ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15.04.2004 Справа N А 25/97
Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:
головуючого
суддів:
розглянула у відкритому засіданні
касаційну скаргу Північної міжрайонної державної податкової
інспекції у м. Кривому Розі (надалі Північна
МДПІ)
на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського
суду
від 16.01.03
у справі № А 25/97
господарського Дніпропетровської області
суду
за позовом відкритого акціонерного товариства ”Північний
гірничо - збагачувальний комбінат”
(надалі Комбінат)
до державної податкової інспекції у Тернівському
районі м. Кривому Розі
(правонаступник Північна МДПІ)
про визнання недійсним рішення
Ухвалою колегії суддів Вищого господарського суду України від
12.01. 04 розгляд справи було призначено на 11.03.04,але у
зв’язку зі зміною податкового органу,який здійснює контроль за
сплатою податків Комбінатом та ненадання відповідних доказів про
повноваження податкового органу звертатися до судових інстанцій
з касаційною скаргою, розгляд справи на підставі ухвал колегії
суддів Вищого господарського суду України від 11.03.04. та
25.03. 04 відкладався.
За згодою сторін, відповідно до ч. 2 ст. 85 та ч. 1 ст. 111-5
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
у
судовому засіданні 08.04.04 була оголошена перерва для
підготовки та оголошення вступної та резолютивної частин
постанови колегії суддів Вищого господарського суду України.
В судовому засіданні 15.04.04, за згодою сторін, відповідно до
ч. 2 ст. 85 та ч. 1 ст. 111-5 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, була оголошена вступна та
резолютивна частини постанови колегії суддів Вищого
господарського суду України.
Рішенням від 30.10.02 господарського суду Дніпропетровської
області по справі № А 25/97 визнано недійсним рішення ДШ у
Тернівському районі № 000187-23/00191023/523/10 від 21.01.2002р
про застосування та стягнення сум штрафних (фінансових) санкцій,
донарахованих сум податків і зборів (обов’язкових платежів) та
пені за порушення податкового законодавства, в частині
донарахування Комбінату податку на додану вартість у сумі 112
842,85 грн., застосування штрафу по ПДВ у сумі 39 463,60 грн.,
про нарахування штрафу по платі за землю у сумі 24 460,83 грн.,
по податку з власників транспортних засобів у сумі 2 785,97 грн.
і по прибутковому податку з громадян у сумі 1 862,14 грн..
Відмовлено у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним
рішення ДШ у Тернівському районі № 000187-23/00191023/523/10 від
21.01.02 про застосування та стягнення суми штрафних
(фінансових) санкцій, донарахованих сум податків, зборів
(обов’язкових платежів) та пені за порушення податкового
законодавства в частині застосування до Комбінату пені у сфері
зовнішньоекономічної діяльності у сумі 1 987 997,85 грн., штраф
у сумі 340,00грн., штраф за порушення касової дисципліни у сумі
120 898,05 грн., штрафу за несвоєчасне повідомлення про
відкриття рахунку у сумі 340 грн.
Стягнуто з ДПІ у Тернівському районі на користь Комбінату 101,50
грн. судових витрат.
Постановою від 16.01.03 Дніпропетровського апеляційного
господарського суду апеляційну скаргу Комбінату задоволено
частково.
Рішення від 31.10.02 господарського суду Дніпропетровської
області у справі № А 25/97 змінено.
Визнано недійсним рішення ДПІ у Тернівському районі
№ 000187-23/00191023/523/10 від 21.01.02 у частині нарахування
пені у сфері зовнішньоекономічної діяльності у розмірі 1 987
997,75 грн., а в решті рішення господарського суду залишено без
змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Не погоджуючись з процесуальними актами попередніх судових
інстанцій, податкова служба звернулася з касаційною скаргою,
вважаючи, що при їх прийнятті не було враховано вимоги ст.ст. 1,
12, 32,43 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, оскільки не було досліджено всіх суттєвих обставин
по справі при прийнятті рішення про визнання недійсними актів
органів державної влади.
