ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13.04.2004 Справа N 19/114
Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П. -
головуючий, судді Бенедисюк І.М. і Джунь В.В.
за участю представників сторін:
позивача - не з'яв.,
відповідача - Д.Д.Д., Е.Е.Е.,
розглянувши касаційну скаргу Дніпропетровського обласного
відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м.Дніпропетровськ
(далі - обласне відділення ФСЗІ)
на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду
від 09.01.2004 p.
зі справи № 19/114
за позовом обласного відділення ФСЗІ
до відкритого акціонерного товариства "XXX", м. H-ськ
Дніпропетровської області (далі - ВАТ "XXX")
про стягнення 461769 грн.,
ВСТАНОВИВ:
Обласне відділення ФСЗІ подало до господарського суду
Дніпропетровської області позов про стягнення з ВАТ "XXX" 461769
грн. штрафних санкцій, передбачених статтею 20 Закону України "Про
основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" ( 875-12 ) (875-12)
(далі - Закон).
Рішенням названого господарського суду від 29.10.2003 (суддя
Петренко І.В.), залишеним без змін постановою Дніпропетровського
апеляційного господарського суду від 09.01.2004 (колегія суддів у
складі: Крутовських В.І. - головуючий, судді Дмитренко А.К. і
Прокопенко А.Є.) у задоволенні позову відмовлено. У прийнятті
зазначених рішення і постанови судові інстанції виходили з того,
що: ВАТ "XXX" у 2002 році та І кварталі 2003 року був відсутній
прибуток, за рахунок якого здійснюється оплата відповідних
штрафних санкцій; позивачем не подано документів, які
підтверджували б направлення до відповідача інвалідів для
працевлаштування чи самостійне звернення інвалідів з цією метою до
ВАТ "XXX".
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України обласне
відділення ФСЗІ просить постанову апеляційної інстанції від
09.01.2004 скасувати і прийняти нове рішення, яким позов
задовольнити. Скаргу мотивовано тим, що апеляційна інстанція у
прийнятті цієї постанови неправильно застосувала приписи статей
18, 19, 20 Закону ( 875-12 ) (875-12)
та пунктів 5, 14 Положення про робоче
місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів
( 314-95-п ) (314-95-п)
, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України
від 03.05.95 № 314 (далі - Положення), зокрема, не врахувала те,
що відповідач не інформував обласне відділення ФСЗІ про створені
для працевлаштування інвалідів робочі місця; порушило норми
процесуального права, не здійснивши юридичної оцінки доказу у
справі (листа H-ського міського центру зайнятості від 23.10.2003 №
1736).
На час розгляду справи у судовому засіданні відзив на касаційну
скаргу не надходив.
Сторони відповідно до статті 111-4 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
(далі - ГПК України) належним чином
повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.
Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями обставин
справи та правильність застосування ними норм матеріального і
процесуального права, заслухавши пояснення представників
відповідача, Вищий господарський суд України дійшов висновку про
необхідність скасування судових рішень, прийнятих по суті справи,
та передачі останньої на новий розгляд до господарського суду
першої інстанції з урахуванням такого.
Судовими інстанціями у справі встановлено, що:
- згідно із звітом ВАТ "XXX" (за формою 10-ПI ( v0049202-02 ) (v0049202-02)
)
річна) середня чисельність працюючих на підприємстві у 2002 році
склала 2053 особи, тому норматив робочих місць для забезпечення
працевлаштування інвалідів відповідно до статті 19 Закону
( 875-12 ) (875-12)
становив у цьому році 82 особи;
- за наданими ВАТ "XXX" у звітному періоді на цьому підприємстві
працювало 13 інвалідів, тому нарахування штрафних санкцій обласним
відділенням ФСЗІ здійснено виходячи з кількості непрацевлаштованих
на підприємстві інвалідів - 60 осіб;
- за даними ВАТ "XXX" документами (звітом про фінансові результати
та декларації про прибуток підприємства) у 2002 році назване
підприємство не мало прибутку;
- обласним відділенням ФСЗІ не подано документів, які
підтверджували б направлення до ВАТ "XXX" інвалідів для
працевлаштування або самостійне звернення інвалідів на це
підприємство за працевлаштуванням та відмову їм у цьому;
- з довідки H-ського міського центру зайнятості від 16.12.2003 №
2025 вбачається, що протягом 2002 року в цьому центрі був на
обліку 61 інвалід, тобто у меншій чисельності, ніж зазначає
позивач у своїх даних.
Відповідно до статті 19 Закону ( 875-12 ) (875-12)
(в редакції Закону
України від 06.07.2001 № 2606-ІІІ ( 2606-14 ) (2606-14)
) для підприємств
(об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і
господарювання встановлюється норматив робочих місць для
забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох
відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від
15 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця.
Частиною першою статті 18 Закону ( 875-12 ) (875-12)
передбачено таке:
"Працевлаштування інвалідів здійснюється органами Міністерства
праці України, Міністерства соціального захисту України, місцевими
Радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів".
