ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
 
                                 П О С Т А Н О В А
 
                                 ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
 
15.04.2004                                        Справа N 17/170
 
Вищий  господарський суд  України у складі колегії  суддів:
 
головуючого
суддів
 
розглянувши  у          Державної податкової інспекції у
відкритому судовому     Жовтневому районі м. Дніпропетровська
засіданні касаційну
скаргу
 
на постанову            від 15.12.2003 Дніпропетровського
апеляційного
господарського суду
 
у справі                №  17
 
господарського суду     Дніпропетровської області
 
за позовом              ТзОВ фірми правового захисту "В"
 
до                      Державної податкової інспекції у
                        Жовтневому районі м. Дніпропетровська
 
про                     визнання податкового повідомлення-
                        рішення недійсним
 
в судовому засіданні взяли участь представники:
 
від позивача:           присутній
від відповідача:        присутній
 
                            ВСТАНОВИВ:
 
Рішенням господарського   суду   Дніпропетровської   області   від
17.09.2002 року,  залишеним без змін постановою Дніпропетровського
апеляційного  господарського  суду від 15.12.2003 року,  по справі
№ 17   позов  задоволене  повністю;  визнане  недійсним  податкове
повідомлення-рішення № 00000382301/0 від 10.02.2003 року Державної
податкової  інспекції  у  Жовтневому  районі м.  Дніпропетровська;
стягнуте з відповідача на користь позивача 85 грн. державного мита
та 118 грн.  витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового
процесу.
 
Відповідач Державна податкова інспекція  у  Жовтневому  районі  м.
Дніпропетровська  звернувся  з  касаційною  скаргою  на  постанову
Дніпропетровського апеляційного господарського суду, в якій просив
скасувати ухвалені по справі судові акти та прийняти нове рішення,
яким в позові  відмовити,  посилаючись  на  порушення  судом  норм
матеріального права,  а саме п. 5.1, пп. 5.2.8 п. 5.2 ст. 5 та ст.
12  Закону    України  "Про  оподаткування  прибутку  підприємств"
( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
        .
 
У відзиві на касаційну скаргу позивач повністю заперечує викладені
в ні доводи.
 
Заслухавши пояснення  представників  відповідача,  які  підтримали
доводи  касаційної  скарги  та  заперечення  на  касаційну  скаргу
представника   позивача,   перевіривши   матеріали    справи    та
проаналізувавши  на підставі встановлених в ній фактичних обставин
правильність  застосування   господарськими   судами   першої   та
апеляційної  інстанцій  норм матеріального і процесуального права,
колегія суддів Вищого господарського  суду  України  приходить  до
висновку,  що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних
підстав.
 
Судами попередніх  інстанцій  встановлене,  що   за   результатами
перевірки,  яку проводила ДПІ за період четвертий квартал 1999р. -
3 квартал 2002р.,  складено акт № 0592 від 05.02.2003р.  (а.с. 14-
40),  в  якому  зроблено  висновок  про  порушення  ТОВ  "В" вимог
податкового  законодавства.  На  підставі  зазначеного  акту   ДПІ
прийнято   податкове  повідомлення-рішення  від  20.05.2003р.за  №
00003823301/2 (а.с.  13)  яким  визначено  податкове  зобов'язання
позивача з податку на прибуток підприємств та організацій.
 
Підставою для  визначення  податкового  зобов'язання ДПІ зазначило
безпідставне віднесення позивачем до складу  валових  витрат  сум,
які  надані  фізичній  особі  за  договорами займу № № 74,  75 від
6.10.1998р. 90 (а.с.29-31).
 
Відповідно до договорів займу №  №  74,75  від  6.10.1998р.  (а.с.
114-115) ТОВ "В" передало гр.  К-й А.М.  грошові кошти,  загальною
сумою 3960000 грн.
 
Обґрунтовуючи правильність  прийнятого  повідомлення-рішення   про
визначення  податкового  зобов'язання,  ДПІ  послалось  на те,  що
зазначені суми не може бути віднесено до  складу  валових  витрат,
тому  що  вони  не  пов'язані  з  веденням позивачем господарської
діяльності.  Крім того,  на думку  відповідача,  неповернена  сума
займу  не  є  безнадійною  заборгованістю,  тому  що  ТОВ  "В"  не
вичерпало передбачених законом засобів для її стягнення.
 
Посилання відповідача в касаційній скарзі на норму п.  5.1  ст.  5
Закону  України   "Про   оподаткування    прибутку    підприємств"
( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
        ,  згідно якої на валові витрати виробництва та обігу
відносяться  будь-які  витрати платника податків,  здійснюваних як
компенсація вартості товарів (робіт,  послуг),  які  придбаваються
(виготовляються)   таким   платником  податку  для  їх  подальшого
використання у власній господарській  діяльності,  колегія  вважає
безпідставними.  Положення цього пункту не регулюють віднесення на
валові витрати витрат,  які не пов'язані  з  веденням  товариством
господарської діяльності, а саме безнадійної заборгованості.
 
Суди зробили  правильний  висновок про те,  що позивачем до складу
валових витрат було віднесено не суму,  що передано фізичній особі
за договорами займу,  а безнадійну заборгованість в частині, що не
була раніше віднесена до  валових  витрат.  В  той  же  час  Закон
України  "Про оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
         не
містить застережень щодо неможливості віднесення до валових витрат
безнадійної  заборгованості,  яка  виникла  не  внаслідок  ведення
господарської діяльності підприємства.
 
Підпунктом 5.2.8 п.  5.2 ст.  5 Закону України "Про  оподаткування
прибутку  підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
         передбачено,  що до складу ва
лових  витрат  включаються  суми  безнадійної   заборгованості   в
частині,  що  не  була  віднесена  до  валових  витрат у разі коли
відповідні заходи  щодо  стягнення  таких  боргів  не  привели  до
позитивного наслідку,  а також суми заборгованості,  стосовно яких
закінчився строк позовної давності.
 
Суди встановили те,  що позивачем були прийняті  необхідні  заходи
для повернення простроченої заборгованості.
 
Колегія суддів   вважає,   що   в   касаційній  скарзі  відповідач
безпідставно посилається на пп.  12.1.1  п.  12.1  ст.  12  Закону
України  "Про  оподаткування  прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
        ,
який  застосовується  лише  до  платників  податків  -   продавців
товарів,  і лише по тих операціях, які оподатковуються податком на
прибуток.  В  даному  випадку  мав  місце  договір  позики,   який
оподаткуванню   не  підлягає,  а  тому  кредитор  не  повинен  був
пред'являти позов до боржника з тим,  щоб в подальшому мати  змогу
віднести безнадійну заборгованість до складу валових витрат.
 
Таким чином,  позивачем  обґрунтовано  було  віднесено  до  складу
валових витрат суми простроченої заборгованості померлої  фізичної
особи.
 
Отже, доводи  касаційної  скарги  є необґрунтованими,  підстав для
скасування постанови не вбачається.
 
Керуючись ст.  ст.  111-5,  111-7, 111-8, п. 1 ч. 1 ст. 111-9, ст.
111-11 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
        ,
колегія суддів Вищого господарського суду України, -
 
                           ПОСТАНОВИВ:
 
Касаційну скаргу ДПІ у Жовтневому районі м.  Дніпропетровська  від
16.12.2003  року № 34775/10/10-028 на постанову Дніпропетровського
апеляційного господарського суду від 15.12.2003 року у справі № 17
залишити   без   задоволення,   а   постанову   Дніпропетровського
апеляційного господарського суду від 15.12.2003 року у справі № 17
- без змін.