ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
14.04.2004 Справа N 6/320
м. Київ
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Перепічая В.С. (головуючого),
Вовка І.В.,
Гончарука П. А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
Товариства з обмеженою відповідальністю "XXX" на постанову
Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 17.12.2003
року у справі №6/320 за позовом Приватного підприємця А.А.А. до
Товариства з обмеженою відповідальністю "XXX"
про стягнення суми,
У С Т А Н О В И В:
У липні 2003 року позивач звернувся до господарського суду
Дніпропетровської області з позовною заявою до відповідача про
стягнення заборгованості в сумі 5 480, 43 грн., 48,20 грн. 3%
річних та 43, 03 грн. інфляційних сум посилаючись на те, що
останній, після заявлення ним вимоги про передачу оплачених
будівельних матеріалів, допустив прострочення, і тому для нього
виконання щодо їх передачі втратило інтерес.
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від
09.09.2003 року стягнуто з відповідача на користь позивача
основний борг у сумі 5 480, 43 грн., 3% річних 48, 20 грн. та
інфляційних в сумі 43,03 грн., а в решті вимог відмовлено.
Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від
17.12.2003 року зазначене рішення суду першої інстанції змінено, і
стягнуто з відповідача основний борг у сумі 5 480, 43 грн., а в
решті позову відмовлено.
Доповідач Вовк І.В.
У касаційній скарзі відповідач вважає, що судом неправильно
застосовано норми матеріального права, і тому просить постанову
апеляційного суду в частині задоволення позову скасувати та в
позові відмовити.
У відзиві на касаційну скаргу позивач вважає, що
оскаржена постанова відповідає чинному законодавству, і просить
залишити її без змін, а касаційну скаргу без задоволення.
Дослідивши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, перевіривши
матеріали справи та прийняті у ній судові рішення, суд вважає, що
касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та відповідачем
укладено усну угоду про купівлю-продаж будівельних матеріалів,
відповідно до якої позивач перерахував відповідачеві 15 000 грн.,
а отримав від відповідача будівельних матеріалів лише загальною
вартістю 9 019,57 грн.
20.03.2003 року позивач звернувся до відповідача з претензією, в
якій вимагав від останнього повернути залишок коштів у сумі
5 980, 43 грн., строком до 25.03.2003 року , посилаючись на те, що
необхідність у будівельних матеріалах у нього відпала у зв'язку з
несвоєчасною передачею йому будівельних матеріалів, і відсутністю
на зазначену залишкову суму необхідних йому матеріалів. 15.04.2003
року відповідач повернув позивачу з надмірно сплаченої суми 500
грн.
Предметом даного судового розгляду є вимоги про стягнення
заборгованості 5 480,43 грн., яка утворилася як залишок коштів у
зв'язку з відсутністю у відповідача на зазначену суму необхідних
будівельних матеріалів, 3% річних у сумі 48,20 грн. та інфляційних
43, 03 грн.
Відповідно до ст.165 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, якщо строк виконання
зобов'язання не встановлений або визначений моментом витребування,
кредитор вправі вимагати виконання, а боржник вправі провести
виконання в будь-який час.
Боржник повинен виконати таке зобов'язання в семиденний строк з
дня пред'явлення вимоги кредитором, якщо обов'язок негайного
виконання не випливає із закону, договору або із змісту
зобов'язання.
Судом першої інстанції встановлено, що вимога позивача про відпуск
оплаченого товару на суму 5 980, 43 грн. відповідачем не була
виконана, і на виконання вимоги позивача про повернення зазначених
коштів у зв'язку з відмовою від товару відповідач здійснив їх
часткове повернення.
Судом також встановлено, що на час вирішення спору розмір
неповернутих грошових коштів позивачу становив 5 480,43 грн.
Згідно ч.2 ст. 213 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, якщо внаслідок
прострочення боржника виконання втратило інтерес для кредитора,
він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати
відшкодування збитків.
Отже, місцевий господарський суд, з яким погодився і суд
апеляційної інстанції, прийшов до правильного висновку про
обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення неповернутих
відповідачем коштів у сумі 5 480,43 грн. та правомірно задовольнив
в цій частині позов.
Доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду.
Проте, місцевий господарський суд помилково стягнув на підставі
ст.214 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
3% річних в розмірі 48,20 грн. та
інфляційних витрат 43,03 грн., оскільки в даному випадку відсутня
прострочка грошового зобов`язання як підстава відповідальності,
яка передбачена ст. 214 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
.
Тому, апеляційний господарський суд, дійшов правильного висновку
про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача сум
за ст. 214 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
та обґрунтовано змінив рішення
місцевого господарського суду, відмовивши в цій частині в позові.
За таких обставин, прийнята у справі постанова апеляційного
господарського суду відповідає матеріалам справи та вимогам
закону, і тому її слід залишити без змін, а касаційну скаргу - без
задоволення.
З огляду наведеного та керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9,
111-11 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
Вищий господарський суд України,
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "XXX"
залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського
апеляційного господарського суду від 17.12.2003 року - без змін.
Головуючий В. Перепічай
Судді І. Вовк
П.Гончарук