ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01.06.2004 Справа N 29/154
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Дроботової Т.Б. - головуючого
Бакуліна С.В.
Волковицької Н.О.
за участю представників
позивача:
відповідача:
розглянувши у відкритому
судовому засіданні
касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції у
м.Києві по роботі з великими платниками податків
на постанову від 28.01.2004 року Київського апеляційного
господарського суду
у справі № 29/154 господарського суду м.Києва
за позовом Дочірньої компанії "XXX" Національної
акціонерної компанії "Нафтагаз України"
до відповідача Спеціалізованої державної податкової інспекції у
м.Києві по роботі з великими платниками податків
про визнання частково недійсними податкових
повідомлень - рішеннь № 0000071604/0 від
23.08.02 р., № 0000071604/1 від 24.10.02 р.,
№ 000007160/2 від 02.01.03 р.
ВСТАНОВИВ:
Дочірня компанія "XXX" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз
України" звернулась до господарського суду м.Києва з позовом про
визнання частково недійсним податкового повідомлення-рішення
Спеціалізованої державної податкової інспекції у м.Києві по роботі
з великими платниками податків № 0000081604/3 від 03.03.03 р. /з
урахуванням уточнень твимог відповідно статті 22 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
/ в частині нарахування
ДК "XXX" суми податкового зобов'язання по податку на додану
вартвсть 2738957,17 грн., в т.ч. основний платіж 484748,41 грн. та
штрафні санкції на суму 2254209,17 грн.
Підставою прийняття оспорюваного повідомлення-рішення є акт
№2301-054 від 22.07.2002р. про результати перевірки дотримання
вимог законодавства про оподаткування Дочірньої Компанії "XXX",
код 31301827 за період з 16.02.01 р. по 01.10.2001 р. та ДК
"Торговий дім "XXX" код 30167050 за період з 01.01.2000 р. по
01.04.2001 р.
В акті перевірки зокрема зазначено, що в порушення пп.7.2.8.
п. 7.2. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість"
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
ДК "XXX" не включило до складу податкових
зобов'язань по податку на додану вартість суму 484748,41 грн., яка
визначена як різниця між сумою обліку продажу товару та сумою
податку на додану вартість, задекларованої за 2000 р.; в порушення
пп.7.4.1., пп.7.4.5. п.7.4. ст.7 Закону України "Про податок на
додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
у липні 2000 р. до складу
податкового кредиту по податку на додану вартість було включено
загальну суму з податку на додану вартість у розмірі 329500 грн.,
у т.ч. податок на додану вартість 54916,64 грн. згідно податковій
накладній №100 від 04.07.2000 р., яка виписана ЗАТ "YYY" за надані
виробничі послуги, але у серпні 2000 р. сума податку на додану
вартість у розмірі 274583,33 грн. була скоригована шляхом
виключення зі складу податкового кредиту в декларації по податку
на додану вартість. Таким чином, встановлена несвоєчасна сплата
податку на додану вартість за липень 2000 р. у сумі 274583,33
грн.; в порушення п.4.8. ст.4 та п.11.11. ст.11 Закону України
"Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
у березні 2000 р.
до складу податкового кредиту по податку на додану вартість були
віднесені суми податку на додану вартість у розмірі 8257504,90
грн. по емітованим векселям, які були передані НАК "Нафтогаз
України" за отриманий газ, але враховуючи касовий метод розрахунку
за газ, векселі не були погашені у березні 2000 р. Погашення
проводилось протягом року, що призвело до несвоєчасної сплати
податку на додану вартість у березні 2000 р. у сумі 8257504,90
грн. У червні 2000 р. підприємством проведено коригування
податкового кредиту шляхом його зменшення на суму 58781117 грн. В
розрахунку коригування сум податку на додану вартість не вказано,
по яких операціях та за який період проведено коригування.
Рішенням Господарського суду м. Києва від 09.10.2003 р. у справі
№29/154 позов задоволено: визнано недійсним податкове
повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової
інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків
№0000071604/3 від 03.03.2003 р. в частині визначення ДК "XXX" НАК
"Нафтогаз України" суми податкового зобов'язання в розмірі
2738957,17 грн., в тому числі основний платіж 484748,41 грн. та
штрафні санкції на суму 2254209,17 грн.; стягнуто з відповідача на
користь позивача 203 грн. судових витрат.
Рішення обґрунтоване тим, що висновки відповідача щодо порушення
податкового законодавства з боку позивача є безпідставними та
такими що не відповідають вимогам закону.
