ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10.06.2004 Справа N 2/350
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого,
суддів
за участю повноважних представників:
від позивача
від відповідачів
розглянувши у ТОВ "УР"
відкритому засіданні
касаційну скаргу
на постанову від 13 січня 2004 року
Київського апеляційного
господарського суду
за позовом у справі ЗАТ "Ф"
до ТОВ "УР"
про визнання договору оренди недійсним
та зустрічним позовом про
розірвання договору,
в с т а н о в и в :
У серпні 2003 року ЗАТ "Ф" звернулось до господарського суду м.
Києва з позовом до ТОВ "УР" про дострокове розірвання договору
оренди, посилаючись на те, що зазначена угода укладена в порушення
вимог ст. 262 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
.
6 жовтня 2003 року ТОВ "УР" звернулось до господарського суду з
зустрічним позовом про розірвання договору оренди з ЗАТ "Ф" та
повернення нежитлового приміщення, оскільки позивач по первісному
позову порушує умови договору, що відповідно до п. 3 ст. 269 ЦК
УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
є підставою для дострокового розірвання договору
оренди.
Заявою від 21 жовтня 2003 року ЗАТ "Ф" змінило предмет позову та
просило визнати недійсним договір № 24/09 офісних приміщень від 24
вересня 2002 року, як такий, що був укладений внаслідок обману.
Рішенням господарського суду м. Києва від 29.10.2003 року у
задоволенні позову ЗАТ "Ф" відмовлено.
Позов ТОВ "УР" задоволено та постановлено розірвати договір оренди
нежитлового приміщення № 24/09 від 24.09.2002 р., укладений між
ТОВ "УР та ЗАТ "Ф", виселивши останнє із займаного ним приміщення
площею 150,0 кв. м., яке знаходиться м. Києва.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 13
січня 2004 року рішення господарського суду скасовано.
Первісний позов задоволено та визнано недійсним договір № 24/09
оренди офісних приміщень від 24.09.2002 року.
По зустрічному позову провадження у справі припинено за
відсутністю предмету спору.
У касаційній скарзі ТОВ "УР просить постанову апеляційної
інстанції скасувати, як прийняту з порушенням норм матеріального
і процесуального права.
У відзиві на касаційну скаргу ЗАТ "Ф" просить в її задоволенні
відмовити, оскільки вважає доводи, викладені в скарзі,
необгрунтованими.
Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали
справи та на підставі встановлених в ній фактичних обставин,
проаналізувавши правильність застосування апеляційним
господарським судом при прийнятті оскаржуваної постанови норм
матеріального і процесуального права суд вважає, що касаційна
скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Приймаючи оскаржувану постанову, апеляційний господарський суд
виходив з того, що ТОВ "УР" при укладенні договору оренди
приховало від ЗАТ "Ф" ті обставини, що приміщення м. Києва для
подальшого його використання, в якості офісного, потребує
капітального ремонту, а отже ТОВ "УР" умисно було введено в обману
ЗАТ "Ф", що виявилося в замовчуванні обставин, які мають істотні
значення для угоди. При цьому, до зазначених висновків апеляційна
інстанція дійшла на підставі висновку про технічний стан і несучу
здатність будівельних конструкцій в офісних приміщеннях на 3
поверсі житлового будинку по вул.Кудрявській 16- а від 18.03.03
року, розробленого Державним науково-дослідним інститутом
будівельних конструкцій, який за замовленням ЗАТ "Ф" провів
експертизу технічного стану орендованого приміщення.
Щодо зустрічного позову, то апеляційна інстанція дійшла висновку,
що на підставі п. 1-1 статті 80 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
провадження по справі підлягає припиненню, у зв'язку з відсутністю
предмету спору.
Проте, з зазначеними висновками апеляційної інстанції погодитись
не можна, оскільки вони є хибними.
Як вбачається з матеріалів справи, 24.09.2002 року між позивачем
та відповідачем було укладено договір оренди нежитлового
приміщення на третьому поверсі житлового будинку площею 264 кв.м.,
що знаходиться у м. Києві для розміщення офісних приміщень.
