ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13.04.2004 Справа N 27/420-03
Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П. -
головуючий, судді Бенедисюк І.М. і Джунь В.В.
за участю представників сторін :
позивача - не з'яв.,
відповідача - А.А.А.,
розглянувши касаційну скаргу товариства з обмеженою
відповідальністю "XXX", м. Н-ськ (далі - ТОВ "XXX")
на рішення господарського суду Харківської області від 06.11.2003
p.
та постанову Харківського апеляційного господарського суду від
20.01.2004 p.
зі справи № 27/420-03
за позовом Харківського обласного відділення Фонду соціального
захисту інвалідів, м. Харків (далі - обласне відділення ФСЗІ)
до ТОВ "XXX"
про стягнення 78874,14 грн.,
ВСТАНОВИВ:
Обласне відділення ФСЗІ подало до господарського суду Харківської
області позов до ТОВ "XXX" про стягнення штрафних санкцій в сумі
74088,80 грн. у зв'язку з нестворенням названим товариством у 2002
році робочих місць для працевлаштування інвалідів та пені за
прострочку відповідного платежу в сумі 785,34 грн., всього
74874,14 грн.
Рішенням названого суду від 06.11.2003 (суддя Мамалуй О.О.),
залишеним без змін постановою Харківського апеляційного
господарського суду від 20.01.2004 (колегія суддів у складі:
Демченко В.О. - головуючий, судді: Такмаков Ю.В. і Барбашова
С.В.), позов задоволено частково: з ТОВ "XXX" стягнуто на користь
обласного відділення ФСЗІ штрафні санкції в сумі 74088,80 грн. та
судові витрати; у частині стягнення пені в сумі 785,34 грн. у
задоволенні позову відмовлено. У прийнятті відповідних рішення і
постанови судові інстанції виходили з того, що ТОВ "XXX" не
додержало нормативу робочих місць для забезпечення
працевлаштування інвалідів у 2002 році; в зв'язку з цим позовні
вимоги щодо стягнення штрафних санкцій є обгрунтованими; стягнення
пені за порушення термінів сплати цих санкцій чинним
законодавством не передбачено.
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України ТОВ
"XXX" просить скасувати оскаржувані рішення суду першої інстанції
та постанову апеляційної інстанції і прийняти нове рішення, яким у
задоволенні позову відмовити. Скаргу мотивовано тим, що судовими
інстанціями: застосовано норму закону - статтю 20 Закону України
"Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" ( 875-12 ) (875-12)
(далі - Закон), яка, на думку скаржника, суперечить статті 19
Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
; неправильно застосовано
частину третю статті 20 Закону ( 875-12 ) (875-12)
(не з'ясовано питання
щодо наявності чи відсутності прибутку у підприємства). Крім того,
скаржник вважає, що в зв'язку з неоднозначністю тлумачення прав і
обов'язків сторін у правовідносинах, пов'язаних з
працевлаштуванням інвалідів, є підстави для застосування у
вирішенні спору припису підпункту 4.4.1 пункту 4.4 статті 4 Закону
України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків
перед бюджетами та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
щодо
конфлікту інтересів між платником податків та контролюючим
органом.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Сторони відповідно до статті 111-4 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
(далі - ГПК України) належним чином
повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.
Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими інстанціями
обставин справи та правильність застосування ними норм
матеріального і процесуального права, заслухавши пояснення
представників сторін, Вищий господарський суд України дійшов
висновку про необхідність скасування оскаржуваних судових рішень
та передачі справи на новий розгляд до господарського суду першої
інстанції з огляду на таке.
Судом першої інстанції у справі встановлено, що:
- відповідно до звіту ТОВ "XXX" про зайнятість та працевлаштування
інвалідів за 2002 рік (форма № 10-ПІ ( v0049202-02 ) (v0049202-02)
) назване
підприємство повинно було створити 14 робочих місць для
працевлаштування інвалідів, а фактично створило 4 таких місця; не
створено 10 робочих місць для працевлаштування інвалідів;
- середньорічна заробітна плата у ТОВ "XXX" у 2002 році становила
7408,88 грн.
Апеляційна інстанція встановила ті ж обставини, лише визначивши
згадані 10 робочих місць для працевлаштування інвалідів не як "не
створені", а як "незайняті в 2002 році".
Посилання обласного відділення ФСЗІ на приписи пункту 4.4.1 пункту
4.4 статті 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань
платників податків перед бюджетами та державними цільовими
фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
не можуть бути взяті до уваги з огляду на
таке. Згідно з преамбулою названого Закону (в редакції, чинній на
час існування спірних правовідносин та вирішення спору попередніми
судовими інстанціями) цей Закон є спеціальним законом з питань
оподаткування, який установлює порядок погашення зобов'язань
юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними
цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів),
нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються
до платників податків контролюючими органами, у тому числі за
порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, та визначає
процедуру оскарження дій органів стягнення.