Відповідач, не погоджуючись з рішенням суду, звернувся з
апеляційною скаргою, в якій просить рішення скасувати та відмовити
позивачу в позові, посилаючись на неправильне застосування норм
матеріального права.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від
28.01.04 р. апеляційну скаргу відповідача було залишено без
задоволення, а рішення Господарського суду м. Києва від 09.10.2003
р. у справі №29/154 - без змін.
Спеціалізована державна податкова інспекція у м. Києві по роботі з
великими платниками податків подала до Вищого господарського суду
України касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду
від 28.01.04 р., в якій просить рішення та постанову у справі
скасувати, мотивуючи касаційну скаргу доводами про неправильне
застосування судом норм матеріального, а саме:
Підпункту 7.4.5. пункту 7.4. статті 7 Закону України "Про податок
на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, згідно з яким, не дозволяється
включення до податкового кредиту будь яких витрат по сплаті
податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними
деклараціями. В даному випадку на думку заявника до складу
податкового кредиту в липні 2000 р. включена сума податку на
додану вартість у сумі 54916,64 грн., що не підтверджена
податковими накладними
Крім того, заявник вказує, що в порушення пункту 4.8 статті 4
Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
,
згідно з яким векселі отримані, але не оплачені платником податку,
або видані, але не оплачені платником податку, не змінюють сум
податкових зобов'язань або податкового кредиту такого платника
податку, незалежно від видів операцій, по яких такі векселі
використовуються, позивач включив до складу податкового кредиту в
березні 2000р. 8257504,90 грн. по емітованим НАК "Нафтогаз
України" але не погашеним векселям.
Відповідач також вважає, що позивачем занижено податкове
зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 484748,41 грн. в
зв'язку з порушенням підпункту 7.2.8 пункту 7.2 статті 7 Закону
України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, згідно з
яким платники податку повинні вести окремий облік з продажу та
придбання щодо: операцій що підлягають оподаткуванню за ставкою
20% та звільнених від оподаткування; операцій, вартість яких не
включається до складу валових витрат виробництва або не підлягає
амортизації, ввізних (імпортних) та вивізних (експортних)
операцій. Зазначений облік ведеться в спеціальних книгах, форма і
порядок заповнення яких встановлюється центральним органом
державної податкової служби України. Відхилення з нарахування ПДВ
в декларації та в даних книги продажу у березні, травні, червні,
серпні 2000р.
Крім того відповідач не погоджується із висновком суду про те, що
застосування до позивача штрафних санкцій на підставі Закону
України "Про порядок погашення зобов'язання перед бюджетом та
державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
є безпідставним,
оскільки відповідно до частини 2 статті 11 Закону України "Про
систему оподаткування" ( 1251-12 ) (1251-12)
розмір фінансових санкцій має
визначатися відповідно до законодавчих актів, чинних на день
завершення таких перевірок.
Заслухавши доповідь судді - доповідача та пояснення присутніх у
судовому засіданні представників сторін, перевіривши наявні
матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин
справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові, колегія
суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких
підстав.
Відповідно статті 111-7 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція виходить з обставин,
встановлених у справі судами першої чи апеляційної інстанції, а
саме:
Як вбачається з матеріалів справи, судами першої та апеляційної
інстанції на підставі аналізу копій податкових накладних,
розрахунків корегування, витягу із журналів-ордерів та інших
документів, які знаходяться в матеріалах справи, встановлено, що
позивач належним чином вів книгу обліку товарів (робіт, послуг) за
встановленою діючим законодавством формою і в передбаченому
порядку, а саме відповідно до вимог Порядку ведення книги обліку
товарів /робіт, послуг/ ( z0233-97 ) (z0233-97)
, затвердженим Наказом
Державної податкової адміністрації України від 30.05.97 року
Відхилення між даними книги обліку продажу товарів та деклараціями
з податку на додану вартість, які стали підставою для висновку
податкових органів про заниження податкових зобов'язань позивача
на 484748 грн. пов'язані з допущенням помилок при складанні книг
продажу та проведенням виправлень, допущених в попередніх звітних
періодах. Такі помилки виникли внаслідок збоїв в роботі
бухгалтерської програми. Проте податкові зобов'язання визначались
в бухгалтерському обліку відповідно до вимог податкового
законодавства на підставі даних первинних документів.
Відповідно статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та
фінансову звітність в Україні" ( 996-14 ) (996-14)
підставою для
бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні
документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.
Відповідачем належним чином не були досліджені первинні документи,
які підтверджують здійснення господарських операцій позивачем за
період січень 2000 р.-березень 2001 р. та відображення в
бухгалтерському та податковому обліку. Крім того відповідач не
визначив на підстав яких первинних документів він зробив висновки
про заниження суми податкових зобов'язань по податку на додану
вартість, в чому саме полягає порушення позивачем податкового
законодавства та зміст такого порушення, в зв'язку з чим суди
дійшли висновку, що відповідач не довів порушень позивачем
підпункту 7.2.8 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на
додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
.
