ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20.04.2004 Справа N 7/142а
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Головуючого
суддів
розглянув Державної податкової інспекції у м. Маріуполі
касаційну
скаргу
на постанову від 10.12.2003
Донецького апеляційного господарського суду
у справі № 7/142а
господарського суду Донецької області
за позовом міського комунального підприємства "МТ" м.
Маріуполь
до Державної податкової інспекції у м. Маріуполі
про визнання недійсним податкового повідомлення- рішення
за участю представників сторін:
від позивача
від відповідача
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Донецької області від 12.08.2003
позов задоволено.
Визнано недійсним податкове повідомлення-рішення № 000021830 від
12.03.2003 яким визначено міському комунальному підприємству "МТ"
податкове зобов'язання в сумі 181858,10 грн. та штрафні санкції в
сумі 90929,05 грн. - збір за спеціальне використання водних
ресурсів.
Постановою Донецького апеляційного господарського суду від
10.12.2003 рішення залишено без змін.
В касаційній скарзі Державна податкова інспекція у м. Маріуполі
просить рішення господарського суду та постанову апеляційного
господарського суду скасувати та постановити нове рішення, яким в
позові відмовити, посилаючись на порушення ст. ст. 48, 49 Водного
кодексу України ( 213/95-ВР ) (213/95-ВР)
, п. п. 4.5 та 4.8 Інструкції про
порядок обчислення й справляння збору за спеціальне використання
водних ресурсів та збору за користування водами для потреб
гідроенергетики і водного транспорту ( 1494-99-п ) (1494-99-п)
.
Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши повному
встановлених судом обставин справи та їх юридичну оцінку, Вищий
господарський суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає
задоволенню виходячи з наступного.
Як встановлено судом і вбачається з матеріалів справи 28.02.2003
Державною податковою інспекцією у м. Маріуполі за наслідками
планової перевірки дотримання вимог податкового та валютного
законодавства МКП "МТ" за період з 01.01.2002 по 01.10.2002
складено акт, в якому зазначено, що в порушення ч. 1 п. 6.2
Інструкції про порядок обчислення і справляння збору за спеціальне
використання водних ресурсів та збору за користування водами для
потреб гідроенергетики і водного транспорту ( 1494-99-п ) (1494-99-п)
позивачем не включені в розрахунки збору за спеціальне
використання водних ресурсів обсяги води, які згідно
технологічному процесу використовуються для виробництва гарячої
води для населення. Обсяги води з якої не сплачено збір склали
4364734 куб.м., загальна сума заниженого збору за розрахунком
позивача склала 181858,10 грн. Зазначена сума розрахована
відповідачем згідно п. 12 Порядку справляння збору за спеціальне
використання водних ресурсів та збору за користування водами для
потреб гідроенергетики і водного транспорту ( 1494-99-п ) (1494-99-п)
.
Судовими інстанціями встановлено і в акті перевірки вказано, що
позивач для здійснення своєї діяльності використовує воду із
системи МВУ "ВГ" від ВАТ "ММК ім. Ілліча" (хімочищена) та від ВАТ
"А" (деарирована) на підставі укладених договорів.
Згідно ст. 48 Водного кодексу України ( 213/95-ВР ) (213/95-ВР)
спеціальне
водокористування - це забір води з водних об'єктів із
застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та
скидання забруднюючих речовин у водні об'єкти, включаючи забір
води та скидання забруднюючих речовин у водні об'єкти, включаючи
забір води та скидання забруднюючих речовин із зворотними водами
із застосуванням каналів.
Не належать до спеціального водокористування інші роботи, які
виконуються без забору води та скидання зворотних вод.
Судовими інстанціями встановлено, що позивач не здійснює
спеціальне водокористування.
Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що у позивача
відсутній дозвіл на спеціальне водокористування.
Згідно ст. 49 Водного кодексу України ( 213/95-ВР ) (213/95-ВР)
спеціальне
водокористування здійснюється на підставі дозволу.
Донецьким регіональним управлінням водних ресурсів, який здійснює
перевірку дотримання вимог водного законодавства надано акт № 2
від 21.02.2003 в якому зазначено, що позивач не здійснює
спеціальне водокористування і видача дозволу йому не потрібна.
Відповідно до п. 16 Порядку справляння збору за спеціальне
використання водних ресурсів та збору за користування водами для
потреб гідроенергетики і водного транспорту ( 1494-99-п ) (1494-99-п)
збір за
використання водних ресурсів не справляється за воду, що
використовується для задоволення питних і санітарно-гігієнічних
потреб населення.
Судовими інстанціями встановлено, що гаряча вода, на яку
нараховано збір, не використовується в технологічному процесі
виробництва, а передається населенню.
Враховуючи обставини справи і вимоги законодавства судові
інстанції прийшли до правильного висновку про безпідставність
визначення позичу податкового зобов'язання зі сплати збору за
спеціальне використання водних ресурсів.
Наведене спростовує доводи податкової інспекції щодо порушення
судовими інстанціями норм матеріального права.
Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Маріуполі
залишити без задоволення, а постанову від 10.12.2003 Донецького
апеляційного господарського суду та рішення від 12.08.2003
господарського суду Донецької області у справі № 7/142а без змін.