820/6002/16 Про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, якими платнику податків визначене зобов'язання з оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки - 02.09.2020 Прийняття

У листопаді 2016 року ОСОБА_1 (далі - позивач, платник) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Південної об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Харківській області (далі - відповідач, контролюючий орган, Південна ОДПІ ГУ ДФС у Харківській області), в якому просив суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Нововодолазької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області (правонаступником якої є Південна об`єднана державна податкова інспекція Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області) від 14.06.2016 № 21766-00, №21767-00 та №21768-00.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив про протиправність визначення контролюючим органом податкових зобов`язань з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за період з 01.01.2015 по 31.12.2015 на підставі рішення Нововодоласької селищної ради від 23.01.2015 № 2206 "Про встановлення податку на майно", з огляду на те, що у відповідності до норм податкового законодавства, відповідне рішення органу місцевого самоврядування має бути оприлюднене до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим. Тобто, нові податки практично не можуть бути визнані обов`язковими до сплати принаймні в 2015 році, адже місцеві ради не приймали і не могли прийняти та офіційно оприлюднити до 15 липня 2014 року рішення про встановлення таких податків і зборів. Таким чином, на переконання позивача такий податок підлягає нарахуванню не раніше 2016 року.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 31 січня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 21 березня 2017 року, у задоволенні позову відмовлено повністю.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що приймаючи оскаржувані податкові повідомлення - рішення відповідач діяв в порядку та у спосіб встановлені законом.

Не погодившись із зазначеними судовими рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права просив їх скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким адміністративний позов задовольнити в повному обсязі. В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник зазначає про протиправність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень контролюючого органу з огляду на те, що податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки може нараховуватись не раніше 2016 року.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 04 квітня 2017 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою позивача.

Від відповідача відзиву на касаційну скаргу не надійшло, що не перешкоджає розгляду справи.

16.03.2018 справу в порядку, передбаченому підпунктом 4 пункту 1 Розділу VІІ "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) (в редакції, що діє з 15 грудня 2017 року; далі - КАС України (2747-15) ) передано до Верховного Суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" КАС України (2747-15) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач є власником нерухомого майна: нежитлової будівлі загальною площею 1011,4 кв.м, за адресою АДРЕСА_1; нежитлової будівлі загальною площею 468,4 кв.м, за адресою АДРЕСА_2; нежитлової будівлі загальною площею 342 кв.м, за адресою АДРЕСА_3.

Нововодолазькою ОДПІ ГУ ДФС у Харківській прийнято податкові повідомлення-рішення від 14.06.2016 № 21766-00, № 21767-00, № 21768-00, якими позивачу визначено суми податкових зобов`язань з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, який сплачується фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості за період з 01.01.2015 по 31.12.2015 у розмірі 5 705,11 грн, 4 165,56 грн та 12 318,85 грн відповідно.

Вважаючи зазначені податкові повідомлення - рішення протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Відповідно до статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Судові рішення попередніх інстанцій вказаним вимогам не відповідають з огляду на наступне.

Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28 грудня 2014 року № 71-VIII (71-19) (далі - Закон № 71-VIII (71-19) ) запроваджено новий місцевий податок, а саме податок на майно, який складається із: податку на майно, відмінне від земельної ділянки, транспортного податку та плати за землю.

Згідно із пунктом 10.3 статті 10 Податкового кодексу України, в редакції Закону № 71-VIII (71-19) , місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.

Відповідно до пункт 12.3 статті 12 Податкового кодексу України (далі - ПК України (2755-17) ) сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Зважаючи на зміст наведених законодавчих норм, встановлення податку на майно, зокрема в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є повноваженням місцевої ради, яке виконується шляхом прийняття відповідного рішення.

Підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України регламентовано порядок опублікування та застосування рішень місцевої ради про встановлення місцевих податків. Зазначені рішення офіційно оприлюднюються відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Пунктом 12.5 статті 12 Податкового кодексу України встановлено, що офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, який набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4 цієї статті.

Наведеною нормою передбачено обов`язок місцевої ради опублікувати рішення про встановлення місцевого податку, а також наслідки несвоєчасного опублікування відповідного рішення. Разом з цим, норма розрізняє період опублікування рішення ради (це період, який передує плановому), плановий період (у якому планується встановити місцевий податок) і наступний період, (тобто період, який є наступним за плановим).

Кожен із цих періодів має самостійне правове значення. При цьому такі періоди не можуть співпадати в часі. Зокрема, не може бути плановим період, у якому було прийняте та опубліковане відповідне рішення ради. Плановим у будь-якому разі може бути лише той період, який є наступним після періоду опублікування рішення ради.

Якщо таке рішення не буде опубліковано до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому підлягає застосуванню відповідний податок, таке рішення застосовується з початку наступного бюджетного періоду за тим, у якому планувалося запровадити відповідний податок.

З аналізу вищевикладеного вбачається, що виключно місцева рада має компетенцію щодо прийняття рішень стосовно встановлення місцевих податків протягом бюджетного періоду, причому таке рішення набуває чинності лише з початку наступного бюджетного періоду, але з урахуванням приписів підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України. І лише з наступного бюджетного періоду контролюючі органи на підставі підпункту 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України можуть розпочати справляння місцевого податку.

В даному випадку із запровадженням податку на майно, відмінне від земельної ділянки, на 2015 рік відповідні норми Закону № 71-VIII (71-19) набрали чинності з 01 січня 2015 року.

Отже, лише в 2015 році місцеві ради отримали повноваження щодо встановлення податку на майно, відмінне від земельної ділянки. Відповідно, лише після цієї дати місцеві ради мали юридичні підстави для прийняття рішення про встановлення податку на майно, відмінне від земельної ділянки.

Враховуючи вищевикладене, Верховний Суд дійшов висновку, що у відповідача були відсутні правові підстави для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, оскільки запроваджені Законом України від 28 грудня 2014 року № 71-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" (71-19) зобов`язання щодо сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, виникають у платників податків лише після 01 січня 2016 року.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 04.12.2018 у справі №813/4582/16.

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Відповідно до статті 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Розглянувши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та здійснивши системний аналіз долучених до справи доказів, проаналізувавши правильність застосування судами норм матеріального права, колегія суддів вважає, що судами неправильно застосовано норми матеріального права, що призвело до помилкового висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Керуючись статтями 345, 349, 351, 356 Кодексу адміністративного судочинства України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 31 січня 2017 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 21 березня 2017 року скасувати та прийняти нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити.