ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13.04.2004 Справа N 13/613
Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П.-
головуючий, судді Бенедисюк І.М. і Джунь В.В.,
розглянувши касаційну скаргу Запорізького обласного відділення
Фонду соціального захисту інвалідів, м.Запоріжжя ( далі - обласне
відділення ФСЗІ)
на постанову Запорізького апеляційного господарського суду від
14.01.2004 p.
зі справи № 13/613
за позовом обласного відділення ФСЗІ
до Запорізького обласного підприємства "XXX", м.Запоріжжя (далі -
ОП "XXX")
про стягнення 7842,80 грн.
ВСТАНОВИВ:
Обласне відділення ФСЗІ подало до господарського суду Запорізької
області позов до ОП "XXX" про стягнення штрафних санкцій в сумі
7842,80 грн. за нестворення у 2001 році робочих місць для
інвалідів.
Рішенням названого господарського суду від 10.10.2003 (суддя
Серкиз В.Г.) позов задоволено: з ОП "XXX" стягнуто на користь
обласного відділення ФСЗІ 7824,80 грн. штрафних санкцій та суму
судових витрат. У прийнятті рішення суд виходив з того, що вимоги
позивача засновані на законі та відповідають фактичним обставинам
справи і поданим доказам.
Постановою Запорізького апеляційного господарського суду від
14.01.2004 (колегія суддів у складі: Коробка Н.Д. - головуючий,
судді Кагітіна Л.П. і Яценко О.М.) рішення суду першої інстанції
скасовано, у задоволенні позову відмовлено. У прийнятті цієї
постанови суд виходив з того, що органами, на які Законом України
"Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" ( 875-12 ) (875-12)
(далі - Закон) покладається обов'язок із працевлаштування
інвалідів, останні на ОП "XXX" з метою працевлаштування не
направлялися; до того ж судом першої інстанції уся сума позову
стягнута як штрафні санкції, "тоді як до 05.07.2001 це мали бути
відрахування".
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України обласне
відділення ФСЗІ просить скасувати постанову апеляційної інстанції
від 14.01.2004.
Скаргу мотивовано тим, що судом неповно досліджено обставини
справи, які мають значення для її розгляду, та у зв'язку з цим
неправильно застосовано частину першу статті 19 Закону ( 875-12 ) (875-12)
,
а також приписи Положення про робоче місце інваліда і про порядок
працевлаштування інвалідів ( 314-95-п ) (314-95-п)
, затвердженого постановою
Кабінету Міністрів України від 03.05.95 № 314 (далі - Положення).
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Сторони відповідно до статті 111-4 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
повідомлено про час і місце розгляду
касаційної скарги. Представники сторін у судове засідання не
з'явилися.
Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями обставин
справи та правильність застосування ними норм матеріального і
процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов
висновку про необхідність часткового задоволення касаційної скарги
з урахуванням такого.
Судом першої інстанції у справі встановлено, що :
- ОП "XXX" на 2001 рік встановлено норматив створення робочих
місць для працевлаштування інвалідів у кількості 5 чоловік; таких
робочих місць назване підприємство створило 2;
- середньорічна заробітна плата на ОП "XXX" у 2001 році становила
2947,60 грн;
- у зв'язку з цим, на думку суду першої інстанції, ОП "XXX" мало
перерахувати обласному відділенню ФСЗІ 8842,80 грн.; фактично
перераховано 1000 грн., і заборгованість становить 7842,80 грн.;
- посилання ОП "XXX" на неодержання ним розпорядження голови
H-ської районної державної адміністрації від 23.04.2002 № 921,
яким названому підприємству було встановлено норматив створення
робочих місць для працевлаштування інвалідів, спростовуються
залученими до справи доказами, наданими позивачем - обласним
відділенням ФСЗІ.
Судом апеляційної інстанції, крім того, встановлено, що :
- ОП "XXX" у 2001 році не працевлаштувало 2-х інвалідів, а не 3-х,
як зазначено судом першої інстанції;
- з наданих названим підприємством довідок вбачається, що
органами, на які Закон ( 875-12 ) (875-12)
покладає обов'язок з
працевлаштування інвалідів, останні для працевлаштування у
відповідача не направлялися.
Відповідно до частини першої статті 19 Закону ( 875-12 ) (875-12)
(в
редакції Закону України від 14.10.94 № 204/94-ВР ( 204/94-ВР ) (204/94-ВР)
,
яка була чинною до набрання чинності Законом України від
05.07.2001 № 2606-ІІІ ( 2606-14 ) (2606-14)
) місцеві Ради народних депутатів
спільно з підприємствами (об'єднаннями), установами і
організаціями, громадськими організаціями інвалідів, за участю
відділень Фонду України соціального захисту інвалідів у Автономній
Республіці Крим, областях, містах Києва та Севастополі, на
підставі пропозицій органів Міністерства соціального захисту
населення України щорічно визначають нормативи робочих місць,
призначених для працевлаштування інвалідів.
