ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08.04.2004 Справа N 21/655
Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:
головуючого
суддів:
розглянула у відкритому засіданні
касаційну скаргу приватного підприємця Ш-ого Олега Миколайовича
(далі – Підприємець)
рішення господарського суду м. Києва
від 20.06.03
у справі № 21/655
господарського м. Києва
суду
за позовом Підприємця
до Державної податкової інспекції у
Солом’янському районі м. Києва (далі - ДПІ у
Солом’янському районі),
товариства з обмеженою відповідальністю
торговельної компанії “С” (далі – Компанія),
відділення Державного казначейства у
треті особи Солом’янському районі м. Києва,
Державне казначейство України,
про стягнення 6.222.720,50 грн.
За згодою сторін відповідно до ч. 2 ст. 85 та ч. 1 ст. 111-5
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
у
судовому засіданні 08.04.04 оголошено лише вступну та
резолютивну частини постанови колегії суддів Вищого
господарського суду України.
Справа розглядалася неодноразово.
Рішенням господарського суду м. Києва від 20.06.03 у задоволені
позову відмовлено, оскільки Підприємцем не надано доказів про
причинний зв’язок між діями податкових органів та настанням
завданої шкоди.
Не погоджуючись з прийнятим рішення суду, скаржник звернувся з
касаційною скаргою, вважаючи це рішення таким, що не відповідає
чинному законодавству та матеріалам справи. Зокрема, на думку
скаржника прийняте рішення не відповідає вимогам ст. 440, 442
Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
(в редакції 1963 року із
змінами та доповненнями) та ч. 2 ст. 1 Закону України “Про
порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконним
діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і
суду” ( 266/94-ВР ) (266/94-ВР)
.
Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу, відзив на неї,
заслухавши суддю–доповідача, пояснення представників сторін,
колегія суддів встановила наступне.
Підприємець, звертаючись до суду з позовною заявою, вважав, що
внаслідок неправомірних дій працівників податкової міліції
Залізничного (Солом’янського) району м. Києва 09.02.99 зі складу
№ 6 заводу “К", що розташований у м. Києві, було вилучено майно,
що є його власністю на загальну суму 109.604,50 грн., яке
передане на відповідальне зберігання у ВКП “УХ” і в подальшому
реалізоване.
Матеріалами справи підтверджено, що ДПІ у Залізничному районі
м. Києва (правонаступником якої є ДПІ у Солом’янському районі)
16.08.99 здійснила перевірку фінансово-господарської діяльності
Підприємця, за результатами якої складений акт від 16.08.99
№ 26/22/26, що став підставою для порушення кримінальної справи
у відношенні до нього за фактом ухилення від сплати податків за
ознаками ч. 3 ст. 148-2 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
, а також
підставою для прийняття ДПІ у м. Сімферополі рішення від
18.08.99 № 98-26-2-2385512890/4015 про застосування фінансових
санкцій за порушення податкового законодавства, яке 29.03.01
було визнано недійсним арбітражним судом Автономної Республіки
Крим при розгляді справи № 2-15/502-2001.
Підприємець вважає, що мало місце незаконне вилучення у нього
власності, оскільки вилучене майно не було речовими доказами у
кримінальній справі. На час звернення до господарського суду
майно ще не було повернуто, незважаючи на те, що кримінальна
справа у відношенні Підприємця припинялась двічі 30.12.99 та
21.03.01 за відсутності в його діях складу злочину, а тому
внаслідок незаконного вилучення майна і його реалізації
Підприємцю завдано матеріальну шкоду в сумі 109.604,50 грн., що
складає вартість вилученого майна на день пред'явлення позову.
Також Підприємець просив відшкодувати заподіяну шкоду на
пўдставў ст.ст. 440, 4401, 442 Цивільного кодексу України
( 435-15 ) (435-15)
у вигляді неотриманого прибутку, виходячи із
середнього доходу за 1998 рік за даними декларації, що
подавалась до ДПІ в Центральному районі м. Сімферополя, та
відшкодувати спричинену моральну і матеріальну шкоду на загальну
суму 6.222.720,50 грн.
Колегія суддів Вищого господарського суду України враховує
висновки попередньої судової інстанції про те, що відповідно до
ст. 1, п. 12 ст. 10 Закону України “Про державну податкову
службу в України” ( 509-12 ) (509-12)
від 04.12.90 № 509-ХІІ в редакції
Закону України від 24.12.93 № 381-ХІІ (із змінами та
доповненнями) до складу органів державної податкової служби
входять спеціальні підрозділи по боротьбі з податковими
правопорушеннями, однією з функцій є проведення роботи,
пов’язаної з виявленнями, обліком, оцінкою та реалізацією у
встановленому законом порядку безхазяйного майна, майна, що
перейшло за правом успадкування до держави, скарбів і
конфіскованого майна, а тому податкові органи мають право
здійснювати операції з безхазяйним майном.
В той же час, приймаючи рішення, судова інстанція не дала
належної правової оцінки обставинам справи, які свідчать, що
вилучення працівниками ДПІ у Залізничному районі м. Києва
09.02.99 з території складу по вул. Колоскова, 11, що в м.
