ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20.04.2004 Справа N 7/143а
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Головуючого
суддів
розглянув Державної податкової інспекції у м. Маріуполі
касаційну скаргу
на постанову від 10.12.2003
Донецького апеляційного господарського суду
у справі № 7/143а господарського суду Донецької
області
за позовом міського комунального підприємства "М" м.
Маріуполь
до Державної податкової інспекції у м. Маріуполі
про визнання недійсними податкових повідомлень- рішень та
розпоряджень
за участю представників сторін:
від позивача
від відповідача
В С Т А Н О В И В:
В травні 2003 року міське комунальне підприємство "М" пред'явило в
суді позов до Державної податкової інспекції у м. Маріуполі про
визнання недійсним розпорядження від 28.02.2003р. № 15 про
внесення змін у визначену платником суму податку на додану
вартість в сумі 82246 за грудень 2002р. та податкового
повідомлення - рішення № 0000012331/01 від 04.03.2003р. яким
визначено податкове зобов'язання по податку на додану вартість в
сумі 611217 грн. та застосовані фінансові санкції в сумі 305609
грн.
Заявою від 11.07.03 позивач змінив та доповнив позовні вимоги і
просив визнати недійсними податкові повідомлення-рішення
№ 0000012331/2 від 30.05.03, № 0000052330/2 від 30.05.2003 та
розпорядження ДПІ в м. Маріуполі від 28.02.2003 № № 15, 16, 17.
Рішенням господарського суду Донецької області від 31.07.2003
позов задоволено.
Визнано недійсними податкові повідомлення-рішення ДПІ у м.
Маріуполі № 0000012331/2 від 30.05.03 та № 0000052330/2 від
30.05.2003 якими МКП "М" визначені податкові зобов'язання з ПДВ
відповідно у сумах 916826 грн. та 1664270 грн.
Визнано недійсними розпорядження ДПІ у м. Маріуполі від 28.03.03
№ № 15, 16, 17 про внесення змін у визначену МКП "М" суму податку
на додану вартість за результатами попередньої перевірки
податкової декларації по ПДВ.
Задовольняючи позов, господарський суд виходив з того, що прийняті
відповідачем податкові повідомлення-рішення та розпорядження не
відповідають вимогам податкового законодавства.
Постановою Донецького апеляційного господарського суду від
10.12.2003 рішення залишено без змін з тих же підстав.
В касаційній скарзі Державна податкова інспекція у м. Маріуполі
просить постанову апеляційного господарського суду та рішення
господарського суду скасувати і постановити нове рішення яким в
позові відмовити, посилаючись на порушення п. 11.11 ст. 11 Закону
України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
.
Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту
встановлених судом обставин справи та їх юридичну оцінку, Вищий
господарський суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає
задоволенню виходячи з наступного.
Як встановлено судом і вбачається з матеріалів справи 28.02.2003
року Державною податковою інспекцією у м. Маріуполі за
результатами планової та позапланової документальних перевірок
міського комунального підприємства "М" з питань правильності
відображення у деклараціях сум ПДВ заявлених до відшкодування з
бюджету за період з 01.12.2002 по 31.12.2002 та дотримання вимог
податкового та валютного законодавства, складено акти в яких
вказано, що позивачем до складу податкового кредиту відносились
суми ПДВ без врахування оплати за придбані товари (роботи,
послуги). На підставі цих актів відповідачем прийняті спірні
податкові повідомлення-рішення, якими визначено податкові
зобов'язання по податку на додану вартість в сумі 611217 грн. та в
сумі 1109513 грн. та застосовані фінансові санкції в сумі 305609
грн. та в сумі 554747 грн.
Судовими інстанціями з урахуванням обставин справи і норм закону
встановлена безпідставність прийнятих податкових повідомленьрішень
при цьому обґрунтовано враховано наступне.
Дата виникнення податкового зобов'язання з податку на додану
вартість встановлена пп. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону України "Про
податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, а дата виникнення права
на податковий кредит - пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 цього Закону.
Зазначені норми є загальними і характеризуються як такі, що
встановлюють певні правові наслідки для платників податків в
залежності від відповідної події, що сталася раніше ("за першою
подією").
Одночасно п. 11.11 ст. 11 Закону України "Про податок на додану
вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
(в редакції, яка діяла у спірний період)
визначені спеціальні норми для платників податку, які продають
вугілля та вугільні брикети, електричну та теплову енергію, газ,
надають послуги з водопостачання (каналізації), технічного
обслуговування ліфтів та систем протипожежної безпеки в житловому
фонді.
Так, до 1 січня 2001 р. такі платники податків застосовують спосіб
податкового обліку, за яким датою виникнення податкових
зобов'язань з продажу зазначених товарів (послуг) є дата
зарахування коштів на банківський рахунок або у касу такого
платника або отримання інших видів компенсацій вартості таких
товарів (послуг), а датою виникнення права на податковий кредит, у
тому числі отримання бюджетного відшкодування, є дата списання
коштів з банківського рахунку платника податку в оплату таких
товарів (послуг) чи надання інших видів компенсацій в оплату
товарів (послуг), вартість яких відноситься до складу валових
витрат або підлягає амортизації.
Тобто, до 1 січня 2001 року наведений вище порядок виникнення
податкових зобов'язань та права на податковий кредит є
обов'язковим для виконання платниками податків лише за
господарськими операціями з продажу тих товарів (робіт, послуг),
що наведені у цій нормі, а саме: вугілля, вугільні брикети,
електрична та теплова енергія, газ, а також послуги з
водопостачання (каналізації), технічного обслуговування ліфтів та
систем протипожежної безпеки в житловому фонді, послуги фізичним
особам, які не зареєстровані як платники цього податку, за
користування якими цими особами сплачується квартплата, плата за
користування телефоном, телевізійними і радіомережами та системами
охорони житла.
При цьому, Закон України "Про податок на додану вартість"
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
незалежно від періоду не встановлює спеціальних
правил щодо дати виникнення права на податковий кредит за
придбаними товарами і отриманими послугами, які не входять до
вищезазначеного переліку, тому в цій частині податкові відносини
регулюються загальними нормами, які визначені ст. 7 вказаного
Закону ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, тобто за "першою подією". Встановлення
будь-якого процентного співвідношення в податковому зобов'язанні
та використання його при розрахунку суми податкового кредиту Закон
України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
не
передбачає.
Враховуючи, що господарським судом встановлено факт застосування
позивачем як способу податкового обліку за "касовим методом", так
і за "першою подією" (в залежності від того чи входять товари до
переліку п. 11.11 ст. 11 Закону України "Про податок на додану
вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
), цілком правомірними є висновки
господарських судів щодо недоведення відповідачем факту порушення
позивачем вимог вищезазначеної норми Закону при формуванні
податкового кредиту.
Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Маріуполі
залишити без задоволення, а постанову від 10.12.2003 Донецького
апеляційного господарського суду та рішення від 31.07.2003
господарського суду Донецької області у справі № 7/143а без змін.