Чинне законодавство, в тому числі Закон України "Про систему
оподаткування" ( 1251-12 ) (1251-12)
, не відносить зазначені у статті 20
Закону ( 875-12 ) (875-12)
штрафні санкції до числа податків, зборів
(обов'язкових платежів).
Отже, приписи Закону України "Про порядок погашення зобов'язань
платників податків перед бюджетами та державними цільовими
фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
не можуть застосовуватись до правовідносин,
пов'язаних із стягненням відповідних штрафних санкцій.
Водночас у розгляді даної справи судові інстанції припустилися
порушення вимог частини першої статті 4-7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх
обставин справи та частини першої статті 43 названого Кодексу
( 1798-12 ) (1798-12)
стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в
судовому процесі всіх обставин справи і їх сукупності, що
виявилися в такому.
Відповідно до частини першої статті 18 Закону ( 875-12 ) (875-12)
працевлаштування інвалідів здійснюється органами Міністерства
праці України, Міністерства соціального захисту населення України,
місцевими Радами народних депутатів, громадськими організаціями
інвалідів. У пункті 10 Положення про робоче місце інваліда і про
порядок працевлаштування інвалідів ( 314-95-п ) (314-95-п)
, затвердженого
постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.95 № 314 на
виконання Постанови Верховної Ради України від 14.10.94 № 205 "Про
введення в дію Закону України "Про внесення змін до Закону
Української РСР "Про основи соціальної захищеності інвалідів в
Українській РСР" ( 205/94-ВР ) (205/94-ВР)
(далі - Положення) зазначено, що
"працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою
зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими Радами народних
депутатів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням
побажань, стану здоров'я інвалідів, їхніх здібностей і професійних
навичок відповідно до висновків МСЕК (медико-соціальної експертної
комісії)".
Судові інстанції не встановили, чи направляли названі органи та
організації інвалідів для працевлаштування у ТОВ "XXX", тобто чи
виконали вони свої обов'язки щодо працевлаштування інвалідів. Не
встановлено також, чи зверталися інваліди безпосередньо до
названого товариства з метою працевлаштування. Про необхідність
встановлення таких обставин зазначає Верховний Суд України,
зокрема, в постанові від 15.01.2003 № 03/012 зі справи № 4292/1-36
( sp01/400 ) (sp01/400)
.
Відповідно до пункту 3 Положення ( 314-95-п ) (314-95-п)
робоче місце
інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим
вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології,
атестоване спеціальною комісією підприємства за участю
представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських
організацій інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування на
ньому інваліда. Згідно з пунктом 5 Положення ( 314-95-п ) (314-95-п)
підприємства інформують центри зайнятості, місцеві органи
соціального захисту населення та відділення Фонду соціального
захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для
працевлаштування інвалідів. Пунктом 14 Положення ( 314-95-п ) (314-95-п)
також передбачено, що підприємства, зокрема, інформують державну
службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення
про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може
використовуватися праця інвалідів.
Попередні судові інстанції у розгляді справи не з'ясували
наявності або відсутності обставин щодо атестації робочих місць
спеціальною комісією ТОВ "XXX" за участю органів та організацій,
зазначених у пункті 3 Положення ( 314-95-п ) (314-95-п)
, а так само щодо
інформування названим товариством на підставі пунктів 5 і 14
Положення ( 314-95-п ) (314-95-п)
відповідних органів та організацій про
створення (пристосування) робочих місць, про вільні робочі місця
та вакантні посади, на яких може використовуватися праця
інвалідів.
Згідно з частиною третьою статті 20 Закону ( 875-12 ) (875-12)
сплату
передбачених цією статтею штрафних санкцій підприємства
(об'єднання), установи і організації проводять відповідно до
закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні
після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових платежів).
Попередні судові інстанції у розгляді справи не з'ясували, чи був
прибуток у ТОВ "XXX". Про необхідність з'ясування відповідної
обставини також зазначається у згаданій постанові Верховного Суду
України від 15.01.2003 № 03/012 зі справи № 4292/1-36
( sp01/400 ) (sp01/400)
.
Таким чином, попередніми судовими інстанціями зроблено висновки за
неповно з'ясованих обставин, що вплинуло на правильність
застосування норм матеріального права.
Касаційна ж інстанція відповідно до частини другої статті 111-7
ГПК ( 1798-12 ) (1798-12)
не має права встановлювати або вважати доведеними
обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові
господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про
достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів
над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
У новому розгляді справи суду першої інстанції необхідно
встановити зазначені в цій постанові обставини, дати їм належну
правову оцінку та вирішити спір відповідно до закону.
Керуючись статтями 111-7 - 111-12 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий
господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "XXX"
задовольнити частково.
2. Рішення господарського суду Харківської області від 06.11.2003
p. та постанову Харківського апеляційного господарського суду від
20.01.2004 p. скасувати.
Справу передати на новий розгляд до господарського суду
Харківської області.
Суддя В. Селіваненко
Суддя І. Бенедисюк
Суддя В. Джунь