ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13.04.2004 Справа N 21/528
м. Київ
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого, судді Кузьменка М.В.,
суддів Васищака І.М., Палій В.М.
за участю представника позивача А.А.А. (дов. від 24.04.03)
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
товариства з обмеженою відповідальністю "XXX"
на рішення від 27 серпня 2003 року господарського суду
м. Києва та постанову від 14 січня 2004 року
Київського апеляційного господарського суду
у справі № 21/528
за позовом відкритого акціонерного товариства "YYY"
до товариства з обмеженою відповідальністю "XXX"
про стягнення 953 769,79 грн.,
ВСТАНОВИВ:
Рішенням від 27 серпня 2003 року господарського суду м. Києва
(суддя Е. Шевченко) позов задоволено з стягненням 743 419 грн. 60
коп., 51 896 грн. 80 коп. пені та судові витрати з мотивів
неналежного виконання зобов'язання.
Постановою від 14 січня 2004 року Київського апеляційного
господарського суду (судді Д. Кривда, В, Рябуха, Л. Гольцова)
рішення змінено з припиненням провадження в справі в частині
стягнення пені з мотивів зменшення розміру позовних вимог.
В касаційній скарзі і в доповненні до неї відповідач просить
зазначені судові акти скасувати і провадження у справі припинити з
огляду на неправильне застосування господарськими судами статей
161, 162, 250 Цивільного кодексу Української РСР ( 1540-06 ) (1540-06)
та
порушення приписів статей 4-7, 32-34, 38, 43, 84, 99, 101, 105
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Позивач вважає доводи касаційної скарги безпідставними і в її
задоволені просить відмовити.
Сторони належним чином були повідомлені про час і місце судового
засідання, проте представник відповідача в судове засідання не
з'явився.
Розглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги,
заслухавши пояснення представника сторони та перевіривши
правильність застосування господарськими судами норм матеріального
і процесуального права у вирішенні даного спору, колегія суддів
знаходить за необхідне касаційну скаргу товариства з обмеженою
відповідальністю "XXX" задовольнити частково з таких підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, при зверненні до господарського
суду позивач підставою позову зазначив неналежне виконання
відповідачем зобов'язання з сплати вартості цементу марки ПЦ 1 500
в кількості 9 328 тон на суму 1 622 797 грн. 60 коп., який був
поставлений на підставі листа від 23 липня 2002 року за № 206 в
період з 24 липня до 30 вересня 2002 року і просив стягнути з
відповідача 953 769 грн. 79 коп., у тому числі суму боргу -
893 419 грн.; 3 відсотки річних в сумі 10 212 грн. 41 коп.; пеню в
розмірі 50 137 грн. 78 коп.
За день до судового засідання, в якому було оголошено вступну і
резолютивну частину рішення у справі, позивач подав до суду
доповнення до позову, яким змінив його підставу, вказавши такою
невиконання контрагентом умов договору від 21 серпня 2003 року №
639/100149 і просив стягнути заборгованість в сумі 743 419 грн. 60
коп. та пеню в сумі 51 896 грн. 80 коп.
Відповідно до статті 22 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
позивач вправі до прийняття рішення по справі
змінити підставу або предмет позову, збільшити розмір позовних
вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового
врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього
Кодексу ( 1798-12 ) (1798-12)
в цій частині. Статтею 5 цього Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
встановлено, що сторони
застосовують заходи досудового врегулювання господарського спору у
випадках, передбачених цим кодексом, а також за домовленістю між
собою, якщо це обумовлено договором.
Пунктом 10.2. договору від 21 серпня 2003 року № 639/100149
визначено, що якщо протягом 15 днів з моменту виникнення спору або
розбіжностей сторони не досягнуть спільної думки, то
застосовується претензійний порядок урегулювання спору у
відповідності з розділом ІІ Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
З тексту доданої до позовної заяви письмової претензії від 29
листопада 2002 року № 12/7889 випливає, що обставинами її подання
є не сплата відповідачем вартості цементу, який було поставлено в
період з 24 липня до 30 вересня 2002 року за залізничними
накладними, а не порушення умов договору і за таких обставин слід
визнати, що позивачем не був дотриманий встановлений договором
порядок досудового врегулювання господарського спору.
Колегія суддів вважає, що за умови зміни позивачем підстави позову
напередодні судового засідання, з урахуванням порушення ним
порядку подання претензії та відсутності представника відповідача
в судовому засіданні, місцевий господарський суд в порушення вимог
статей 4-2 і 4-3 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
не створив сторонам рівні умови для встановлення
фактичних обставин справи і правильного застосування
законодавства.
