ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13.04.2004 Справа N 3/126
м. Київ
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
розглянувши касаційну скаргу Національної акціонерної компанії
“Л”
на постанову Дніпропетровського апеляційного
господарського суду від 22.12.2003р.
у справі № 3/126
за позовом Національної акціонерної компанії “Л”, м. Київ в
особі Кіровоградської філії Національної акціонерної компанії
“Л”
до Піщанобрідського державного професійного
училища-агрофірми, с.Піщаний Брід, Добровелечківського району
Кіровоградської області
3-тя особа Відділення Державного казначейства у
Добровеличківському районі, Кіровоградська обл.,
м. Добровеличківка
про стягнення 92 691,98 грн.,
за зустрічним позовом
про визнання недійсним договору,
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Кіровоградської області від
21.10.2003р., залишеним без змін постановою Дніпропетровського
апеляційного господарського суду від 22.12.2003р., у задоволенні
позову НАК “Л” в особі Кіровоградської філії до Піщанобрідського
державного професійного училища-агрофірми про стягнення 92691,98
грн. відмовлено. У задоволені зустрічного позову про визнання
недійсним договору також відмовлено.
При цьому суди двох інстанцій керувалися ст. 153 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
, ст. 7 Закону України “Про лізинг” ( 723/97-ВР ) (723/97-ВР)
та
виходили з такого.
Вимоги позивача за первісним позовом грунтуються на тому, що
відповідачем не були належним чином виконані грошові
зобов’язання за договором фінансового лізингу від 29.03.2001р.
№ 11-01-540фл та угоди № 11 від 29.03.2001р. про організаційне
супроводження договору фінансового лізингу № 11-01-540фл від
29.03.2001р.
Відповідач вимоги НАК “Л” не визнав, зазначаючи у відзиві на
позов, що сторонами не було досягнуто згоди по всіх істотних
умовах договору фінансового лізингу, тому договір № 11-01-540
від 29.03.2001р. є неукладеним та звернувся із зустрічною
позовною вимогою про визнання договору недійсним на підставі
ст. 48 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
.
Вирішуючи даний справі по суті заявлених у первісному та
зустрічному позовах вимог, суди двох інстанцій встановили, що
договір № 11-01-540фл від 29.03.2001р. не містить таких істотних
умов договору лізингу, обов’язковість яких визнана п. 1 ст. 7
Закону України “Про лізинг” ( 723/97-ВР ) (723/97-ВР)
, а саме: конкретні
умови та строки поставки об’єкту лізингу; умови перегляду
розміру, складу та графіку сплати лізингових платежів; умови
переоцінки вартості об’єкту лізингу згідно з законодавством
України; умови повернення об’єкту лізингу в разі банкрутства
лізингоодержувача; умови страхування об’єкту лізингу; умови
експлуатації об’єкту лізингу та надання інформації щодо його
технічного стану; умови реєстрації об’єкту лізингу; умови
дострокового розірвання договору лізингу; умови надання
відомостей про фінансовий стан лізингоодержувача.
Судом першої інстанції також встановлено, що істотними умовами
договору № 11-01-540фл від 29.03.2001р. сторони також визнали
обов’язковість забезпечення виконання зобов’язань шляхом
укладення лізингоодержувачем на користь лізингодавця договору
застави на суму, що перевищує 130 відсотків вартості майна або
договору поруки на таку ж суму, договору страхування майна. Утім
такі договори відсутні.
Крім того, судом встановлено, що відповідно до п. 9.1 розділу 9
договору від № 11-01-540фл 29.03.2001р., такий договір є чинним
з дати перерахування лізингоодержувачем на рахунок вказаний
лізингодавцем 15 відсотків вартості майна. Утім докази набуття
чинності названим договором відсутні з причин відсутності
документів у підтвердження здійснення лізингоодержувачем
попередньої сплати 15 відсотків вартості зернозбирального
комбайну КЗС-1060-“Лан”.
Платіжні доручення № 108 від 25.04.2001р. на суму 35 850,0 грн.,
від 07.06.2001р. № 175 на суму 20 000,0 грн. (а.с.100) містять
посилання на перерахування коштів за комбайн КЕКВ 2110 згідно
договору № 15 від 15.03.2001р., що не є предметом розгляду у
даній справі.
Всі інші платежі, зазначені у позовній заяві, суд першої
інстанції визнав також такими, що не є доказами оплати сум
фінансового лізингу за спірним договором, оскільки в цих
документах про оплату відсутнє у призначенні платежу посилання
на нього (договір).
За таких обставин, суди двох інстанцій дійшли висновку про те,
що договір фінансового лізингу № 11-01-540 фл від 29.03.2001р. є
неукладеним і не породжує будь-яких цивільних прав і обов’язків.
Оскільки позов НАК “Л” грунтується на неналежному виконанні
відповідачем зобов’язань за договором від 29.03.2001р., який є
неукладеним, господарський суд дійшов висновку про те, що
позивачем первісного позову, з огляду на вимоги ст. 33 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, не доведені обставини наявності у
відповідача грошових зобов’язань за таким договором.
Оскільки договір фінансового лізингу № 11-01-540фл від
29.03.2001р. є неукладеним, то суди двох інстанцій дійшли
висновку про те, що похідна від нього угода № 11 від
29.03.2001р. про організаційне супроводження договору
фінансового лізину № 11-01-540 від 29.03.2001р. також є
неукладеною.
У зв’язку з тим, що недійсною може бути визнана лише укладена
угода, суди двох інстанцій відмовили у зустрічному позові про
визнання договору фінансового лізингу № 11-01-540фл від
29.03.2001р. недійсним.
Не погоджуючись з вказаними рішенням та постановою, НАК “Л”
звернулася до Вищого господарського суду України з касаційною
скаргою, в якій просить суд їх скасувати.
