ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13.04.2004 Справа N 8/849
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого, Продаєвич Л.В.
судді:
суддів: Бакуліної С.В.,
Стратієнко Л.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу АТВТ “Київдорбудкомплекс”, м. Київ
на постанову Київського апеляційного господарського суду
від 03.02.2004р.
зі справи № 8/849
господарського суду м. Києва
за позовом АТВТ “Київдорбудкомплекс”, м. Київ
до аграрно-промислового підприємства “Полтава”,
м. Київ
про стягнення заборгованості з орендної плати
за участю представників сторін:
від позивача Науменко А.М. (дов. від 21.01.2004р. № 6/1-С)
від відповідача - Охріменко С.М. (дов. від 09.09.2003р. б/н)
Згідно розпорядження заступника голови Вищого господарського
суду України від 05.04.04 № 02-12/59 для розгляду касаційної
скарги зі справи № 8/849 замість судді Усенко Є.А. до складу
колегії включено суддю Стратієнко Л.В.
Відповідно до ст. 111-4 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
учасники судового процесу належним чином
повідомлені про час і місце засідання суду (ухвала Вищого
господарського суду України від 29.03.2004р., надіслана
31.03.2004р.).
В С Т А Н О В И В:
АТВТ “Київдорбудкомплекс” заявлено позов до аграрно-промислового
підприємства “Полтава” про стягнення з останнього 133135,70 грн.
заборгованості за договорами оренди від 29.12.2000р., від
01.04.2002р.
05.09.2003р. до господарського суду м. Києва позивачем надані
уточнення до позовної заяви, в яких останній визначив розмір
заборгованості з орендної плати за договором оренди від
29.12.2000р., від 02.01.2002р., від 01.04.2002р. у загальній
сумі 120174,17 грн. (з урахуванням часткової сплати відповідачем
суми 35864,83 грн.) та додатково заявив до стягнення 8919,64
грн., що становить індекс інфляції за період з 01.10.2002р. по
01.08.2003р. (а.с. 55).
Рішенням господарського суду м. Києва від 07.11.2003р. (суддя
Катрич В.С.) позов, з урахуванням уточнень, задоволено частково,
з АПП “Полтава” на користь позивача на підставі ст.ст. 256,265
Цивільного кодексу стягнуто 129093,81 грн. основного боргу,
витрати по сплаті державного мита та витрати на
інформаційно-технічне забезпечення судового процесу (а.с.
82-83).
Постановою Київського апеляційного господарського суду від
03.02.2004р. (судді: Брайко А.І. – головуючий, Бившева Л.І.,
Розваляєва Т.С.) апеляційна скарга аграрно-промислового
підприємства “Полтава” задоволена, рішення господарського суду
м. Києва скасоване, у задоволенні позову відмовлено з тих
підстав, що позивачем не доведені, в порушення ст.ст. 33,34
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, а
саме: позивач не підтвердив передачу наймачеві майна по спірних
договорах, не надав доказів виконання відповідачем взятих за
спірними договорами зобов’язань і не підтвердив наявність боргу
первинними бухгалтерськими документами, не надав доказів
належного виконання зі свого боку вимог п. 2.3 договору від
29.12.2000р.
Не погоджуючись з постановою апеляційної інстанції, АТВТ
“Київдорбудкомплекс” звернулося до Вищого господарського суду
України з касаційною скаргою про її скасування, залишення
рішення суду першої інстанції без змін, посилаючись на те, що
апеляційним господарським судом, незважаючи на докази, наведені
позивачем та на рішення господарського суду м. Києва, яким
встановлено факт орендних відносин між сторонами, неповно
з’ясовані обставини справи, не витребувані додаткові докази,
фактично суд відмовився розглянути спір по суті та прийняв
постанову, яка не відповідає нормам матеріального права.
У відзиві на касаційну скаргу АПП “Полтава” просить залишити
постанову апеляційної інстанції без змін, оскільки вважає, що
судом правильно застосовані норми матеріального і процесуального
права, встановлено та перевірено всі обставини даної справи та
дано оцінку усім доказам.
Колегія суддів Вищого господарського суду України, розглянувши
матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом
норм матеріального і процесуального права, обговоривши доводи
касаційної скарги, вислухавши пояснення представників сторін,
присутніх у засіданні, дійшла висновку про часткове задоволення
касаційної скарги, виходячи з наступного:
Між сторонами у справі з 29.12.2000р. існують орендні
правовідносини, про що свідчать наявні у матеріалах справи
договори оренди складських та інших господарських приміщень, що
розташовані у м. Києві по вул.Клеманській, 1/5:
– від 29.12.2000р. (загальна площа об’єктів оренди – 2550 кв.м,
а саме: майданчик, відкриті складські площі, прохідна,
господарські приміщення, закриті складські приміщення, рампа);
– від 02.01.2002р. (загальна площа – 2783 кв.м. (склад об’єктів
оренди той самий);
– від 01.04.2002р. (загальна площа – 2693 кв.м, а саме:
майданчик, відкриті складські приміщення, закриті складські
приміщення, рампа).
