ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09.04.2004 Справа N 13/379
Вищий господарський суду України у складі колегії суддів:
головуючого
суддів
розглянувши у відкритому Товариства з обмеженою
судовому засіданні відповідальністю Аудиторська фірма
касаційну скаргу “Ф”, м. Харків
на постанову від 18.11.2003
Харківського апеляційного
господарського суду
у справі № 13/379
господарського суду Сумської області
за позовом Товариства з обмеженою
відповідальністю Аудиторська фірма
“Ф”, м. Харків
до Відкритого акціонерного товариства
“У” в особі Нафтогазовидобувного
управління “О”, м. Охтирка
про стягнення 45 283,91 грн.
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Сумської області від 28.07.2003
задоволено позов Товариства з обмеженою відповідальністю
Аудиторська фірма “Ф” до Відкритого акціонерного товариства “У”
в особі Нафтогазовидобувного управління “О” про стягнення 45
283,91 грн.; стягнуто з відповідача на користь позивача борг в
сумі 44 880 грн., три проценти річних в сумі 403,91 грн.,
держмито в сумі 452,84 грн. та 118 грн. судових витрат.
Суд мотивував своє рішення тим, що відповідач не виконував
договірні зобов'язання належним чином у зв’язку з цим за ним
утворилася заборгованість за лютий та березень 2003 р.
Відповідно до ст. 214 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на
вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням
встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також
три проценти річних з простроченої суми.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від
18.11.2003 скасовано рішення господарського суду Сумської
області від 28.07.2003.
Обґрунтовуючи постанову апеляційний суд посилається на те, що
акти здачі-приймання виконаних робіт за лютий-березень 2003 не
були підписані сторонами, а тому позовні вимоги не можуть бути
задоволені.
Крім того, зазначає суд, згідно ст. 7 Закону України “Про
аудиторську діяльність” ( 3125-12 ) (3125-12)
за результатом виконаних
робіт необхідно представити належно оформлений аудиторський
висновок. Аудиторський висновок складається з дотриманням
відповідних документів, що позивачем зроблено не було. Таким
чином позивач не обґрунтував суду позовні вимоги.
Оскаржуючи постанову апеляційного суду, скаржник просить її
скасувати, а рішення господарського суду Сумської області від
28.07.2003 залишити без змін посилаючись на те, що апеляційним
судом всупереч вимогам пункту 2 частини першої статті 97 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
прийнято до розгляду скаргу відповідача, не
зважаючи на відсутність доказів надсилання позивачу копії
клопотання про відновлення пропущеного строку на подання
апеляційної скарги, як додатку до апеляційної скарги.
Крім того, апеляційний суд не прийняв до уваги статті 151, 161,
162, 171 Цивільного кодексу ( 435-15 ) (435-15)
, які встановлюють засади
виконання зобов’язань. Зокрема, стаття 171 зазначеного Кодексу
передбачає, що взаємні зобов'язання за договором повинні
виконуватися одночасно, якщо з закону, договору або змісту
зобов'язання не випливає інше.
На думку скаржника, відповідач та позивач у договорі визначили
окремий порядок виникнення грошових зобов’язань відповідача, у
позивача виникло право вимоги виконання відповідачем
зобов'язання сплати узгоджених сум, а у відповідача виник
вўдповўдний обов’язок сплати узгодженої суми.
Апеляційною інстанцією необґрунтовано застосовано вимоги
ст.ст. 7 та 21 Закону України “Про аудиторську діяльність”
( 3125-12 ) (3125-12)
, що призвело до помилкового висновку відносно того,
що позивач здійснював саме аудиторську перевірку.
Заслухавши учасників судового процесу, перевіривши юридичну
оцінку встановлених судом фактичних обставин справи та її
повноту, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає
задоволенню з наступних підстав.
Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що між
Товариством з обмеженою відповідальністю Аудиторською фірмою “Ф”
(виконавець) та Нафтогазовидобувним управлінням “О” ВАТ “У”
(замовник) укладено договір № 1540-Р від 29.12.2002, строк дії
до 30.06.2003, відповідно до умов якого замовник доручив, в
виконавець зобовязався виконати роботи на надавати послуги,
передбачені пунктом 1 Договору.
Відповідно до п. 3.1 Договору виконання Фірмою робіт (надання
послуг) підтверджується актами, підписаними сторонами, а згідно
п. 3.2 Договору розрахунки з виконавцем здійснюються шляхом
перерахування суми гонорару на розрахунковий рахунок. В п. 3.3
сторони передбачили, що замовник оплачує виконані роботи на
надані послуги до 15 числа кожного місяця.
Як свідчать матеріали справи та досліджено судом апеляційної
інстанції, акти здачі-приймання виконаних робіт за лютий-
березень 2003 р. не були підписані сторонами.
Встановивши факт не підписання сторонами актів здачі-приймання,
апеляційний суд дійшов вірного висновку щодо не задоволення
позовних вимог.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
кожна сторона повинна довести ті обставини,
на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Твердження скаржника про те, що апеляційним судом прийнято до
розгляду скаргу відповідача, не зважаючи на відсутність доказів
надсилання позивачу копії клопотання про відновлення пропущеного
строку на подання апеляційної скарги, як додатку до апеляційної
скарги, спростовується тим, що Господарським процесуальним
кодексом України та чинним законодавством не передбачено
витребування судом доказів направлення іншій стороні клопотання
про відновлення пропущеного строку на подання апеляційної
скарги.
Посилання скаржника в касаційній скарзі на порушення апеляційним
судом інших норм процесуального та матеріального права також не
знайшли свого підтвердження.
Вищий господарський суд України вважає юридичну оцінку, дану
апеляційним судом обставинам справи такою, що ґрунтується на
матеріалах справи та чинному законодавстві і підстав для
задоволення скарги не вбачає.
Керуючись ст.ст. 111-9, 111-10 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову
Харківського апеляційного господарського суду від 18.11.2003 у
справі № 13/379 без змін.