Пунктом 1.3 договору сторони визначили, що передача об'єкту оренди
здійснюється на підставі акту прийому-передачі. При цьому, сторони
також домовились про можливість поетапної передачі об'єкту оренди.
Розмір щомісячної орендної плати в період з 01.10.2002 року по
30.09.2003 року сторони визначили у сумі 16656 грн. При цьому, у
випадку здійснення поетапної передачі об'єкту, орендна плата за
користування вираховується пропорційно.
Згідно п. 2.1 договору строк його дії визначили з 01.10.2002 року
по 30.04.2005 року.
На виконання умов договору 15.10.2002 року між сторонами було
підписано акт прийому-передачі частини орендованого приміщення у
розмірі 150 кв.м., з якого вбачається, що технічний стан
вищевказаного приміщення, на момент передачі встановлено сторонами
як задовільний. При цьому, в акті були застережені всі недоліки,
виявлені на момент передачі даного приміщення.
Згідно вимог ст. 262 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
наймодавець зобов'язаний
надати наймачеві майно у стані, що відповідає умовам договору
призначенню майна. Наймодавець не відповідає за недоліки майна,
які були ним застережені при укладанні договору.
Відповідно до зазначених обставин, суд вважає, що розглядаючи
даний спір та приймаючи рішення по справі, господарський суд м.
Києва обгрунтовано вважав, що шляхом підписання акту, позивачем
було визнано стан приміщення задовільним та придатним для
експлуатації. Позивач був застережений про стан приміщення, у
зв'язку з чим шляхом підписання договору визнав, що воно
відповідає умовам договору, що передбачено ст. 262 ЦК УРСР
( 1540-06 ) (1540-06)
.
Подальше схвалення позивачем договору підтверджується здійсненням
останнім орендної плати за жовтень місяць 2002 року та розпочатим
проведенням поточного ремонту.
Господарський суд обгрунтовано не взяв до уваги посилання позивача
в обгрунтування своїх вимог на висновок про технічний стан і
несущі здатності будівельних конструкцій, затверджений НДІБК від
18.03.2003 року, оскільки він не відповідає вимогам закону.
Висновки господарського суду про те, що позивач, приймаючи за
актом прийому-передачі орендоване приміщення в користування із
зазначенням в акті властивостей приміщення, знав про його
недоліки, при цьому шляхом прийняття в оренду, погодився з його
станом як задовільним, відповідають обставинам справи, а тому
посилання його на те, що він був введений в оману про
непридатність приміщення до використання є безпідставним.
За таких обставин, суд вважає, що висновки апеляційної інстанції в
тому, що ТОВ "УР" умисно було введено в оману ЗАТ "Ф", що
виявилось в замовчуванні обставин, які мають істотне значення для
угоди, визнати законними і обгрунтованими не можна.
Проте, висновки господарського суду про необгрунтованість вимог
позивача, щодо визнання договору недійсним та введення його в
оману відповідають як обставинам справи, так і вимогам закону, у
зв'язку з чим позов ЗАТ "Ф" не підлягає задоволенню.
Не можна погодитись і з висновками апеляційної інстанції, щодо
припинення провадження у справі на підставі п. 11 статті 80 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, у зв'язку з відсутністю предмету спору по
зустрічному позову.
Вказані висновки апеляційної інстанції в цій частині нічим не
мотивовані та не відповідають вимогам закону.
Разом з тим суд вважає, що господарський суд м. Києва повно та
вибічно перевіривши всі зібрані по справі докази, прийшов до
обгрунтованого висновку про задоволення вимог зустрічного позову в
частині розірвання договору та виселення ЗАТ "Ф" з орендованих
приміщень.
На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9,
111-11 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
Вищий господарський суд України,
П О С Т А Н О В И В:
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 13 січня
2004 року скасувати, частково задовольнивши касаційну скаргу,
рішення господарського суду м. Києва від 29 жовтня 2003 року
залишити без змін.