ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14.04.2004 Справа N 11/383
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Божок В.С., - головуючого,
Хандуріна М.І.,
Черкащенка М.М.,
розглянувши ТОВ “Теплогазмонтаж”
матеріали касаційної
скарги
на постанову Запорізького апеляційного
господарського суду від 18.12.2003
у справі Запорізької області
господарського суду
за позовом Запорізького обласного відділення Фонду
України соціального захисту інвалідів
до ТОВ “Теплогазмонтаж”
про стягнення 11 894 грн. 28 коп.,
В засіданні взяли участь представники:
- позивача: не з’явились;
- відповідача: не з’явились;
В С Т А Н О В И В:
У березні 2003 Запорізьке обласне відділення Фонду України
соціального захисту інвалідів звернулось до суду з позовом про
стягнення з ТОВ “Теплогазмонтаж” 11 894 грн. 28 коп. за
нестворені в 2001 р. робочих місць для інвалідів.
Рішенням господарського суду Господарського суду Запорізької
області від 10.04.2003 позов задоволено.
Постановою Запорізького апеляційного господарського суду від
18.12.2003 рішення господарського суду залишено без змін.
Не погоджуючись з судовим рішенням відповідач подав касаційну
скаргу в якій просить скасувати ухвалені рішення та прийняти
нове, яким в позові відмовити.
В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на те, що
судом неправильно застосовані норми матеріального права, що
призвело до прийняття незаконних рішень.
Судова колегія, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи
касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи
та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування
норм матеріального та процесуального права вважає, що касаційна
скарга підлягає задоволенню частково.
В порушення вимог ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, судами
попередніх інстанцій повно, всебічно і об’єктивно не досліджені
всі обставини справи, які мають суттєве значення для вирішення
спору.
Так, відповідно до ст. 19 Закону (в редакції до 05.07.2001 р.)
місцеві Ради народних депутатів спільно з підприємствами
(об'єднаннями), установами та організаціями, громадськими
організаціями інвалідів, за участю відділень Фонду України
соціального захисту інвалідів, на підставі пропозицій органів
Міністерства соціального захисту населення України щорічно
визначають нормативи робочих місць, призначених для
працевлаштування інвалідів.
Таким чином, Закон встановлював порядок визначення нормативу
робочих місць, призначених для інвалідів, і в якості
обов'язкової умови передбачав, що такий норматив має бути
встановлений спільно з підприємством.
Судами не встановлено, чи одержував відповідач відповідні
пропозиції, чи залучався він місцевими органами до визначення
нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування
інвалідів.
У відповідності з главою 2 Закону України “Про місцеве
самоврядування в Україні” ( 280/97-ВР ) (280/97-ВР)
до компетенції
виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать
власні (самоврядні) та делеговані повноваження. Пунктом 12
статті 34 цього Закону встановлено, що до делегованих
повноважень належить бронювання в порядку, встановленому
законом, на підприємствах, в установах та організаціях незалежно
від форм власності робочих місць, призначених для
працевлаштування осіб, які відповідно до законодавства
потребують соціального захисту і не спроможні конкурувати на
ринку праці, визначення нормативів таких робочих місць.
Норматив робочих місць, призначених для працевлаштування
інвалідів, для ТОВ “Теплогазмонтаж” був визначений
розпорядженням голови Орджонікідзевської райдержадміністрації
№ 921 від 23.04.2001.
Проте, ст. 19 Закону (в редакції до 05.07.2001 р.) передбачала,
що нормативи робочих місць визначаються на сесіях місцевих рад.
Судами не встановлено, чи делегувала Орджонікідзевська міська
рада голові райдержадміністрації вказані повноваження.
Тобто, суди не дослідили належним чином питання дотримання
порядку встановлення нормативів робочих місць для інвалідів та
його відповідність вимогам Закону.
Поза увагою судів залишилось і те, що відповідно до ст. 18
Закону працевлаштування інвалідів здійснюється органами
Міністерства праці України, Міністерства соціального захисту
населення України, місцевими Радами народних депутатів,
громадськими організаціями інвалідів.
Судами не встановлено, чи направляли вказані органи в 2001 р.
інвалідів або чи звертались безпосередньо інваліди до ТОВ
“Теплогазмонтаж” для працевлаштування.
Згідно ч. 3 ст. 20 Закону (в редакції 05.07.2001 р.) сплату
штрафних санкцій підприємства (об'єднання), установи і
організації провадять відповідно до Закону за рахунок прибутку,
який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і
зборів (обов'язкових платежів).
Судами не встановлено чи мало ТОВ “Теплогазмонтаж” прибуток у
2001.
Крім того, суди не звернули уваги на те, що згідно ч. 6 ст. 20
Закону (в редакції 05.07.2001) порядок і терміни сплати
підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями
штрафних санкцій до відділень Фонду України соціального захисту
інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів
затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Проте, Порядок сплати підприємствами (об'єднаннями), установами
і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального
захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих
коштів, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від
28.12.2001 р. № 1767, набрав чинності лише в 2002 р.
Згідно до частини 2 статті 111-7 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція не має права
встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були
встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи
відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи
іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати
нові докази або додатково перевіряти докази.
Правова оцінка обставин та достовірності доказів по справі є
виключна прерогатива першої та апеляційної інстанції.
За таких обставин справа підлягає передачі на новий розгляд.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, п. 1.
ст. 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України,
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу задовольнити частково.
Постанову Запорізького апеляційного господарського суду від
18.12.2003 та рішення господарського суду господарського суду
Запорізької області від 10.04.2003 у справі № 11/383 скасувати.
Справу направити на новий розгляд до господарського суду
Запорізької області.