ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20.04.2004 Справа N 4/242-03-6829
Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:
Головуючого судді
суддів
розглянувши касаційну скаргу Приватного сільськогосподарського
підприємства “К” на постанову Одеського апеляційного
господарського суду від 23.12.2003р.
у справі № 4/242-03-6829 господарського суду Одеської області
за позовом Приватного сільськогосподарського підприємства “К”
до відповідачів Лужанської загальноосвітньої школи І-ІІ
ступенів, Тарутинського районного відділу освіти
про стягнення 11 029,83грн.
за участю представників:
ПСП “К”
Лужанської загальноосвітньої школи І-ІІ ступенів – не з’явилися;
Тарутинського райвідділу освіти
в с т а н о в и л а :
Приватне сільськогосподарське підприємство “К” звернулося до
господарського суду Одеської області з позовом та просило суд
стягнути з відповідачів – Лужанської загальноосвітньої школи І-
ІІ ступенів та Тарутинського районного відділу освіти 11
029,83грн. збитків (з урахуванням доповнення до позовної заяви –
а.с.142). В обгрунтування заявлених вимог, позивач посилається
на те, що рішенням господарського суду Одеської області від
01.04.2002р. у справі № 30/29-03-856 визнано недійсним договір
передачі матеріальних цінностей і техніки та зобов’язано ПСП “К”
повернути першому відповідачу техніку і матеріальні цінності.
Визнання зазначеного договору недійсним, вважає позивач, є
підставою для повернення коштів, сплачених ПСП “К”: в рахунок
погашення заборгованості за обов’язковими платежами, яка була
передана при створенні ПСП “К”; в якості орендної плати; на
ремонт переданої за договором техніки (а.с.2-3).
Відповідач у справі – Лужанська загальноосвітня школа І-ІІ
ступенів у відзиві на позов заявлені вимоги відхилила, з тих
підстав, що заборгованість виникла з вини директора ПСП “К”,
який до створення підприємства розпоряджався коштами підсобного
господарства Лужанської загальноосвітньої школи (а.с.132-133).
Рішенням господарського суду Одеської області від 31.10.2003р.
позов задоволено. Відповідно до рішення суду з Лужанської
загальноосвітньої школи І-ІІ ступенів на користь позивача
стягнуто 11 029,83грн. (а.с.148-149).
Задовольняючи заявлені позовні вимоги, суд першої інстанції
виходив з того, що ст. 203 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
передбачає
відповідальність у вигляді збитків за невиконання або неналежне
виконання зобов’язань.
Постановою Одеського апеляційного господарського суду
23.12.2003р. рішення господарського суду Одеської області від
31.10.2003р. скасовано, у позові відмовлено (а.с.191-192).
Скасовуючи рішення суду та відмовляючи у задоволенні заявлених
вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що:
- відсутні підстави для стягнення збитків (ст. 203 ЦК УРСР
( 1540-06 ) (1540-06)
), а також відшкодування шкоди (ст. 440 ЦК УРСР
( 1540-06 ) (1540-06)
);
- ремонтні роботи орендованого майна здійснені позивачем без
узгодження з орендодавцем, тому витрати на їх здійснення
відшкодуванню не підлягають.
Не погоджуючись з постановою апеляційної інстанції, ПСП “К”
звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною
скаргою та просить її скасувати, залишивши в силі рішення
господарського суду Одеської області від 31.10.2003р.
У поданій касаційній скарзі скаржник посилається на порушення та
неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм
матеріального та процесуального права, а саме ст.ст. 4-3,
4-7,22,38,43,65,75,99,101 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, ст.ст. 48,59
ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, норм Закону України “Про оренду державного
та комунального майна”.
Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи у
касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних
обставин справи застосування норм матеріального і процесуального
права при винесенні оспорюваних судових актів, знаходить
касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з наступних
підстав.
Як встановлено судами першої та апеляційної інстанції,
10.04.2002р. між Лужанською загальноосвітньою школою І-ІІ
ступенів та ПСП “К” укладено договір передачі матеріальних
цінностей та техніки з правом викупу.
Відповідно до умов зазначеного договору, першим відповідачем
позивачу в платне користування з правом викупу передані техніка
та інші матеріальні цінності.
