ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

                        П О С Т А Н О В А

                         ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.04.2004                                    Справа N 6/138н

    Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

                   В. Овечкіна – головуючого,

                   Є. Чернова,

                   В. Цвігун

за участю представників:

- позивача         О. Ульянов

- відповідача      

розглянув          Луганської митниці

касаційну скаргу

на постанову       Донецького апеляційного господарського суду

                   від 25.12.2003

у справі            № 6/138н

за позовом         Українсько-литовського ТОВ “Інтерпласт”

до                 Луганської митниці, Управління державного

                   казначейства України у Луганській області

про   про визнання талонів відмови недійсними,

                       В С Т А Н О В И В:

Рішенням  господарського суду Луганської області від  16.09.2003

(суддя  Л.Іноземцева) позов задоволено, талони відмови у митному

оформленні  вантажу визнані недійсними, відповідача  зобов’язано

повернути митний збір, сплачене ПДВ, стягнуто судові витрати.

Рішення  суду обгрунтовується відповідністю заявленої  позивачем

митної вартості товару умовам контракту, рахунку-фактури,  копії

експортної вантажної митної декларації країни відправника.

Відповідачем   не  подано  доказів  недостовірності   відомостей

заявлених позивачем.

Постановою  Донецького  апеляційного  господарського  суду   від

25.12.2003  рішення господарського суду залишено без зміни,  так

як  у митниці не було підстав визначати митну вартість товару на

підставі   інших  доказів,  які  безпосередньо  надані  відділом

тарифів митниці.

Луганська   митниця  просить  постанову  та  рішення  Донецького

апеляційного  господарського суду по  цій  справі  скасувати,  у

позові  відмовити,  так як суд прийшов до  помилкового  висновку

всупереч зібраним у справі доказам, зокрема, тим, що містяться у

базі  даних Державної митної служби України на ідентичні товари,

позивачем  не було надано банківських документів щодо проведених

розрахунків з імпортом товару.

Вищий  господарський суд України у відкритому судовому засіданні

дослідив  матеріали справи та не вбачає підстав для  задоволення

касаційної скарги виходячи з наступного.

У   вантажно-митних  деклараціях  країни  відправлення   наданих

позивачем  по відправці № 848899, № 848761 зафіксовані посилання

на  рахунок фактуру № 5964618, № 5965643 (лист справи № 17,  18)

де визначені ціни на плитку керамічну, яка придбавана у Литві.

Зазначені   ціни   відповідають  цінам  за  м2  одиниці   товару

визначеним  у  специфікації № 1, 2  до  контракту  №  02/17  від

10.03.2003.

В  зв’язку  з  цим у митниці відсутні підстави стверджувати  про

неналежне заповнення ВМД країни відправника в частині визначення

митної вартості товару.

Крім того, неправильне заповнення ВДМ країни відправника не  дає

підстав  для  переміщення товару через кордон  Литви,  порушення

митного законодавства країни відправника не доведено.

Касаційна  інстанція  не  вбачає  порушення  судами  першої   та

апеляційної   інстанції  норм  матеріального  та  процесуального

права,  котрі  встановлюють  правила  доказування  (ст.  33  ГПК

України   ( 1798-12  ) (1798-12)
        ),  розподілу  обов’язків   доказування,

належності   й   припустимості  доказів,  порядку   збирання   і

дослідження  доказів, в тому числі копій ВМД країни. відправника

рахунків фактури, тощо.

Позивачем  надані, а відповідачем не спростовані докази,  згідно

яких  ідентичний товар було реалізовано у Литві іншому резиденту

України  за  ціною нижчою за 2,00 дол.США за одиницю,  що  нижче

ціни,  яка  міститься у базі даних Держмитслужби України  (листи

справи т.2 арк. 15, 16, т.1 арк.136-142).

Відповідно  до  ст.  111-7 ГПК України  ( 1798-12  ) (1798-12)
          касаційна

інстанція не має права вирішувати питання про достовірність того

чи іншого доказу, про переваги одних доказів над іншими, збирати

нові докази або додатково перевіряти докази.

Касаційна   інстанція   констатує,  що   обов’язок   доказування

обставин,  які  стали підставою для прийняття талону  відмови  у

митному оформленні покладається на орган чи посадові особи,  які

прийняли  спірний акт або рішення, тобто відповідач не довів  ті

обставини, на які він посилається, як на підставу своїх вимог  і

заперечень.

Виходячи  з  викладеного, керуючись ст.ст. 33, 34,  1015,  1017,

111-8,   111-9  Господарського  процесуального  кодексу  України

( 1798-12 ) (1798-12)
        , Вищий господарський суд України

                      П О С Т А Н О В И В:

Постанову Донецького апеляційного господарського суду  у  справі

№  6/138н  від 25.12.2003 та рішення суду по цій справі залишити

без зміни, а касаційну скаргу без задоволення.