Апеляційний господарський суд в оскаржуваній постанові зазначив
про недоведеність позивачем факту передачі наймачеві майна, в
результаті чого “суд позбавлений можливості визначитися у
строках фактичної дії спірних договорів”. Проте з таким
висновком суду апеляційної інстанції колегія суддів погодитися
не може, оскільки:
– за умовами зазначених договорів оренди “об’єкти вважаються
переданими в оренду з моменту підписання цього договору та за
актом приймання-передачі” (п. 1.4 договорів). Отже, фактична
передача об’єкта оренди здійснюється за 2-х умов: з дати
підписання договорів та за актом приймання-передачі, тобто
документального оформлення факту передачі;
– після закінчення строку дії договору від 29.12.2000р.
сторонами договору був укладений договір оренди від 02.01.2002р.
на ті ж самі об’єкти оренди з іншою загальною площею, що
свідчить про фактичне використання орендарем складських та
господарських приміщень позивача.
При цьому, у договорах сторони передбачили строк їх дії та чітко
визначили розмір орендної плати, яка за договором від
29.12.2000р. становить 6878,4 грн., за договором від
02.01.2002р. – 9108,4 грн.
01.04.2002р. при укладенні договору оренди сторони виключили із
об’єктів оренди прохідну та господарські приміщення, у зв’язку з
чим загальна площа переданих в оренду приміщень, розташованих за
адресою: м. Київ, вул.Клеманська,1/5 склала 2693 кв.м та
визначили розмір орендної плати за місяць, яка становить 8210,0
грн. (а.с.22-25).
Апеляційним господарським судом при прийнятті оскаржуваної
постанови не враховані приписи ст.ст. 263,266 Цивільного кодексу
( 1540-06 ) (1540-06)
(в ред. від 18.07.63р.), щодо наслідків ненадання
майна наймачеві. Так, за приписом зазначених норм, з моменту,
коли наймодавець повинен був передати об’єкт оренди наймачеві, у
останнього виникає право вимагати примусової передачі йому
орендованого майна і відшкодування збитків, завданих затримкою
виконання, або право відмовитися від договору і вимагати
відшкодування збитків, завданих його невиконанням, а також право
вимагати зменшення орендної плати. З такими вимогами відповідач
не звертався, більш того, як зазначив позивач в уточненнях до
позову, частково сплачував орендну плату. Однак, в матеріалах
справи відсутні докази на підтвердження здійснених відповідачем
часткових розрахунків за спірними договорами. Не були вони
витребувані судами попередніх інстанцій, не перевірені
твердження товариства стосовно виставлення рахунків на оплату
(хоча не регулярно, як зазначено у касаційній скарзі) та не дана
оцінка тій обставині, що сплата орендної плати на підставі
наданого орендодавцем рахунку була передбачена лише договором
від 29.12.2000р. (п. 2.3), у договорах від 02.01.2002р. та від
01.04.2002р. орендна плата повинна була сплачуватися в
безготівковому порядку на р/рахунок орендодавця не пізніше 5
числа кожного наступного місяця на підставі договору, тобто
самим орендарем.
А відтак, висновок апеляційного господарського суду щодо
непідтвердження відповідачем наявності боргу первинними
бухгалтерськими документами зроблений безпідставно, оскільки
сума боргу позивачем розрахована за 2001р. (коли договором було
передбачено надання рахунків) та за 2002р. (коли надання таких
рахунків не було передбачено умовами договору).
Враховуючи викладене, а також те, що касаційна інстанція згідно
зі ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
не має права встановлювати або вважати доведеними
обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові
господарського суду, збирати нові докази або додатково
перевіряти докази, а матеріали справи не містять достатніх та
належних доказів для правильного вирішення спору, постановлені у
справі судові акти підлягають скасуванню з передачею справи на
новий розгляд до суду першої інстанції.
При новому розгляді справи слід повно та всебічно встановити всі
обставини справи, витребувати від сторін докази на підтвердження
їх доводів та заперечень, дати їм належну правову оцінку.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 - 111-12 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу АТВТ “Київдорбудкомплекс” задовольнити
частково.
Рішення господарського суду м. Києва від 07.11..2003р. та
постанову Київського апеляційного господарського суду від
03.02.2004р. зі справи № 8/849 – скасувати.
Справу № 8/849 передати до господарського суду м. Києва на новий
розгляд.