ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15.04.2004 Справа N 33/529
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Т. Добролюбової - головуючого
Т. Дроботової
Т. Гоголь
за участю представників:
позивача А.А.А. - дов. від 21.11.2003 p.
Б.Б.Б. - дов. від 31.12.2003 p.
відповідача не з'явились (про час і місце судового засідання
повідомлені належно)
розглянувши у відкритому
судовому засіданні
касаційну скаргу Державної податкової інспекції у H-ському районі
м. Києва
на постанову від 13.11.2003 p. Київського апеляційного
господарського суду
у справі № 33/529 господарського суду м. Києва
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "XXX"
до Державної податкової інспекції у H-ському районі
м. Києва
про визнання недійсними першої та другої податкової
вимоги
В С Т А Н О В И В:
ТОВ "XXX" звернулось до господарського суду м. Києва з позовом про
визнання недійсними першої та другої податкової вимоги ДПІ у
H-ському районі м. Києва, якими визначено суму податкового боргу з
податку на прибуток у розмірі 4751,96 грн.
Рішенням господарського суду м. Києва від 08.09.2003 (суддя А. М.
Лосєв) позовні вимоги задоволено шляхом визнання недійсними першої
податкової вимоги № 1/4496 від 26.05.2003 та другої податкової
вимоги № 2/5342 від 08.07.2003 ДПІ у H-ському районі м. Києва.
Мотивуючи рішення, господарський суд зазначив, що позивачем при
складанні декларації на прибуток підприємств за 9 місяців 2002
року та 2002 рік допущені арифметичні помилки в бік завищення
податкових зобов'язань, у зв'язку з чим судом не встановлено факту
недоплати до бюджету податку на прибуток у сумі 4751,96 грн.
Господарський суд з посиланням на частину 5 підпункту 4.1.2 статті
4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань перед
бюджетами та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
зазначив,
що податкова звітність, отримана контролюючим органом від платника
податків як податкова декларація, що заповнена ним всупереч
правилам, зазначеним у затвердженому порядку її заповнення, може
бути не визнана таким контролюючим органом як податкова
декларація, якщо в ній не зазначено обов'язкових реквізитів, її не
підписано відповідними посадовими особами, не скріплено печаткою
платника податків. У цьому випадку, якщо контролюючий орган
звертається до платника податків з письмовою пропозицією надати
нову податкову декларацію з виправленими показниками (із
зазначенням підстав неприйняття попередньої), то такий платник
податків має право надати таку нову декларацію разом зі сплатою
відповідного штрафу, оскаржити рішення податкового органу в
порядку апеляційного узгодження.
Факту повернення відповідачем декларації підприємства судом не
встановлено.
За апеляційною скаргою ДПІ у H-ському районі м. Києва Київський
апеляційний господарський суд (судді М. М. Новіков - головуючий,
А. І. Мартюк, Г. М. Мачульський) переглянув рішення господарського
суду м. Києва в апеляційному порядку та постановою від 13.11.2003
залишив його без змін з тих же підстав.
ДПІ у H-ському районі м. Києва подала до Вищого господарського
суду України касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного
господарського суду, в якій просить рішення та постанову у даній
справі скасувати, в позові відмовити, мотивуючи касаційну скаргу
доводами про неправильне застосування судом першої та апеляційної
інстанції норм матеріального права.
Зокрема, заявник посилається на те, що судами при прийнятті
рішення та постанови у справі не враховано, що податкові вимоги
формуються податковими органами в автоматичному режимі на підставі
облікових даних з карток особових рахунків платників податків,
оспорювані у даній справі податкові вимоги сформовані відповідачем
виключно на підставі даних, зазначених підприємством у податковій
декларації.
Позивач не скористався наданим йому пунктом 5.1 статті 5 Закону
України "Про порядок погашення зобов'язань перед бюджетами та
державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
правом виправити помилки
в показаній раніше податковій декларації або уточнити її
показники.
Поза увагою суду, на думку заявника, залишився підпункт 6.2.2
статті 6 вказаного закону ( 2181-14 ) (2181-14)
, відповідно до якого
податкові вимоги надсилаються платникам податків, які самостійно
подали податкові декларації, але не погасили суму податкових
зобов'язань у встановлені законом строки, без попереднього
направлення (вручення) податкового повідомлення.
Заслухавши доповідь судді - доповідача та пояснення присутніх у
судовому засіданні представника позивача, перевіривши наявні
матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин
справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові, колегія
суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з
таких підстав.
Касаційна інстанція, перевіряючи правильність застосування
господарськими судами норм матеріального права, вважає за
необхідне зазначити.
Відповідно до підпункту 4.1.1 пункту 4.1 статті 4 Закону України
"Про порядок погашення зобов'язань платників перед бюджетами та
державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
платник податків
самостійно обчислює суму податкового зобов'язання, яку зазначає у
податковій декларації.