Також скаржник вважає,що судовими інстанціями не враховано
вимоги ст.ст. 4, 6 Закону України “Про порядок погашення
зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними
цільовими фондами“ ( 2181-14 ) (2181-14)
щодо права приймати податкові
повідомлення та визначати суми податкового зобов’язання.
Крім того, скаржник вказує на порушення вимог ч. 2 ст. 11 Закону
України “Про систему оподаткування” ( 1251-12 ) (1251-12)
та Указу
Президента “Про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій
у галузі зовнішньоекономічної діяльності“ ( 84/95 ) (84/95)
№ 84/95 від
27.01.95 щодо терміну виконання бартерних операцій і настання
відповідальності за порушення терміну їх виконання.
Розглянувши матеріали справи, додатково витребувані судом
документи, заслухавши пояснення представників податкових органів
та представника Комбінату, колегія суддів встановила, що на
виконання наказу державної податкової адміністрації у
Дніпропетровській області від 09.04.03 № 83 “Про реорганізацію
податкової служби м. Кривому Розі було здійснено реорганізацію
Північної міжрайонної державної податкової інспекції у м.
Кривому Розі.
Згідно з довідками про взяття на облік платника податків всі
реєстраційні та облікові справи Комбінату, в повному обсязі,
було передано спочатку до Південної МДПІ, а потім до
спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з
підприємствами гірничо – металургійного комплексу у м. Кривому
Розі (надалі СДПІ у м. Кривому Розі)
Вказані обставини є беззаперечною підставою вважати, що
внаслідок реорганізації ДПІ у Тернівському районі, Південне МДПІ
СДПІ у м. Кривому Розі є правонаступником прав і обов’язків
відповідача по справі, а тому колегія суддів дійшла висновку про
необхідність зміни відповідача у справі, а саме – визнання СДПІ
у м. Кривому Розі новим відповідачем.
Колегія суддів Вищого господарського суду України, розглянувши
матеріали справи, касаційну скаргу та відзив на неї, заслухавши
пояснення представників сторін та суддю – доповідача, встановила
наступне.
ДПІ у Тернівському районі була проведена комплексна перевірка
Товариства з питань дотримання податкового законодавства,за
результатами якої складено акт “Про перевірку дотримання
податкового законодавства, правильності нарахування повноти та
своєчасності перерахування в державний бюджет податкових та
інших обов’язкових платежів відкритим акціонерним товариством
“ПК” від 14.01.02.
На підставі вказаного акту прийнято рішення ДПІ у Тернівському
районі “Про застосування та стягнення суми штрафних
(фінансових)санкцій, донарахованих сум податків, зборів
(обов’язкових платежів) та пені за порушення податкового та
іншого законодавства “від 21.01.02 № 000187-23/00191023/523/10
21.01.02, на підставі якого зокрема Комбінату донараховано
податок на додану вартість у сумі 112842,85грн.та застосовано
штраф по ПДВ у сумі 39 463,60грн., а також донараховано плату за
землю у сумі 21 118,93грн. і застосовано штраф по платі за землю
у сумі 24 460, 83грн., по податку з власників транспортних
засобів у сумі 2785,97грн., по прибутковому податку у сумі 1
862,14грн та пеню у сфері зовнішньоекономічної діяльності у сумі
1 987 997,75грн., штраф у сумі 340,00грн. і штраф за порушення
касової дисципліні у сумі 120 898,05грн, штраф за несвоєчасне
повідомлення про відкриття рахунку у сумі 340,00грн.
В акті перевірки ДПІ у Тернівському районі вказано про порушення
Комбінатом вимог п 4.2. ст. 4 Закону України “Про податок на
додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
№ 168/97 від 03.04.97,оскільки
при продажі Комбінатом теплової енергії за цінами нижчими за
звичайні шляхом проведення взаємозаліків, які прирівняні ДПІ у
Тернівському районі до бартерних операцій та про порушення абз.
