ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

                        П О С Т А Н О В А

                         ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.04.2004                                    Справа N 6/1

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

розглянувши у відкритому  Комунального підприємства

судовому засіданні в      „УЖГ” Оболонського району м. Києва

м. Києві

касаційну скаргу

на рішення             господарського суду м. Києва від

26.02.2004 року

у справі за            № 6/1

позовом               Відкритого акціонерного товариства

                      „Акціонерна компанія „КВ”

до                    Комунального підприємства

                      „УПЖ” Оболонського району м. Києва

про   стягнення 32219661,82 грн.

Рішенням  господарського суду м.  Києва від  26.02.2004  року  у

справі   №   6/1   в   задоволенні  позовних  вимог   Відкритого

акціонерного   товариства   “Акціонерна   компанія    “КВ”    до

Комунального підприємства “УПЖ” Оболонського району м. Києва про

стягнення 32219661,82 грн. відмовлено повністю.

Комунальне  підприємство “УПЖ” Оболонського району  м.  Києва  у

поданій  касаційній  скарзі просить рішення Господарського  суду

м.  Києва  від 26.02.2004 року скасувати та направити справу  на

новий розгляд до суду першої інстанції.

В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що судом

першої  інстанції були порушені норми процесуального  права,  що

призвело до прийняття рішення, яке не відповідає вимогам діючого

законодавства.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши представників  сторін

суд встановив наступне:

12.05.1999  року  між Державним комунальним підприємством  “КВ”,

правонаступником  якого  є  позивач  та  Державним   комунальним

управлінням  житлового господарства Мінського району  м.  Києва,

правонаступником  якого  є  відповідач  було  укладено   Договір

№   6717/2-12. Предметом даного Договору є надання позивачем  за

плату  відповідачу послуг з постачання питної води на  прийняття

від відповідача каналізаційних стоків.

Як   випливає   з  матеріалів  справи,  пунктом  3.1.   Договору

укладеного  між  позивачем та відповідачем визначається  порядок

обліку  спожитої  води. Зокрема, кількість  води,  що  подається

позивачем  та  використовується  відповідачем  визначається   за

показниками  водолічильників, зареєстрованих позивачем.   Зняття

показань  водолічильниківи здійснюється, як  правило,  щомісячно

представником постачальника спільно з представником відповідача.

Також,  пунктом  3.4  цього Договору встановлено,  що  кількість

стічних  вод,  що  надходять  у  каналізацію,  визначаються   за

кількістю води, що надходить з комунального водопроводу  та  ін.

джерел водопостачання, згідно з показниками водолічильника.

Згідно  з ст. 34 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
        , обставини справи,  які

відповідно  до  законодавства повинні бути підтверджені  певними

засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами

доказування.

Господарський суд міста Києва своєю ухвалою від 22.01.2004  року

зобов’язав  позивача  надати докази,  передбачені  пунктом  3.1.

Договору.

Як свідчать матеріали справи, позивачем у виконання вимог ухвали

було   надано   частину   маршрутних  листів   зняття   показань

лічильника,  які  не містять підписів представників  відповідача

поряд з даними обсягів поставленої води, як того вимагають умови

Договору.

З  наведеного  випливає, що позивач не надав  суду  доказів,  що

підтверджують його дані щодо обсягів спожитої відповідачем води,

оскільки  такими  доказами  мають  бути  документи  про   зняття

показань  водолічильників, складені спільно двома представниками

сторін.

Крім  того, судом встановлено, що в обґрунтування своїх позовних

вимог позивач посилається на акт звірки розрахунків, як на доказ

визнання  відповідачем  боргу  у розмірі  30373100  грн.  Судова

колегія  погоджується з критичною оцінкою судом першої інстанції

даного  акту,  як  доказу, оскільки такий  документ  не  містить

відомості   про   господарські  операції,  не   підтверджує   їх

здійснення та не є первинним документом, а тому не є  доказом  у

розуміння  ст.  34 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
        , що підтверджує  факт

існування боргу.

Що   стосується  листів  Фінуправління  Оболонського  району   в

м.   Києві  та  Головного  інформаційно-обчислювального   центру

Київської  міської держадміністрації, які на погляд  відповідача

підтверджують той факт, що мала місце переплата грошових  коштів

позивачу  по  спірних правовідносинах в сумі 3 424 707  грн.  04

коп.,  то  дана  обставина  не  знайшла  свого  дослідження   та

відображення у рішенні суду першої інстанції, а тому їй не  може

бути  надана будь-яка юридична оцінка судом касаційної інстанції

в  силу ст.  111-7 Господарського процесуального кодексу України

( 1798-12 ) (1798-12)
        .

Таким чином, судова колегія прийшла до висновку, що рішення суду

першої інстанції є законним та обґрунтованим.

Враховуючи  вищенаведене та керуючись  ст.ст.  111-9  -  111-11,

Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
        , Вищий

господарський суд України

                      П О С Т А Н О В И В:

1. Касаційну скаргу Комунального підприємства “УПЖ” Оболонського

району м.  Києва залишити без задоволення.

2.  Рішення господарського суду м.  Києва від 26.02.2004 року  у

справі №  6/1 залишити без змін.