У своїй позовній заяві скаржник посилається на те, що суди двох
інстанцій, визнавши договір фінансового лізингу № 11-01-540фл
від 29.03.2001р. неукладеним, порушили ст. 83 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
, якою суду не надано право визнавати договір
неукладеним.
Скаржник вважає, що суди повинні були застосувати положення
ст. 59 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, а саме визнати договір фінансового
лізингу недійсним на майбутнє.
Відповідач надіслав до Вищого господарського суду України відзив
на касаційну скаргу, в якому просить залишити її без
задоволення, а оскаржувані рішення місцевого суду та постанову
апеляційного суду без змін, з мотивів, викладених у відзиві.
Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи у
касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних
обставин справи застосування норм матеріального та
процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових актів,
знаходить касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з
таких підстав.
Згідно ст. 4 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, цивільна права і обов’язки
виникають з підстав, передбачених законодавством, а також з дій
громадян і організацій, які хоч і не передбачені законом, але в
силу загальних начал і змісту цивільного законодавства
породжують цивільні права та обов’язки. Відповідно до цього
цивільні права та обов’язки виникають, зокрема, з угод,
передбачених законом, а також з угод, хоч і не передбачених
законом, але таких, які йому не суперечать.
Відповідно до ст. 151 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, договір
(багатостороння угода) є однією з підстав виникнення
зобов’язань.
В силу вимог статті 153 Цивільного кодексу (ЦК) України договір
вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних
випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах.
Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або
необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо
яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди.
Відповідно до ст. 2 Закону України “Про лізинг” ( 723/97-ВР ) (723/97-ВР)
(у
редакції до 11.12.2003р.) лізинг здійснюється за договором
лізингу, який регулює правовідносини між суб'єктами лізингу.
Згідно п. 2 ст. 6 названого Закону договір лізингу має бути
укладений у письмовій формі та повинен відповідати вимогам
законодавства України.
Під час розгляду даної справи і вирішення спору по суті
заявлених вимог у первісному та зустрічному позовах судами двох
інстанцій встановлена відсутність у договорі фінансового лізингу
№ 11-01-540фл від 29.03.2001р. ряду істотних умов, передбачених
статтею 7 названого Закону.
Судами також встановлено, що у п. 9.1 розділу 9 договору від
29.03.2001р. сторони встановили, що цей договір є чинним з дати
перерахування лізингоодержувачем на рахунок вказаний
лізингодавцем 15 відсотків вартості майна. Утім докази набуття
чинності названим договором відсутні.
Крім того, судами встановлено, що істотними умовами договору
№ 11-01-540фл та угоди № 11 від 29.03.2001р. сторони також
визнали обов’язковість забезпечення виконання зобов’язань шляхом
укладення лізингоодержувачем на корить лізингодавця договору
застави або поруки на суму, що перевищує 130 відсотків вартості
майна (п. 4.5. договору № 11-01-540фл та п. 3.6 угоди № 11) та
договору страхування майна. Утім такі договори в матеріалах
справи також відсутні.
Отже, зазначені обставини є підставою вважати договір
фінансового лізингу № 11-01-540фл від 29.03.2001р. та угоду № 11
від 29.03.2001р., яка є похідної від основного договору,
неукладеними.
Посилання скаржника на порушення судами двох інстанцій ст. 83
ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
є безпідставним з огляду на таке.
В силу ст. 33 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
кожна сторона повинна
довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу
своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 4-7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
судове рішення
приймається суддею за результатами обговорення усіх обставин
справи.
Вимогою за первісним позовом у даній справі є стягнення з
відповідача 92691,98 грн. за неналежне виконання грошових
зобов’язань. Підставою цієї вимоги є договір фінансового лізингу
від 29.03.2001р. № 11-01-540фл та угода № 11 від 29.03.2001р.
про організаційне супроводження договору фінансового лізингу
№ 11-01-540фл від 29.03.2001р.
Отже, основою даного позову є правова вимога – спір про право,
що виникає з матеріальних відносин. Здійснюючи розгляд спорів
про право, суд встановлює наявність чи відсутність певних
фактів.
Згідно ст.ст. 4, 151 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
зобов’язання
виникають з договору, як юридичного факту.
Таким чином, для вирішення даного спору по суті заявлених вимог
суду необхідно з’ясувати наявність юридичного факту, договору, з
якого виникають права та обов’язки сторін.
Оскільки сторонами, як вірно встановлено судом, у встановленому
порядку не узгоджені спірні умови договору лізингу, то договір
№ 11-01-540фл від 29.03.2001р. не був укладений сторонами, тобто
не має юридичного факту, а, відтак не має і підстави для
задоволення позову про стягнення з відповідача 92691,98 грн.,
оскільки між сторонами не виникли лізингові правовідносини.
З огляду на те, що спірний договір неукладений, то зустрічна
позовна вимога про визнання його недійсним із-за відсутності в
ньому необхідних істотних умов є такою, що не грунтується на
положеннях закону щодо недійсності угод.
Зокрема, вирішуючи спори про визнання угод недійсними,
господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, за
якими Закон пов’язує визнання угод недійсними і настання
відповідних наслідків.
Таких обставин судами не встановлено, а, відтак, і немає підстав
для застосування до них положень закону про недійсність угод.
Тому посилання скаржника у касаційній скарзі на ч. 2 ст. 59 ЦК
України ( 435-15 ) (435-15)
, яка встановлює момент, з якого угода
вважається недійсною, є безпідставним.
Враховуючи викладене, та керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 –
111-11, Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія суддів
ПОСТАНОВИЛА:
Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду
від 22.12.2003р. у справі № 3/126 залишити без змін, а касаційну
скаргу Національної акціонерної компанії “Л” – без задоволення.