10 ст. 12 Закону України “Про плату за землю” ( 2535-12 ) (2535-12)
,
оскільки Комбінат сплачував 25% загальної суми земельного
податку за земельні ділянки, які належать йому та знаходяться у
користуванні інших осіб.
Також ДПІ у Тернівському районі дійшло висновку про порушення
Комбінатом п. 2 ст. 6, ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України
“Про прибутковий податок з громадян” ( 13-92 ) (13-92)
від 26.12. 92
№ 13-92 та абз.1 ст. 6 Закону України “Про податок з власників
транспортних засобів та інших самохідних машин та механізмів”
( 1963-12 ) (1963-12)
№ 75/97 від 18.02.97, п.п. 2.9., 2.12., п. 3
“Положення про ведення касових операцій” № 72 від 19.02.01, п. 3
ст. 24 Закону України “Про підприємства в Україні” ( 887-12 ) (887-12)
,
п. 9, 10 Декрету Кабінету Міністрів “Про систему валютного
регулювання та валютного контролю” ( 15-93 ) (15-93)
від 19.02.93
№ 15-93, п. 1 ст. 2 Закону України “Про регулювання бартерних
(товарообмінних) операцій у галузі зовнішньоекономічної
діяльності” ( 351-14 ) (351-14)
№ 351 від 23.12. 98, за що до Комбінату
застосовані штрафні санкції.
Попередні судові інстанції, при розгляді справи, прийшли до
висновку, на підставі матеріалів справи, що договірні відносини
по товарообмінних (бартерних) операціях з нерезидентами виникли
на підставі договору від 18.05.1994 року та додаткової угоди № 6
від 16.06.1995 року.
На протязі дії договору укладались додаткові угоди. Остане
уточнення до додаткової угода була укладена 29.10.98 у вигляді
трьохстороннього протоколу.
Виконання по ній умов, зі сторони нерезидента фірми “С", ЧССР,
м. Кошице, передбачалося до 01.12.98. В акті ДПІ у Тернівському
районі є посилання на продовження строку дії договору до
30.06.99.
Апеляційна судова інстанція, витребувавши документи, які
стосуються укладення зовнішньоекономічної угоди та додаткових
угод до неї, встановила, що п. 5 додаткової угоди № 18 від
29.10.98 передбачає подовження строку дії основного договору до
30.06.99.
В той же час апеляційна інстанція прийшла до висновку про
неможливість прийняття до уваги п. 5 вказаної додаткової угоди,
оскільки по цьому пункту передбачалось здійснення зобов'язань до
певного строку фірмою “С", ЧССР, м. Кошице, стороною, яка в
укладенні цієї додаткової угоди участі не приймала, бо її не
підписувала.
Виходячи з встановлених обставин по справі, вбачається, що
виконання обов'язків фірмою “С", ЧССР, м. Кошице, як стороною по
договору, належним чином повинно бути здійснено в установлений
строк згідно з протоколом від 29.10.98 до 01.12.98.
Колегія суддів Вищого господарського суду України враховує, що
станом на 01.12.98 відповідальності по бартерних договорах за
порушення 90 денного строку імпортування товарів та /або робіт
та послуг (з дати оформлення вантажної митної декларації на
експорт товарів) не існувало, оскільки п. 3 Закону України “Про
регулювання товарообмінних (бартерних) операцій в галузі
зовнішньоекономічної діяльності" ( 84/95 ) (84/95)
, яким було
запроваджено така відповідальність, був прийнятий 23.12.98.
Вказаний Закон не передбачав його зворотність до правовідносин,
які мали місце до вступу в силу Закону України “Про регулювання
товарообмінних (бартерних) операцій в галузі
зовнішньоекономічної діяльності” ( 84/95 ) (84/95)
від 23.12.98, а тому
апеляційна судова інстанція вважала за необхідне змінити рішення
господарського суду, задовольнивши позов Компанії про визнання
недійсним рішення ДПІ в частині нарахування пені в сфері
зовнішньоекономічної діяльності.
Колегія суддів Вищого господарського суду України, враховуючи
матеріали справи та встановлені обставини по справі, вважає, що
Комбінатом було реалізовано вироблену теплову енергію у
відповідності до договорів з ЖКК тресту “КСРС"№ 102 від
12.03.91, з ЖКК № 60/205 від 11.02.93, з ЗАТ
“Криворіжпівнічрудстрой", № 29, № 602.
Іншим юридичним особам теплова енергія постачалася на
бездоговірній основі, а розрахунки за поставлену теплову енергію
здійснювались сторонами шляхом складення актів зарахування
однорідних зустрічних вимог.
На підставі проведених зарахувань позивач надавав покупцям
податкові накладні на суму таких зарахувань, виходячи із
вартості теплової енергії на дати її постачання.
Попередні судові інстанції при прийнятті процесуальних актів
врахували, що відповідно до п. 1.11. ст. 1, п. 4.2. ст. 4 Закону
України “Про податок на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
№ 168/97
від 03.04.97, у разі продажу товарів (робіт, послуг) без оплати
або з частковою оплатою їх вартості, коштами у межах бартерних
(товарообмінних) операцій, здійснення операцій з безоплатної
передачі товарів (робіт, послуг), натуральних виплат у рахунок
оплати праці фізичним особам, що перебувають у трудових
вўдносинах з платником податку, передачі товарів (робіт, послуг)
у межах балансу платника податку для невиробничого використання,
витрати на яке не відносяться до валових витрат виробництва
(обігу) і не підлягають амортизації, а також пов'язаній з
продавцем особі чи суб'єкту підприємницької діяльності, який не
зареєстрований як платник податку, база оподаткування
визначається виходячи з фактичної ціни операції, але не нижчої
за звичайні ціни.
Поняття “бартер” та “звичайна ціна” розуміється у значеннях,
визначених п. 1.19., п. 1.20 Закону України “Про оподаткування
прибутку підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
, де визначено, що звичайна
ціна - це ціна продажу товарів (робіт, послуг) продавцем,
включаючи з нарахованих (сплачених) процентів вартість іноземної
валюти, яка може бути отримана у разі їх продажу особам, які не
пов'язані з продавцем при звичайних умовах ведення господарської
діяльності.
У разі, коли ціни підлягають державному регулюванню згідно з
законодавством, звичайною вважається ціна, встановлена згідно з
принципами такого регулювання.
Бартер (товарний обмін) - це господарська операція, яка
передбачає проведення розрахунків за товари (роботи, послуги) у
будь-якій формі, іншій, ніж грошова, включаючи будь-які види
заліку та погашення взаємної заборгованості, в результаті яких
не передбачається зарахування коштів на рахунки продавця для
компенсації вартості таких товарів (робіт, послуг).
У зв’язку з вказаним проведені Комбінатом у відповідності до ст.
217 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
зі своїми контрагентами операції по
зарахуванню зустрічних однорідних вимог для цілей оподаткування
вважаються бартерними операціями.
Також попередні судові інстанції врахували, що Комбінат проводив
зарахування зобов'язань по оплаті поставленої теплової енергії
ЖКК по грошових зобов’язаннях щодо оплати комунальних послуг
робітниками підприємства, а не за власними зобов'язаннями перед
покупцями теплової енергії, що не є зарахуванням зустрічних
однорідних вимог.
Матеріали справи не свідчать,що між Комбінатом та покупцями
теплової енергії є договірні відносин (договори), за якими
проводились інші зарахування грошової заборгованості Комбінату
перед покупцями теплової енергії та підтвердження однорідності
таких вимог і настання строку їх виконання.
У відповідності до п. 4.2. ст. 4, п. 11.11. ст. 11 Закону
України “Про податок на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
№ 168/97
від 03.04.97 (у редакції до 2000 року) станом до.01.2001року,
коли Комбінатом проводилися взаєморозрахунки з платниками
податку, які продають теплову енергію, повинно застосовуватися
спосіб податкового обліку, за яким датою виникнення податкових
зобов'язань є дата зарахування коштів на банківський рахунок або
в касу такого платника податку або отримання інших вид
компенсації вартості таких товарів, а датою виникнення права на
податковий кредит є дата списання коштів з банківського рахунку
платника податків в оплату таких товарів або наданні інших видів
компенсацій в оплату товарів, вартість яких відноситься до
складу валових витрат виробництва (обігу) таких платників
податків або підлягає амортизації.
Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що
встановлення лише дати виникнення податкових зобов'язань та не
встановлення інших визначень бази оподаткування ніж наведене у
законодавстві не зобов'язує платників податків здійснювати
перерахунок бази оподаткування на дату виникнення податкового
зобов'язання, оскільки є дві різні категорії проведення
взаємозалік у 2000 році за поставлену теплову енергію в
1994-1999 роках, за рахунок визначення бази оподаткування,
відповідно до п. 4.2. ст. 4 вказаного Закону,тобто виходячи із
фактичної вартості теплової енергії, яка діяла на час її
постачання і як відповідала встановленим на той час регульованим
цінам.
Попередні судові інстанції врахували вимоги постанови Кабінету
Міністрів України “Про встановлення повноважень органів
виконавчої влади та виконавчих органів міських рад щодо
встановлення цін тарифів тарифи на теплову енергію“
( 1548-96-п ) (1548-96-п)
№ 1548 від 25.12.96, де надано право встановлювати
обласним державним адміністраціям ціни і тарифи на теплову
енергію.
Матеріалами справи підтверджено, що у період 2000-2001 років на
час зарахування за поставлену теплову енергію на підставі наказу
управління паливно-енергетичного комплексу Дніпропетровської
обласної державної адміністрації № 8 від12.01.99 було
затверджено граничний рівень тарифів на теплову енергію для
потреб бюджетних установ у розмірі 57.00грн. з ПДВ за 1 Гкал
іншим споживачам - 80,00грн. з ПДВ за 1 Гкал.,а у 1994-1999
роках діяли інші тарифи на теплову енергію, які були встановлені
для Комбінату управлінням економіки Дніпропетровської обласної
державної адміністрації на рівні 38 грн. з ПДВ за І Гкал., що
підтверджується листом № 2-12-р 100 від 31.01 96.
Надана до суду сума розрахунку донарахованого ПДВ у розмірі
39 463,60 грн. у зв’язку розрахунком при відвантаженні
Комбінатом продукції (тепла) за цінам, нижче звичайних, при
здійсненні бартерних операцій за період 01.04.00 по 01.01.01 та
за період з 01.01.01 по 01.07.01 проведено ДПІ у Тернівському
районі виходячи із тарифів, які діяли у 2000 році на дати
проведення взаєморозрахунків, не ґрунтується на нормах чинного
законодавства,а тому донарахування проведено безпідставно, а
тому попередні судові інстанції підставно прийшли до висновку
про неможливість визначення бази оподаткування, проданої
теплової енергії, за цінами, які діяли у 2000 році, а тому
нарахування Комбінату суми ІІДВ у розмірі 112 842,85грн. та
застосованим штрафу по у розмірі 239 463,60грн.,яке здійснено
ДПІ у Тернівському район є неправомірним.
Щодо донарахування Комбінату суми оплати, як землекористувачу та
власнику земельної ділянки, попередніми судовими інстанціями
встановлено, що Комбінат є постійним землекористувачем земельної
ділянки у розмірі 2504.98 га, що посвідчено державним актом на
право постійного користування землею серія ІІ-ДП № 002475.
Матеріалами справи також підтверджено,що Комбінат сплачував
земельний податок у 2000-2001 роках у розмірі 25% суми
земельного податку та надавав в оренду нежитлові об'єкти, які
розташовані на земельній ділянці, яка знаходиться у його
користуванні.
Відповідно до ст. 2, ст. 5 Закону України “Про плату за землю”
( 2535-12 ) (2535-12)
від 03.07.92 № 2536-12 (зі змінами та доповненнями)
використання землі в Україні є платним, яке справляється у
вигляді земельного податку або орендної плати.
Власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та
землекористувачі, крім орендарів та інвесторів-учасників угоди
про розподіл продукції, сплачують земельний податок, а за
земельні ділянки, надані в оренду, справляється орендна плата.
Об'єктом плати за землю є земельна ділянка, яка перебуває у
власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди.
Суб'єктом плати за землю (платником) є власник землі і
землекористувач, у тому числі орендар.
Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає,що у
відповідності до ч. 10 ст. 7 Закону України “Про плату за землю”
( 2535-12 ) (2535-12)
визначено, що податок за земельні ділянки, надані
для гірничодобувних підприємств, а також за водойми, надані для
виробництва рибної продукції, справляється у розмірі 25
відсотків суми земельного податку, обчисленого відповідно до
частин першої та другої цієї статті.
Якщо підприємства, установи та організації, що користуються
пільгами щодо земельного податку і мають у підпорядкуванні
госпрозрахункові підприємства або здають у тимчасове
користування (оренду) земельні ділянки, окремі будівлі або їх
частини, податок за земельні ділянки, зайняті цими
госпрозрахунковими підприємствами або будівлями (їх частинами),
переданими в тимчасове користування, сплачується у встановлених
розмірах на загальних підставах, як це визначено ч. 5 ст. 12
Закону України “Про плату за землю" ( 2535-12 ) (2535-12)
.
Матеріалами справи підтверджено,що Комбінатом 02.03.99 було
укладено договір оренди майна № 65 з ЦВНТР “Ш” (надалі Орендар),
на підставі якого Комбінатом передано в оренду бетонний завод та
асфальтовий завод.
Цей договір у відповідності до п. 8.1.Договору діяв до 31.12.99,
а на підставі листа від 08.02.02,якій надійшов на адресу
Комбінату від Орендаря, строк дії договору на 2000 року
сторонами не продовжувався.
Відповідно розрахунку донарахування плати за землю Комбінату, за
період з 01.04.00 по 01.07.01 було здійснено при проведенні його
перевірки податковим органом та донараховано земельний податок
за земельну ділянку, яка перебувала у користуванні у Орендаря з
01.04.00 по 05.07.00 у сумі 6 287,98грн. без врахування того,що
Комбінат 16.02. 00 уклав договір оренди майна № 242 з ТОВ ”УЛ”,
передавши в оренду той самий бетонний завод та асфальтовий
завод, які раніше були передані в оренду Орендарю,а тому судові
інстанції на підставі встановлених обставин по справі прийшли до
висновку,що донарахування земельного податок за період, у якому
Орендар вже не використовував земельну ділянку комбінату.
Також відповідно до п. 8.1 договору оренди майна № 242 від
16.02.00, укладеного Комбінатом з ТОВ “УЛ”, який діяв до
31.12.00 на підставі листа ТОВ “УЛ” № 35 від 26.02.01 на адресу
Комбінату, але він не діяв в 2001 році, оскільки сторонами не
продовжувався, що підтверджено актами передачі основних засобів
асфальтового та бетонного заводів.
Згідно розрахунку донарахувань плати за землю Комбінату з
01.04.00 по 01.07.01р, який здійснено податковим органом при
проведенні перевірки Комбінату, донараховано плату за земельну
ділянку, яка перебувала у користуванні ТОВ “УЛ” у 2001 році у
сумі 14 830,85грн.
За таких підстав попередні судові інстанції правомірно зробили
висновок про безпідставне донарахування плати за земельну
ділянку у сумі 21 118,93грн. відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону
України “Про плату за землю" ( 2535-12 ) (2535-12)
.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія суддів
ПОСТАНОВИЛА:
Касаційну скаргу спеціалізованої державної податкової інспекції
по роботі з підприємствами гірничо – металургійного комплексу у
м. Кривому Розі залишити без задоволення.
Постанову від 16.01.04 Дніпропетровського апеляційного
господарського суду у справі № А 25/97 господарського суду
Дніпропетровської області залишити без змін.