ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08.04.2004 справа N 37/162
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого
суддів
розглянувши у ДПІ у Куйбишевському районі
відкритому м. Донецька
судовому засіданні
касаційну скаргу
на постанову Донецького апеляційного
господарського суду від 10.12.2003
у справі № 37/162
господарського суду Донецької області
за позовом ТОВ "ДС"
до ДПІ у Куйбишевському районі
м. Донецька,
ВДК у Куйбишевському районі
м. Донецька
про стягнення бюджетної заборгованості
з податку на додану вартість у сумі
35 655 грн.
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Донецької області від 28.08.2003 у
справі № 37/162, залишеним без змін постановою Донецького
апеляційного господарського суду від 10.12.2003 позов задоволено:
стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача бюджетну
заборгованість з податку на додану вартість за січень 2003 р. у
сумі 35 665 грн.; стягнуто з ДПІ у Куйбишевському районі м.
Донецька на користь ТОВ "ДС" 356, 65 грн. державного мита та 118
грн. витрат на судово-інформаційне забезпечення судового процесу.
У касаційній скарзі ДПІ у Куйбишевському районі м. Донецька
просить скасувати постанову Донецького апеляційного господарського
суду від 10.12.2003 у справі № 37/162, посилаючись на порушення
господарським судом апеляційної інстанції норм процесуального
права, а саме: п. 2 ст. 63 та ст. 83 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, оскільки позивачем у позовній заяві
не було вказано повного найменування відповідача-1, а оскаржувану
постанову господарського суду апеляційної інстанції було
направлено сторонам у справі з порушенням п'ятиденного строку (на
чотири дні пізніше строку, передбаченого ст. 87 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
).
Сторони не скористалися своїм процесуальним правом на участь своїх
представників в засіданні суду касаційної інстанції.
Перевіривши матеріали справи та проаналізувавши на підставі
встановлених в них фактичних обставин правильність застосування
господарським судом першої та апеляційної інстанції норм
матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого
господарського суду України приходить до висновку, що касаційна
скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено наступне.
Відповідно до поданої позивачем декларації з податку на додану
вартість за січень 2003 р. сума податку на додану вартість, що
підлягає відшкодуванню з бюджету за підсумками звітного періоду,
становить 136 612 грн. (з якої сума, що підлягала відшкодуванню
протягом 30 календарних днів з дати подання декларації складає 100
047 грн., а сума, яка підлягала відшкодуванню шляхом перерахування
на рахунок в установі банку після погашення податкових зобов'язань
позивача протягом трьох наступних звітних періодів складала 36 665
грн.).
Відповідачем-1 в довідці № 298 від 27.06.2003 підтверджено
правомірність відшкодування податку на додану вартість за січень
2003 р. у зазначених сумах.
Факт невідшкодування позивачу з Державного бюджету України
вищезазначених сум податку на додану вартість у строки,
передбачені Законом України "Про податок на додану вартість"
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, встановлено господарськими судами і відповідачами
не заперечуються.
Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що
господарські суди попередніх інстанцій всебічно і повно дослідили
всі обставини справи і прийшли до правильного висновку щодо
законності і обґрунтованості вимог позивача про стягнення
бюджетної заборгованості з податку на додану вартість за січень
2003 р. з огляду на наступне.
Відповідно до п.п. 7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України "Про податок на
додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
від 03.04.1997 № 168/97-ВР (зі
змінами і доповненнями) суми податку, що підлягають сплаті до
бюджету або відшкодуванню з бюджету, визначаються як різниця між
загальною сумою податкових зобов'язань, що виникли у зв'язку з
будь-яким продажем товарів (робіт, послуг) протягом звітного
періоду та сумою податкового кредиту звітного періоду.
Згідно з п.п. 7.7.3 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на
додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
у разі коли за результатами
звітного періоду сума, визначена згідно з пп. 7.7.1 цієї статті,
має від'ємне значення, така сума підлягає відшкодуванню платнику
податку з Державного бюджету України протягом місяця, наступного
після подачі декларації.
Підставою для отримання відшкодування є дані тільки податкової
декларації за спірний період. За бажанням платника податку сума
бюджетного відшкодування може бути повністю або частково
зарахована в рахунок платежів з цього податку. Таке рішення
платника податку відображається в податковій декларації.
Враховуючи, що господарськими судами встановлено факт
невідшкодування податку на додану вартість за січень 2003 р. у
строки, передбачені ст. 7 Закону України "Про податок на додану
вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, висновки господарських судів попередніх
інстанцій щодо права позивача на відшкодування податку на додану
вартість за січень 2003 р. є законним та обгрунтованим.
Посилання відповідача на незазначення в позовній заяві повного
найменування відповідача-1 та порушення господарським судом
п'ятиденного терміну, встановленого для направлення постанови
сторонам, не можуть бути взяті до уваги, оскільки зазначені
порушення не призвели до прийняття неправильного рішення.
За таких обставин колегія суддів Вищого господарського суду
України вважає, що постанова Донецького апеляційного
господарського суду від 10.12.2003 у справі № 37/162 відповідає
вимогам чинного законодавства і фактичним обставинам справи, у
зв'язку з чим підстав для її скасування не вбачається.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, п. 1 ст.
111-9, 111-11 Господарського процесуального права України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України,
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу ДПІ у Куйбишевському районі м. Донецька залишити
без задоволення, а постанову Донецького апеляційного
господарського суду від 10.12.2003 у справі № 37/162 - без змін.