Рішенням господарського суду Одеської області від 01.04.2003р. у
справі № 30/29-03-856 за позовом прокурора Тарутинського району
Одеської області в інтересах держави в особі Районного відділу
освіти Тарутинської районної державної адміністрації до ПСП “К”
вищезазначений договір визнано недійсним на майбутнє на підставі
ст. 48 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
.
Відповідно до ст. 59 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, угода, визнана
недўйсною, вважається недійсною з моменту її укладення. Проте,
якщо з самого змісту угоди випливає, що вона може бути припинена
лише на майбутнє, дія угоди визнається недійсною і припиняється
на майбутнє.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов правомірного
висновку щодо відсутності підстав для повернення позивачу
сплачених ним до моменту визнання договору недійсним орендних
платежів.
Відповідно до ст. 203 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, яка була
застосована судом першої інстанції при вирішенні спору по суті,
у разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання
боржником, він зобов'язаний відшкодувати кредиторові завдані цим
збитки. При цьому, під збитками розуміються витрати, зроблені
кредитором, втрата або пошкодження його майна, а також не
одержані кредитором доходи, які він одержав би, якби
зобов'язання було виконано боржником.
Застосування відповідальності у вигляді відшкодування,
заподіяних невиконанням або неналежним виконанням зобов’язань,
збитків, що встановлена вказаною нормою, можливе лише за
наявності складу правопорушення, до якого входять наступні
елементи: протиправна поведінка; наявність збитків; причинний
зв’язок між протиправною поведінкою та спричиненням збитків;
вина.
Між тим, вказана норам безпідставно застосована судом першої
інстанції до взаємовідносин сторін.
Так, ст. 203 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, встановлює відповідальність за
невиконання або неналежне виконання саме зобов’язань, що
виникають в силу факту укладення договору.
Однак, позивач не обґрунтовує свої вимоги невиконанням або
неналежним виконанням саме умов договору від 10.04.2002р. Крім
того, зазначений договір не є підставою для виникнення
зобов’язань, визначених ним, оскільки визнаний в установленому
порядку недійсним.
В силу ст. 440 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, шкода, заподіяна особі або
майну громадянина, а також шкода, заподіяна організації,
підлягає відшкодуванню особою, яка заподіяла шкоду, у повному
обсязі, за винятком випадків, передбачених законодавством. При
цьому, згідно ст. 453 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, відшкодування шкоди
можливо шляхом відшкодування її в натурі (надати річ того ж роду
і якості, виправити пошкоджену річ і таке інше) або
відшкодування заподіяних збитків.
Як вбачається з положень ст. 440 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, підставою
для настання цивільно-правової відповідальності за заподіяння
шкоди є правопорушення, що включає в себе певні елементи: шкода;
протиправність поведінки особи, яка заподіяла шкоду; причинний
зв’язок між ними; вина. Відсутність хоча б одного елемента
складу правопорушення виключає настання відповідальності,
передбаченої ст. 440 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
.
Підставою для застосування відповідальності, визначеної ст. 440
VJ УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, є неправомірна юридична дія – цивільне
правопорушення.
Враховуючи, що в якості підстав заявленого позову ПСП “К” не
вказує на вчинення відповідачами певного правопорушення, суд
апеляційної інстанції правомірно зазначив про відсутність
підстав для застосування відповідальності, передбаченої цією
нормою.
Також колегія суддів зазначає, що договір від 10.04.2002р.,
визнаний судом недійсним, не є самостійною підставою для
передачі заборгованості позивачу, оскільки, як вбачається,
передача заборгованості відбувалась у межах виділення із складу
Лужанської загальноосвітньої школи підсобного господарства та
створення юридичної особи. Отже, сам факт визнання недійсним
договору від 10.04.2002р. не є підставою для відшкодування
коштів, сплачених в рахунок погашення переданої заборгованості.
За таких обставин, підстав для зміни чи скасування постанови
Одеського апеляційного господарського суду від 23.12.2003р.
колегія суддів не вбачає.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9-
111-11 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія суддів
П О С Т А Н О В И Л А :
постанову Одеського апеляційного господарського суду від
23.12.2003р. у справі № 4/242-03-6829 залишити без змін, а
касаційну скаргу Приватного сільськогосподарського підприємства
“К” – без задоволення.