Згідно з пунктом 8 постанови Кабінету Міністрів України від
03.05.95 № 314 "Про організацію робочих місць та працевлаштування
інвалідів" ( 314-95-п ) (314-95-п)
(який був чинний на час виникнення спірних
правовідносин) Уряд Автономної Республіки Крим, облвиконкоми,
Київський і Севастопольський міськвиконкоми повинні були
наприкінці кожного року забезпечити відповідно до чинного
законодавства встановлення та доведення на наступний рік
підприємствам (об'єднанням), установам і організаціям незалежно
від форм власності та господарювання нормативів робочих місць,
призначених для працевлаштування інвалідів.
Наведений припис статті 19 Закону ( 875-12 ) (875-12)
встановлював, що
визначення нормативу робочих місць, призначених для
працевлаштування інвалідів, мало здійснюватися спільно, зокрема, з
підприємством.
Водночас судові інстанції у розгляді справи не дослідили питання
про те, чи подавало ОП "XXX" пропозиції стосовно кількості
відповідних робочих місць, чи залучалося воно уповноваженими
органами до визначення нормативу робочих місць, призначених для
працевлаштування інвалідів, чи брали участь у визначенні цього
нормативу громадські організації інвалідів за участю міського
відділення ФСЗІ, чи робилося це на підставі пропозицій органів
Міністерства соціального захисту населення України.
Таким чином, попередні судові інстанції не дослідили належним
чином питання дотримання порядку встановлення нормативу робочих
місць для працевлаштування інвалідів.
На підставі частини третьої статті 20 Закону ( 875-12 ) (875-12)
підприємства (об'єднання), установи і організації проводять сплату
штрафних санкцій відповідно до закону за рахунок прибутку, який
залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів
(обов'язкових платежів).
Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи не з'ясовано,
чи був відповідний прибуток в ОП "XXX".
Про необхідність з'ясування відповідних обставин зазначалося
Верховним Судом України, зокрема, в постанові від 15.01.2003 №
03/012 зі справи № 4292/1-36 ( sp01/400 ) (sp01/400)
.
Відповідно до пункту 3 Положення ( 314-95-п ) (314-95-п)
, яке затверджено
названою постановою Кабінету Міністрів України на виконання
Постанови Верховної Ради України від 14.10.94 № 205 "Про введення
в дію Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про
основи соціальної захищеності інвалідів в Українській РСР"
( 205/94-ВР ) (205/94-ВР)
, робоче місце інваліда вважається створеним, якщо
воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів
відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією
підприємства за участю представників МСЕК, органів
Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів, і
введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда. Згідно з
пунктом 5 Положення ( 314-95-п ) (314-95-п)
підприємства, зокрема, інформують
центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та
відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення
(пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів.
Пунктом 14 Положення ( 314-95-п ) (314-95-п)
також передбачено, що
підприємства, зокрема, інформують державну службу зайнятості та
місцеві органи соціального захисту населення про вільні робочі
місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця
інвалідів.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що органами та
організаціями, зазначеними у частині першій статті 18 Закону
( 875-12 ) (875-12)
, інваліди для працевлаштування на ОП "XXX" не
направлялися.
Проте судові інстанції у розгляді справи не встановили належними
засобами доказування фактичних обставин щодо атестування
спеціальною комісією ОП "XXX" за участю органів та організацій,
зазначених у пункті 3 Положення ( 314-95-п ) (314-95-п)
, робочих місць
інвалідів, а так само щодо інформування цим підприємством згідно з
пунктами 3 і 14 Положення ( 314-95-п ) (314-95-п)
державної служби зайнятості
та місцевих органів соціального захисту населення про вільні
робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися
праця інвалідів.
До того ж місцевий господарський суд і апеляційна інстанція дійшли
суперечливих висновків щодо кількості робочих місць на ОП "XXX",
не зайнятих інвалідами у 2001 році.
Отже, судовими інстанціями вирішено спір за неповно і суперечливо
з'ясованих обставин справи, у зв'язку з чим неможливо зробити
висновок про правильність застосування ними норм матеріального і
процесуального права.
У зв'язку з цим прийняті по суті справи судові рішення підлягають
скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до суду першої
інстанції.
У новому розгляді справи господарському суду необхідно встановити
зазначені в цій постанові обставини справи, дати їм належну
правову оцінку та вирішити спір згідно із законом.
Керуючись статтями 111-7 - 111-12 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу Запорізького обласного відділення Фонду
соціального захисту інвалідів задовольнити частково.
2. Рішення господарського суду Запорізької області від 10.10.2003
p. та постанову Запорізького апеляційного господарського суду від
14.01.2004 p. зі справи № 13/613 скасувати.
Справу передати на новий розгляд до господарського суду
Запорізької області.
Суддя В.Селіваненко
Суддя І.Бенедисюк
Суддя В.Джунь