Згідно пункту 5.1 статті 5 цього Закону ( 2181-14 ) (2181-14)
, податкове
зобов'язання, самостійно визначене платником податків у податковій
декларації вважається узгодженим з дня подання такої податкової
декларації. У разі коли у майбутніх податкових періодах платник
податків самостійно виявляє помилки, що містяться у раніше поданій
ним податковій декларації, такий платник податків зобов'язаний
подати нову податкову декларацію, що містить виправлені показники.
Підпунктом 6.2.1 пункту 6.2 статті 6 наведеного Закону ( 2181-14 ) (2181-14)
встановлено, що у разі коли платник податків не сплачує узгоджену
суму податкового зобов'язання в установлені строки, податковий
орган надсилає такому платнику податків податкові вимоги.
Як вбачається з матеріалів справи, предметом позову є вимога ТОВ
"XXX" про визнання недійсними першої та другої податкової вимоги
ДПІ у H-ському районі м. Києва, якими визначено суму податкового
боргу з податку на прибуток в розмірі 4751,96 грн.
Вказаний податковий борг виник, на думку ДПІ у H-ському районі м.
Києва, на підставі показників, самостійно визначених позивачем: в
декларації за 9 місяців 2002 року в рядку 43 декларації "підлягає
нарахуванню" - 5,6 тис. грн.; в декларації за 2002 рік в рядку 43
декларації "підлягає нарахуванню" - 6,7 тис. грн. (наростаючим
підсумком з початку року). При цьому рядки 42 ("нарахований
податок зменшується") та 44 ("підлягає зменшенню") прокреслено. А
тому, загальна сума податку на прибуток за даними вказаних
податкових декларацій становить 12,3 тис. грн. Фактично ж
позивачем сплачено 7,6 тис. грн.
Таким чином, розглядаючи даний позов, суди першої та апеляційної
інстанції повинні були з'ясувати, чи були допущені позивачем
порушення в заповненні податкових декларацій по вказаним рядкам та
чи вплинули такі порушення на визначення показників в рядку 43
щодо розміру податку на прибуток, який підлягає нарахуванню.
Проте, вказані обставини залишились поза увагою господарських
судів, належна оцінка доводам сторін з цього приводу судами не
надана.
Натомість, вирішуючи даний спір, господарські суди дійшли висновку
про неправильність визначеного позивачем у податковій декларації
податкового зобов'язання з податку на прибуток по рядкам 16, 20
податкових декларацій та встановили у рішенні та постанові розмір
такого зобов'язання, вийшовши тим самим за межі позовних вимог,
оскільки Законом України "Про порядок погашення зобов'язань перед
бюджетами та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
такий
обов'язок покладено на платника податку, який самостійно визначає
в податковій декларації суми податкового зобов'язання та не
позбавлений права виправити допущені недоліки у порядку,
встановленому законом (пункт 5.1 статті 5 Закону ( 2181-14 ) (2181-14)
).
Крім того, господарські суди при прийнятті рішення та постанови у
справі виходили з того, що помилково складена податкова декларація
не була повернута ДПІ у H-ському районі м. Києва, як це
передбачено частиною 5 підпункту 4.1.2 пункту 4.1 статті 4 Закону
України "Про порядок погашення зобов'язань перед бюджетами та
державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
, але при цьому не
звернули уваги, що Закон був доповнений вказаною нормою Законом
України "Про внесення змін до Закону України "Про порядок
погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та
державними цільовими фондами" ( 550-15 ) (550-15)
від 20.02.2003, що набрав
чинності 26.03.2003, тобто він не може врегульовувати
правовідносини, що склались раніше.
Враховуючи викладене, касаційна інстанція вважає, що рішення та
постанова прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального
права, а господарський спір по суті заявлених вимог вирішено не
було.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного суду України,
викладених у пункті 1 Постанови від 29.12.1976 № 11 "Про судове
рішення" ( v0011700-76 ) (v0011700-76)
, рішення є законним тоді, коли суд,
виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно
перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з
нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних
правовідносин.
Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в
касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати
доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи
відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого
доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази
або додатково перевіряти докази справа підлягає направленню на
новий розгляд до господарського суду м. Києва.
При новому розгляді справи суду необхідно всебічно та повно
з'ясувати обставини справи в їх сукупності та вирішити спір
відповідно до закону.
Керуючись статтями 43, 111-7, пунктом 3 статті 111-9, статтями
111-10, 111-11, 111-12 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В :
Рішення від 08.09.2003 p. господарського суду м. Києва та
постанову від 13.11.2003 p. Київського апеляційного господарського
суду у справі № 33/529 господарського суду м. Києва скасувати,
справу скерувати на новий розгляд до господарського суду м. Києва.
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у H-ському районі
м. Києва задовольнити частково.
Головуючий Т. Добролюбова
Судді Т. Дроботова
Т. Гоголь