ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13.04.2004 Справа N А-13/19-03
Вищий господарський суд України у складі суддів:
головуючого Овечкіна В.Е.,
суддів: Чернова Є.В.
Цвігун В.Л.
За участю представників сторін:
від позивача -Іванцов О.В.
від відповідача -
розглянувши касаційну скаргу ДПА у Харківській області, ДПІ у
Дзержинському районі м. Харкова
на постанову від 12.08.2003
Харківського апеляційного господарського суду
у справі № А-13/19-03
за позовом ПП “Вента”
до 1. ДПІ у Дзержинському районі
м. Харкова,
2. ДПА у Харківській області
3.ВДК у Дзержинському районі
м. Харкові
про визнання недійсним рішення
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Харківської області від 02.07.2003
р. по справі № А-13/19-03 (суддя Водолажська Н.С.) позовні
вимоги задоволені. Визнано недійсним рішення ДПІ у Дзержинському
районі м. Харкова № 1 від 29.02.2002, стягнуто з державного
бюджету на користь ПП “Вента” кошти в сумі основного боргу
47847,72 грн. та нараховану за індексом інфляції суму 12152,28
грн.
Рішення у справі мотивовано тим, що у працівників ДПА в
Харківській області не було законних підстав для проведення
перевірки.
Колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду (у
складі Гол.-Філатова Ю.М., суддів Кравець Т.В., Лащенко Л.Д.),
здійснюючи апеляційну перевірку в зв’язку зі скаргами
відповідачів, постановою від 12.08.2003 рішення у справі
залишила без змін з тих же підстав.
ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова та ДПА у Харківській
області, з рішенням та постановою у справі не згодні, в зв’язку
з чим звернулися з касаційними скаргами, в яких просять рішення
та постанову у справі скасувати, посилаючись на порушення судом
норм матеріального права.
Колегія суддів перевірила матеріали справи у відкритому судовому
засіданні і зазначає таке.
Як свідчать матеріали справи, підставою для прийняття
оскарженого рішення є акт від 24.02.00 р. перевірки, складений
ДПА Харківської області за результатами перевірки позивача з
питань фінансово-господарських взаємовідносин з ПП “Луч” (код
25188909).
Повноваження ДПА в областях визначені ст. 9 Закону України “Про
державну податкову службу в Україні” ( 509-12 ) (509-12)
. Ця ж норма
встановлює, що у разі коли зазначені в частині першій цієї
статті, органи державної податкової служби безпосередньо
здійснюють контроль за платниками податків, інших платежів, вони
виконують щодо цих платників ті ж функції, що і державні
податкові інспекції в районах, містах без районного поділу,
районах у містах, міжрайонні та об'єднані державні податкові
Інспекції. Функції Державних податкових інспекцій в районах,
містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонних та
об’єднаних державних податкових інспекцій визначені у ст. 19
Закону. Зокрема ці органи уповноважені здійснювати у межах своїх
повноважень контроль за законністю валютних операцій,
додержанням установленого порядку розрахунків із споживачами з
використанням електронних контрольно-касових апаратів,
товарно-касових книг, лімітів готівки в касах та її
використанням для розрахунків за товари, роботи і послуги, а
також; за наявністю свідоцтв про державну реєстрацію суб'єктів
підприємницької діяльності, ліцензій, патентів, інших
спеціальних дозволів на здійснення деяких видів підприємницької
діяльності.
Оскільки позивач зареєстрований як платник податків у ДПІ
Дзержинського району, тому саме цей орган державної податкової
служби уповноважений здійснювати контроль за додержанням
податкового та іншого законодавства з боку платника і такими
повноваженнями не наділене Управління податкових розслідувань
ДПА в Харківській області.
Як свідчать матеріали справи, відповідач дійшов висновку про
наявність у позивача заборгованості перед ПП “Луч” на суму
55000,0 грн.
Відповідно до ч. І ст. 21 Закону України “Про цінні папери та
фондову біржу” ( 1201-12 ) (1201-12)
вексель - це цінний папір, який
засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити
після настання строку визначену суму грошей власнику векселя
(векселедержателю). Також згідно “Положення про перевідний та
простий вексель” вексель (простий) - це проста та нічим не
обумовлена обіцянка сплатити визначену суму, тобто це грошове
зобов'язання з визначеним строком сплати. Також п. 6 Інструкції
№ 7 НБУ “Про безготівкові розрахунки у господарському обороті
України”, затвердженої постановою Правління НБУ ну 204 від
02.08.96 р. встановлено, що вексель є розрахунковим документом,
за яким здійснюються безготівкові розрахунки. В розумінні даних
норм вексель поза ринком цінних паперів може передаватися тільки
в оплату за проданий товар або надані послуги. Як свідчать
матеріали справи, у позовній заяві та подальших поясненнях
позивач заперечує проти того, що у нього були господарські
правовідносини з ПП “Луч”, про які записано в акті перевірки. На
цьому також наполягає у поясненні від 20.03.01 р. заступник
директора ПП “Луч” О.П. Погореленко. При цьому судами першої та
апеляційної інстанцій було встановлено, що відповідачем не було
з'ясовано в межах якої угоди (договору) була здійснена передача
векселів.