Господарський суд апеляційної інстанції на такі порушення
місцевого суду уваги не звернув і дійшов висновку, що позивач в
період з 24 липня до 31 жовтня 2002 року відвантажив товариству з
обмеженою відповідальністю "XXX" 9 328 тон цементу на суму
1 633 419 грн. 60 коп., за який відповідач розрахувався лише
частково і заборгованість становить 893 419 грн. 60 коп., що
підтверджується актом звірки від 19 грудня 2002 року та листом
товариства від 1 листопада 2002 року № 129.
Колегія суддів вважає, що вирішуючи спір по суті, місцевий і
апеляційний господарські суди не повно з'ясували фактичні
обставини справи і дійшли суперечливих висновків.
Так, місцевий господарський суд встановив, що відпуск товару
здійснювався на підставі договору 21 серпня 2003 року № 639/100149
і остання його поставка була здійснена відповідачу за залізничною
накладною від 30 вересня 2002 року, а отже і строк оплати цементу
сплинув 7 жовтня 2002 року.
Водночас, господарський суд апеляційної інстанції, посилаючись як
на договір від 21 серпня 2003 року № 639/100149 так і на лист
відповідача від 23 липня 2002 року № 206, зазначає інші, ніж
місцевий господарський суд, строки поставки портландцементу
1 500 Н (ПЦ 1-500-Н) - з 24 липня до 31 жовтня 2002 року.
За умови відсутності в матеріалах справи заявок відповідача, на
підставі яких, як зазначає позивач в доповненні до позову, він
відвантажував продукцію, та невідповідності цих висновків
господарських судів даним звірки, про що сторонами складений Акт
від 19 грудня 2002 року, який вказує на існуючі між ними відносини
в період з липня по листопад 2002 року, у суду касаційної
інстанції відсутні підстави визнавати ці факти встановленими
достовірно.
Вирішуючи питання дотримання сторонами умов договору, зокрема,
щодо ціни і порядку оплати товару, суди безпідставно поширили
договірну ціну цементу на відносини, які виникли до його
укладення.
За змістом пункту 12. 1. договору він набирає чинності з 21 серпня
2002 року з ціною продукції, яка була визначена в Додатку № 1 -
137, 49 грн. за тону без податку на додану вартість, а відповідно
до листа від 23 липня 2002 року № 206 відповідач дав згоду
сплачувати за тону 175, 80 грн. разом з податком.
Згідно з пунктом 6.1 договору сторони визначили, що оплата за
продукцію проводиться попередньо у національній валюті шляхом
банківського переказу грошових коштів на рахунок поставщика, проте
в Додатку № 1 до договору визначені інші умови оплати продукції -
відстрочка платежу строком 7 банківських днів.
Також місцевий і апеляційний господарські суди не звернули уваги
на те, що з тексту зазначеного Додатку № 1 випливає, що сторони
уклали його як додаток до договору від 21 серпня 2002 року № 632 і
ця розбіжність в нумерації документів не була усунена під час
вирішення спору.
За умови виникнення між сторонами зобов'язань з різних підстав і в
різні строки господарські суди не звернули уваги і не дали
правової оцінки, у тому числі в контексті застосування до спірних
правовідносин правила статті 220 Цивільного кодексу Української
РСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, домовленості сторін, зазначену в пункті 13.2.
договору від 21 серпня 2003 року № 639/100149, відповідно до якої
укладання цього договору анулює всі попередні письмові або усні
угоди між сторонами.
Таким чином, всупереч вимогам статті 43 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
місцевим і апеляційним
господарськими судами не надано належної оцінки всім доказам в їх
сукупності і судова колегія дійшла висновку про неповне
встановлення обставин справи та обумовлену цим неможливість
надання їм належної юридичної оцінки, в зв'язку з чим рішення та
постанова у справі підлягають скасуванню, а справа направленню на
новий розгляд, при якому суду слід урахувати викладене, вжити всіх
передбачених законом заходів до всебічного, повного й об'єктивного
з'ясування обставин справи, дійсних прав та обов'язків сторін і
залежно від установленого ухвалити відповідне рішення.
Керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-9- 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "XXX"
задовольнити частково.
Рішення від 27 серпня 2003 року господарського суду м. Києва та
постанову від 14 січня 2004 року Київського апеляційного
господарського суду скасувати, справу передати на новий розгляд до
господарського суду м. Києва.
Головуючий, суддя М. В. Кузьменко
Суддя І. М. Васищак
Суддя В. М. Палій