Києві, орендарем якого є ПКП “УХ", продукції (автошин та
газорозрядних ламп) проходило без відома, участі та згоди
Підприємця, якому ця продукція належала і перебувала на складі
на відповідальному зберіганні на законних підставах згідно угоди
б/н від 19.01.99, укладеної між Підприємцем та ВКП “УХ” (м.
Київ).
Також не дано належної правової оцінки матеріалам перевірки
фінансово-господарської діяльності Підприємця, яка була
здійснена працівники податкової міліції і стала підставою для
порушення проти Підприємця кримінальної справи за ознаками
ст. 148-2 ч. 3 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
, котру згодом двічі
припиняли у зв'язку з відсутністю події та складу злочину.
Підприємцю роз'яснювалось правоохоронними органами, що з
матеріалів кримінальної справи були вилучені документи, які
стосувались продукції позивача і були направлені за місцем її
вилучення, тобто в ГВ ПМ Залізничного району м. Києва, оскільки
вилучена продукція не є речовими доказами у кримінальній справі.
Незважаючи на неодноразові звернення Підприємця до ГВ ПМ ДПІ у
Залізничному районі м. Києва, йому повідомлялось, що вилучена
продукція знаходиться на відповідальному зберіганні в ТК “С” до
прийняття рішення у кримінальній справі №
05-10512, в той час як ще 30.12.99 вказана кримінальна справа
була припинена.
Як вбачається з рішення місцевого суду, він зазначеним
обставинам та матеріалам справи, які свідчать на їх
підтвердження, належної правової оцінки не дав, так само як не
дав належної правової оцінки самому факту неповернення
вилученого майна Підприємцю за весь час розгляду господарської
справи. Крім того, відмовляючи в позові, суд послався на те, що
відшкодування конфіскованого чи безхазяйного майна можливе лише
за наявності факту реалізації майна та надходження коштів для
бюджету. Проте суд не навів жодних фактичних та правових підстав
вважати вилучене майно конфіскованим чи безхазяйним, зважаючи на
те, що чинне законодавство пов’язує надання майну правового
статусу конфіскованого чи безхазяйного з встановленням
відповідних обставин та вчиненням певних процесуальних дій.
При цьому колегія суддів враховує визначену законодавством
можливість відповідальності податкових органів, зокрема на
підставі Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
, Законів України
“Про державну податкову службу в України", “Про порядок
відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями
органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду"
( 266/94-ВР ) (266/94-ВР)
, “Про власність" ( 697-12 ) (697-12)
, ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
.
Зважаючи на норми вказаних законів, суд першої інстанції чітко
не визначив, в чому полягає помилковість обраного Підприємцем
матеріально-правового способу захисту своїх прав та визначення
процесуального статусу податкового органу та органу Державного
казначейства.
Водночас колегія суддів відзначає також і те, що за загальними
правилами судового процесу, визначеними зокрема ст. 33 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
та главою 40 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, позивач
повинен довести не лише те, що шкода заподіяна працівниками
відповідача під час виконання ними своїх трудових (службових)
обов'язків, а й безпосередній причинний зв'язок між
правопорушенням та заподіянням шкоди і розмір відшкодування.
Колегія суддів враховує, що відповідно до ст. 203 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
незалежно від відшкодування шкоди (збитків) в натурі
або грішми особа, яка заподіяла шкоду, на вимогу потерпілого
відшкодовує її у повному обсязі, включаючи і неодержані доходи.
Однак, як вбачається з матеріалів справи та з урахуванням
встановленої судом вартості вилученого майна, позивач не довів,
а судова інстанція не встановила належних фактичних та правових
підстав для визначення неотриманого доходу саме у заявлених
Підприємцем обсягах.
Колегія суддів відзначає, що відповідно до визначених ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
принципів господарського судочинства рішення
у справі приймається за результатами обговорення всіх її
обставин, дослідження доказів, розгляду доводів та заперечень
сторін. Згідно зі ст.ст. 42-43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
правосуддя здійснюється на засадах рівності всіх учасників
судового процесу перед законом і судом та змагальності. При
цьому господарський суд створює сторонам та іншим особам, які
беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення
фактичних обставин справи і правильного застосування
законодавства з урахуванням визначених ст. 22 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
прав і обов’язків сторін. Як вбачається з судового
рішення, суд цих вимог закону не виконав.
Беручи до уваги всі наведені обставини в їх сукупності, а також
законодавчо визначені межі касаційного провадження, колегія
суддів дійшла висновку, що рішення у справі підлягає скасуванню
з передачею справи на новий розгляд. При новому розгляді справи
суду необхідно всебічно і повно перевірити обставини по справі,
проаналізувати їх та інші докази, визначитися щодо належних
способів доказування у даній справі і прийняти рішення у
відповідності до вимог чинного законодавства, яке регулює
відповідні правовідносини, усунувши також і порушення
процесуального законодавства.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-10 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія суддів
ПОСТАНОВИЛА:
Касаційну скаргу приватного підприємця Ш-ого О.М. задовольнити
частково.
Рішення господарського суду м. Києва від 20.06.2003 у справі
№ 21/655 скасувати.
Справу № 21/655 направити до господарського суду м. Києва на
новий розгляд.