ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14.04.2004 Справа N 1/37
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Полякова Б.М., – головуючого (доповідач
у справі),
Ткаченко Н.Г.
Яценко О.В.
розглянувши матеріали ДПІ у місті Чернівці
касаційної скарги
на постанову від 23.10.2003 р. Львівського
апеляційного господарського суду
у справі № 1/37 господарського суду Чернівецької
області
за позовом ТзОВ “Західвугілля”, м. Чернівці
до ДПІ у місті Чернівці
про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення
за участю представника сторони:
від відповідача – Іліка Р.І., довір. від 07.10.2003 р.
№ 16519/10-013
В С Т А Н О В И В:
18.04.2003 р. ТзОВ “Західвугілля” звернулося до господарського
суду Чернівецької області з позовом про визнання недійсним
податкових повідомлень-рішень ДПІ у місті Чернівці від
31.03.2003 р. № 0002292320/0 та № 0002302320/0 про застосування
фінансових санкцій з податку на прибуток та відповідно
прибуткового податку у зв’язку з невідповідністю їх чинному
законодавству.
Рішенням господарського суду Чернівецької області від
12.06.2003р. у справі № 1/37 (суддя Желік Б.Є.) в позові
відмовлено.
При прийнятті рішення суд виходив з того, що відповідно до
підп. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону України “Про оподаткування
прибутку підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
датою збільшення валових
витрат платника податків є випадки, вказані даному пункті, а не
тоді, коли платник вважає зробити це на свій розсуд.
Крім того, позивач включив в поточній декларації показники
податкового кредиту з ПДВ попереднього періоду, чим порушив
вимоги п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України “Про податок на
додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від
23.10.2003 р. (судді: Юрченко Я.О. – головуючий, Процик Т.С.,
Михалюк О.В.) апеляційна скарга позивача задоволена, прийняте у
справі рішення скасовано, позов задоволено, визнано недійсними
податкові повідомлення-рішення ДПІ у місті Чернівці від
31.03.2003 р. № 0002292320/0 та № 0002302320/0.
Не погоджуючись з винесеною постановою, з касаційною скаргою до
Вищого господарського суду України звернулася ДПІ у місті
Чернівці, в якій просить скасувати постанову та направити справу
на новий розгляд.
Заслухавши пояснення представника сторони, обговоривши доводи
касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи,
проаналізувавши застосування судами норм матеріального та
процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що
касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як встановлено попередніми судовими інстанціями, позивач при
визначенні сум податкових зобов’язань в 3-му кварталі 2001 року
не врахував витрати, пов’язані з веденням виробництва у сумі
4 000,00 грн., які фактично понесені ним в цьому кварталі, а
відніс їх до складу валових витрат при визначені суми податку в
4-му кварталі 2001 року.
Відповідно до підп. 5.2.7 п. 5.2 ст. 5 Закону України “Про
оподаткування прибутку підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
до складу
валових витрат включаються суми витрат, не враховані у минулих
податкових періодах у зв'язку з допущенням помилок та виявлених
у звітному податковому періоді у розрахунку податкового
зобов'язання.
Отже, як вірно зазначено судом апеляційної інстанції,
відповідачем неправомірно застосовано штрафні санкції з податку
на прибуток у сумі 300,00 грн.
Крім того, судом апеляційної інстанції встановлено, що позивач у
вересні-грудні 2001 року виключив до складу податкового кредиту
звітного періоду суми ПДВ, який було сплачено в попередніх
податкових періодах.
Згідно з підп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України “Про податок на
додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
датою виникнення права платника
податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з
подій:
або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку
в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного
рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням
кредитних дебетових карток або комерційних чеків;
або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт
придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
При цьому, положення підп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 вказаного закону
передбачають, що не дозволяється включення до податкового
кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені
податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті
робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським
документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату
вартості таких робіт (послуг).
Колегія суддів погоджується з висновком апеляційного
господарського суду про те, що вказана норма визначає дату
виникнення в платника права на податковий кредит, відповідно
закінчення звітного періоду, в якому таке право виникло, не
позбавляє і не припиняє в платника цього права.
Отже, застосування штрафних санкцій з податку на додану вартість
у сумі 5 990,00 грн. є необґрунтованим.
Разом з тим, вказані штрафні санкції застосовані відповідачем на
підставі підп. 17.1.3. п. 17.1. ст. 17 Закону України “Про
порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами
та державними цільовими фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
.
Положення вказаної норми передбачають, що платник податків
зобов'язаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми
недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) за кожний з
податкових періодів, установлених для такого податку, збору
(обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на
який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом,
на який припадає отримання таким платником податків податкового
повідомлення від контролюючого органу, але не більше п'ятдесяти
вўдсоткўв такої суми та не менше десяти неоподатковуваних
мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати,
незалежно від кількості податкових періодів, що минули, у разі
коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового
зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у
підпункті “б” підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що за результатами
перевірки сум податку на прибуток та податку на додану вартість
відповідачем донараховано не було, оскільки визначені позивачем
податкові зобов’язання відповідали даним перевірки.
Беручи до уваги всі наведені обставини в сукупності, колегія
судів дійшла висновку про невідповідність прийнятих ДПІ у місті
Чернівці податкових повідомлень-рішень чинному законодавству,
тому постанова суду апеляційної інстанції про визнання їх
недійсними є законною та обґрунтованою, підстав для її
скасування не вбачається.
З урахуванням викладеного та керуючись ст. 5 Закону України “Про
оподаткування прибутку підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
, ст. 7 Закону
України “Про податок на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, ст. 17
Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників
податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”
( 2181-14 ) (2181-14)
та ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, суд
П О С Т А Н О В И В:
1. Касаційну скаргу ДПІ у місті Чернівці на постанову
Львівського апеляційного господарського суду від 23.10.2003р. у
справі № 1/37 залишити без задоволення.
2. Постанову Львівського апеляційного господарського суду від
23.10.2003р. у справі № 1/37 залишити без змін.