Згідно підпункту 7.4.5. пункту 7.4. статті 7 Закону України "Про
податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
не дозволяється
включення до податкового кредиту будь яких витрат по сплаті
податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними
деклараціями, а при імпорті робіт, актом прийняття робіт (послуг)
чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в
оплату вартості таких робіт. У разі коли на момент перевірки
платника податку органом державної податкової служби суми податків
попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не
підтвердженими зазначеним цим підпунктом документами, платник
податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій,
установлених законодавством, нарахованих на суму податкового
кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.
Як встановлено судами, в липні 2000 р. позивач помилково включив
до податкового кредиту суму в розмірі 274583,33 грн. згідно
податкової накладної №100 від 04.07.2000р. виписаної ЗАТ "YYY" за
надані виробничі послуги, а тому в серпні скоригував шляхом
виключення її зі складу податкового кредиту в декларації, що
підтверджується актом перевірки та дослідженими судом доказами.
Крім того, в червні 2000 року ДК "Торговий Дім "XXX" самостійно
виявила, що податковий кредит березня 2000 року включений податок
на додану вартість з вартості газу, який постачальнику видані
векселі але не перераховані грошові кошти і не надано інших видів
оплати та відкоригував податковий кредит, шляхом його зменшення на
суму 58781117 грн., в тому числі зменшив податковий кредит на суму
7406592,18 грн. по операціях з векселями, виданими у березні 2000
року по податковим накладним №345, 346 та 351.
Пунктом 17.2 статті 17 Закону України "Про порядок погашення
зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними
цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
передбачено, що платник податків,
який до початку його перевірки контролюючим органом самостійно
виявляє факт заниження податкового зобов'язання минулих податкових
періодів, зобов'язаний: або надіслати уточнюючий розрахунок і
сплатити суму такої недоплати та штраф у розмірі п'яти відсотків
від такої суми до подання такого уточнюючого розрахунку, або
відобразити суму такої недоплати у складі декларації з цього
податку, що подається за наступний податковий період, збільшену на
суму штрафу у розмірі п'яти відсотків від такої суми, з
відповідним збільшенням загальної суми податкового зобов'язання з
цього податку.
Судами встановлено, що позивач по вказаних операціях самостійно
виявив, провів корегування та, сплатив пеню з урахуванням приписів
пункту 10.2 статті 10 Закону України "Про податок на додану
вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
в редакції, чинній на момент здійснення
корегування та повідомив ДПІ H-ському районі.
Щодо нарахування позивачу штрафних санкцій в розмірі 68645,83 грн.
за несвоєчасну сплату податку на додану вартість за липень 2000 р.
в сумі 274583,33 грн. та нарахування штрафних санкцій в розмірі
2064376,23 грн. висновки акту перевірки щодо заниження податкового
зобов'язання з податку на додану вартість в березні 2000 р. на
8257504,90 грн. по векселям переданим в НАК "Нафтогаз України" в
оплату за отриманий газ на підставі підпункту 17.1.3 пункту 17.1
статті 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань перед
бюджетами та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
судові
інстанції дійшли обґрунтованого висновку, що таке нарахування є
неправомірним, з огляду на наступне.
Відповідно підпункту 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України
"Про порядок погашення зобов'язань перед бюджетами та державними
цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
у разі, коли контролюючий орган
самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника
податків за підставами, викладеними у підпунктах "Б" підпункту
4.2.1 пункту 4.2 статті 4 цього Закону ( 2181-14 ) (2181-14)
/дані
документальних перевірок результаті діяльності платника податків
свідчать про заниження або завищення суми його податкових
обов'язань, заявлених у податкових деклараціях/ платник податку
зобов'язаний сплатити штраф від суми недоплати.
Проте судами першої та апеляційної інстанції при розгляді справи
факт завищення або заниження податкових зобов'язань за вказані
періоди не встановлений.
Враховуючи наведене, судова колегія вважає, що ухвала та постанова
у справі прийняті у відповідності з нормами процесуального права і
підстав для її зміни чи скасування не вбачається.
Керуючись статтями 111-5, 111-7, пунктом 1 статті 111-9, статтями
111-10, 111-11 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищій господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Рішення господарського суду м. Києва від 09.10.2003 року та
постанову Київського апеляційного господарського суду від
28.01.2004 року по справі №29/154 господарського суду м.Києва
залишити без змін.
Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції у
м.Києві по роботі з великими платниками податків залишити без
задоволення.
Головуючий Т.Дроботова
Судді: С.Бакуліна
Н.Волковицька