Згідно із ст. 7 Декрету КМУ “Про стягнення не внесених у строк
податків і неподаткових платежів” ( 8-93 ) (8-93)
, який діяв на момент
прийняття оскарженого рішення, джерелом погашення недоїмки може
бути звернення стягнення на суми, які належить одержати
недоїмникові від його дебіторів. В Інструкції “Про особливості
застосування Декрету Кабінету Міністрів України N 8-93 від
21.01.1993 року “Про стягнення не внесених у строк податків І
неподаткових платежів” ( 8-93 ) (8-93)
передбачено звернення стягнення
на суми, що належить одержати недоїмникові від його дебіторів,
якщо це не протирічить чинному законодавству. Звернення
стягнення на рахунки дебіторів недоїмника здійснюється державною
податковою Інспекцією інкасовими дорученнями (розпорядженнями)
за умови наявності акта звірки між дебітором та недоїмником або
за актом зустрічної перевірки, що підтверджує заборгованість.
Дата звернення стягнення на рахунок дебітора не може
перевищувати місячного терміну з дня складання акта.
Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, наявний
акт перевірки не підтверджує заборгованість позивача перед ПП
“Луч” в сумі 55000,0 грн.
Підчас розгляду справи встановлено, що на виконання оскарженого
рішення ДПІ Дзержинського району було виставлене інкасове
доручення (розпорядження) № 635 від 02.03.00 р. на суму 55000,0
грн., яке було виконане частково на суму 47847,72 грн., тобто
заподіяні збитки (шкода) у цій сумі. Оскільки встановлено, що у
першого відповідача не було законних підстав для стягнення даної
суми, суди першої та апеляційної інстанцій правомірно дійшли
висновку щодо наявності підстав для повернення цих коштів.
Колегія суддів вважає обґрунтованими вимоги позивача про
стягнення з бюджету 12152,28 грн., нарахованих ним з урахуванням
індексу інфляції на суму коштів, списаних з банківського рахунку
на підставі оскарженого рішенн, оскільки відповідно до норм
чинного законодавства (ст. ст. 203, 440 Цивільного кодексу
України ( 435-15 ) (435-15)
) передбачено, що з урахуванням офіційного
індексу інфляції проводиться відшкодування збитків (прямі та
упущена вигода), як зазначено в інформаційному листі ВГС України
№ 01-8/795 від 29.12.00 р. “Про деякі приписи законодавства про
відшкодування шкоди, заподіяної незаконними діями державних і
громадських організацій”. Відповідальність за шкоду, заподіяну
незаконними діями державних чи громадських організацій, а також
службових осіб встановлено статтею 442 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
.
Відповідне зобов'язання є позадоговірним, тобто воно виникає
внаслідок заподіяння шкоди іншій особі (абзац п'ятий частини
другої ст. 4 Цивільного кодексу), а не з угод. Незаконними
визнаються дії, що порушують встановлений законом або іншим
нормативно-правовим актом порядок і умови здійснення даним
органом владних функцій або виходять за межі його повноважень.
Відповідальність, передбачена ст. 442 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
,
настає у разі заподіяння шкоди діями службової особи, яка
внаслідок свого службового становища (займаної посади) або за
окремим дорученням наділена у певній галузі адміністративної
діяльності владними повноваженнями щодо невизначеного кола осіб,
тобто осіб, що не перебувають у її безпосередньому
підпорядкуванні.
Стаття 442 Цивільного кодексу ( 435-15 ) (435-15)
пов'язує відшкодування
шкоди, завданої організаціям незаконними діями у галузі
адміністративного управління, із спеціальним порядком, який
встановлюється законом. Передбачена цією нормою відповідальність
настає лише у випадках, коли закон передбачає таку
відповідальність. Актами адміністративного управління
(адміністративними актами), якими може бути заподіяно шкоду
організації, є різні владні односторонні приписи державних і
громадських організацій, що суперечать закону або іншим
нормативно-правовим актам. Обсяг відшкодування збитків, завданих
державними та іншими організаціями підприємствам, установам та
організаціям, визначається відповідно до вимог тих спеціальних
норм законодавства, які встановлюють можливість такого
відшкодування. Так, ст. 27 Закону України “Про підприємства в
Україні” ( 887-12 ) (887-12)
передбачено відшкодування завданих збитків,
включаючи очікуваний і неодержаний прибуток. Ця норма підлягає
застосуванню в усіх випадках, коли йдеться про відшкодування
шкоди, завданої підприємству, в тому числі і у разі, коли інший
законодавчий акт, що передбачає відшкодування шкоди (наприклад,
Закон України “Про державну податкову службу в Україні”
( 509-12 ) (509-12)
), не містить припису щодо відшкодування очікуваного і
неодержаного підприємством прибутку. Розмір шкоди, завданої
підприємству, установі чи організації, може зростати з перебігом
часу, зокрема, у разі, коли відповідне підприємство певними
неправомірними діями державного органу було позбавлено
можливості користуватися належними їй коштами. В такому випадку
завдана шкода підлягає відшкодуванню за весь відповідний період
часу з урахуванням того, що відшкодовувана сума зросла з
урахуванням офіційного індексу інфляції.
Оскільки позивачем наданий розрахунок суми з вказаним офіційним
індексом інфляції і цей розрахунок відповідачами не
спростований, колегія суддів вважає, що в цій частині рішення та
постанова також відповідають вимогам чинного законодавства,
підстав для їх скасування або зміни не вбачається.
Враховуючи наведене та керуючись положеннями статтями 108,
111-5, 111-7 – 111-11 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Рішення від 02.07.2003 та постанову від 12.08.2003 у справі
господарського суду Харківської області № А-13/19-03 залишити
без змін, а касаційні скарги ДПА у Харківській області, ДПІ у
Дзержинському районі м. Харкова - без задоволення.