ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14.04.2004 Справа N 2-22/11078.1-2003
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Перепічая В.С. (головуючого),
Вовка І.В.,
Гончарука П.А.,
розглянувши у відкритому
судовому засіданні
касаційну скаргу Акціонерно - комерційного банку "XXX" в особі
H-ської філії
на постанову Севастопольського апеляційного господарського
суду від 16.12.2003
у справі за позовом Спільного підприємства "YYY"
до Акціонерно - комерційного банку "XXX" в особі
H-ської філії
про стягнення суми
УСТАНОВИВ:
У вересні 2002 року позивач звернувся до господарського суду
Автономної Республіки Крим з позовною заявою до відповідача
про стягнення 32871,17 грн.,
посилаючись на те, що останнім
безпідставно стягнуто з його банківського рахунку грошові кошти в
період дії відстрочки виконання рішення суду на підставі наказу,
строк для пред'явлення якого до виконання було пропущено.
Під час розгляду справи в суді першої інстанції позивач уточнював
заявлені вимоги та просив стягнути з відповідача зазначену суму на
підставі ст. ст. 381, 440, 469 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
з посиланням на
те, що зазначені кошти були списані останнім без законних підстав
із порушенням законодавства.
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від
24.10.2003 року позов задоволено на підставі ст. 440 ЦК УРСР
( 1540-06 ) (1540-06)
.
Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від
16.12.2003 року зазначене рішення суду першої інстанції залишене
без змін.
У касаційній скарзі відповідач вважає, що судом неправильно
застосовано норми матеріального та порушено норми процесуального
права, і тому просить прийняті ним рішення скасувати та прийняти
нове рішення.
Відзив на касаційну скаргу від позивача до суду не надходив.
Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши доводи
касаційної скарги, перевіривши матеріали справи і прийняті в ній
судові рішення, суд вважає, що касаційна скарга підлягає
задоволенню частково з наступних підстав.
Як вбачається із матеріалів справи, рішенням арбітражного суду
Автономної Республіки Крим від 12.01.1999 року в справі № 1045-11,
яке набрало законної сили, з СП "YYY" на користь АКБ "XXX"
стягнуто 60000 грн. основного боргу і 6059,69 грн. відсотки за
користування кредитом та пеню 264,67 грн.
На виконання зазначеного судового рішення було видано наказ, який
знаходився на виконанні у відповідача, відповідно до діючого на
той час порядку виконання судових рішень, оскільки він був
банківською установою, що обслуговувала позивача.
Предметом даного судового розгляду є вимоги позивача про стягнення
з відповідача шкоди заподіяної з вини останнього у зв'язку з
порушенням законодавства щодо безспірного списання грошових коштів
на підставі ст. ст. 469, 440 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
.
Відповідно до ч.1 ст. 111-12 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
вказівки, що містяться у постанові касаційної
інстанції є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового
розгляду справи.
Проте, суд зазначені норми процесуального права не врахував, і під
час нового розгляду справи не виконав вказівки, що містяться у
постанові Вищого господарського суду України від 04.06.2003 року,
зокрема, не з'ясував правові підстави заявлених вимог, оскільки
вони заявлялись з підстав ст. ст. 440, 469 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, а
звідси не дослідив правову природу спірних правовідносин, і чи
можливе одночасне застосування зазначених норм матеріального
права.
До того ж, суду слід було з'ясувати, чи не перебували позивач як
клієнт банку, а відповідач як обслуговуючий банк у договірних
правовідносинах, та дослідити, чи не були врегульовані спірні
правовідносини відповідним договором, оскільки встановлення
зазначених обставин має суттєве значення для правильного
застосування норм матеріального права.
У той же час, суд, застосовуючи до спірних правовідносин ст. 440
ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, не врахував вимог частини другої зазначеної
норми згідно якої той, хто заподіяв шкоду, звільняється від її
відшкодування якщо доведе, що шкоду заподіяно не з його вини та,
виходячи з неї, не перевірив належним чином доводи відповідача про
відсутність його вини, і не навів зазначеним обставинам правової
оцінки.
Разом з цим, суду слід було мати на увазі, що відповідачем
списання спірних грошових коштів здійснене на підставі наказу
арбітражного суду, і тому потрібно було ретельніше з'ясувати, в
якому порядку передбаченому законодавством виконувалися судові
рішення на час виникнення спірних правовідносин, та в чому
полягало порушення зазначеного порядку з боку відповідача з
наведенням встановленому належного правового обгрунтування.
За таких обставин, оскаржені судові рішення не можна визнати
законними й обгрунтованими, і тому вони підлягають скасуванню з
передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати наведене і
вирішити спір відповідно до вимог закону.
З огляду на викладене та керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 -
111-12 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Спільного підприємства "YYY" задовольнити
частково.
Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від
16.12.2003 року та рішення господарського суду Автономної
Республіки Крим від 24.10.2003року скасувати, і справу №
2-22/11078.1-2003 передати на новий розгляд до суду першої
інстанції в іншому складі.
Головуючий В. Перепічай
С у д д і: І. Вовк
П. Гончарук