом",  так
і  за  "першою подією" (в залежності від того чи входять товари до
переліку п.  11.11 ст.  11 Закону України "Про податок  на  додану
вартість"   ( 168/97-ВР   ) (168/97-ВР)
        ),  цілком  правомірними  є  висновки
господарських судів щодо недоведення відповідачем факту  порушення
позивачем   вимог   вищезазначеної  норми  Закону  при  формуванні
податкового кредиту.
 
Керуючись ст.  ст.  111-5,  111-7,  111-9,  111-11  Господарського
процесуального кодексу  України  ( 1798-12 ) (1798-12)
        ,  Вищий господарський
суд України
 
                       П О С Т А Н О В И В:
 
Касаційну скаргу Державної податкової  інспекції  у  м.  Маріуполі
залишити  без  задоволення,  а постанову від 10.12.2003 Донецького
апеляційного  господарського  суду  та  рішення   від   31.07.2003
господарського суду Донецької області у справі № 7/143а без змін.