У пункті 10 Положення ( 314-95-п ) (314-95-п)
, затвердженого названою
постановою Кабінету Міністрів України на виконання Постанови
Верховної Ради України від 14.10.94 № 205 "Про введення в дію
Закону України "Про внесення змін до Закону Української РСР "Про
основи соціальної захищеності інвалідів в Українській РСР"
( 205/94-ВР ) (205/94-ВР)
, зазначено, що "працевлаштування інвалідів
здійснюється державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту,
місцевими Радами народних депутатів, громадськими організаціями
інвалідів з урахуванням побажань, стану здоров'я інвалідів, їхніх
здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК
(медично-соціальної експертної комісії)".
Відповідно до пункту 3 Положення робоче місце інваліда
( 314-95-п ) (314-95-п)
вважається створеним, якщо воно відповідає
встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної
нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю
представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських
організацій інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування на
ньому інваліда. Згідно з пунктом 5 Положення ( 314-95-п ) (314-95-п)
підприємства, зокрема, інформують центри зайнятості, місцеві
органи соціального захисту населення та відділення Фонду
соціального захисту інвалідів про створення (пристосування)
робочих місць для працевлаштування інвалідів. Пунктом 14 Положення
( 314-95-п ) (314-95-п)
також передбачено, що підприємства, зокрема,
інформують державну службу зайнятості та місцеві органи
соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні
посади, на яких може використовуватися праця інвалідів.
Судовими інстанціями у розгляді даної справи встановлено
відсутність доказів звернення зазначених у статті 18 Закону
( 875-12 ) (875-12)
органів та організацій до відповідача з приводу
працевлаштування інвалідів та відмови відповідача у
працевлаштуванні направлених до нього інвалідів.
Водночас судові інстанції припустилися неправильного застосування
приписів частини першої статті 4-7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
щодо
прийняття судового рішення суддею за результатами обговорення усіх
обставин справи та частини першої статті 43 названого Кодексу
( 1798-12 ) (1798-12)
стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в
судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, що
виявилося в такому.
Судові інстанції не встановили належними засобами доказування
наявності чи відсутності фактичних обставин щодо атестування
спеціальною комісією ВАТ "XXX" за участю зазначених у пункті 3
Положення органів та організацій робочих місць для інвалідів
( 314-95-п ) (314-95-п)
, а також щодо інформування названим підприємством
відповідно до пунктів 5 і 14 Положення ( 314-95-п ) (314-95-п)
державної
служби зайнятості та місцевих органів соціального захисту
населення про вільні робочі місця та вакантні посади на цьому
підприємстві, на яких може використовуватися праця інвалідів.
Частиною третьою статті 20 Закону ( 875-12 ) (875-12)
передбачено, що
сплату штрафних санкцій підприємства (об'єднання), установи і
організації проводять відповідно до закону за рахунок прибутку,
який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і
зборів (обов'язкових платежів).
Згідно з частиною четвертою цієї ж статті ( 875-12 ) (875-12)
у разі
відсутності коштів штрафні санкції можуть бути застосовані шляхом
звернення стягнення на майно підприємства (об'єднання), установи і
організації в порядку, передбаченому законом.
Попередніми судовими інстанціями не з'ясовані вичерпно обставини,
пов'язані із наявністю у ВАТ "XXX":
- по-перше, прибутку з урахуванням зібраних у справі доказів. В
зв'язку з цим у касаційній скарзі зазначено, що "суд не дав
юридичної оцінки рядку 180 звіту про фінансові результати
відповідача, згідно якого відповідачем сплачено податок на
прибуток у розмірі 19 тис.грн., що вказує на наявність прибутку".
Відповідна обставина підлягає з'ясуванню судом;
- по-друге - майна, на яке може бути звернуто стягнення в порядку,
передбаченому законом.
Таким чином, судові рішення по суті справи прийнято за неповного
з'ясування фактичних обставин, що входять до предмету доказування
у справі.
Касаційна ж інстанція згідно з частиною другою статті 111-7 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
не має права встановлювати або вважати
доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або
постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати
питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу
одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково
перевіряти докази.
У новому розгляді справи господарського суду необхідно належним
чином встановити фактичні обставини справи, зазначені в цій
постанові, та доводи сторін, дати їм правову оцінку і вирішити
спір відповідно до закону.
Керуючись статтями 111-7 - 111-12 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий
господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу Дніпропетровського обласного відділення фонду
соціального захисту інвалідів задовольнити частково.
2. Рішення господарського суду Дніпропетровської області від
29.10.2003 p. та постанову Дніпропетровського апеляційного
господарського суду від 09.01.2004 p. зі справи № 19/114
скасувати.
Справу передати на новий розгляд до господарського суду
Дніпропетровської області.
Суддя В. Селіваненко
Суддя І. Бенедисюк
Суддя В. Джунь