ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08.04.2004 Справа N 9/294
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого
суддів
розглянувши у ЗАТ "КДЗ", м. Кременчук
відкритому
судовому засіданні
касаційну скаргу
на постанову від 04.11.2003 року Харківського
апеляційного господарського суду
у справі № 92
господарського суду Полтавської області
за позовом ЗАТ "КДЗ", м. Кременчук
до Кременчуцької ОДПІ Полтавської
області
про визнання недійсними рішення
в судовому засіданні взяли участь представники:
від позивача присутній,
від відповідача присутній,
ВСТАНОВИВ:
Рішенням Господарського суду Полтавської області від 24.07.2003
року по справі № 92 позов задоволене; визнане недійсним рішення
Кременчуцької ОДПІ № 1601/26-35/0551485011067 від 31.05.2002р.;
стягнуте з відповідача на користь позивача 85грн. державного мита
та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового
процесу.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від
04.11.2003 року у справі № 92 рішення Господарського суду
Полтавської області від 24.07.2003 року скасоване; в позові
відмовлене.
В касаційній скарзі ЗАТ "КДЗ" просить скасувати ухвалену по справі
постанову Харківського апеляційного господарського суду від
04.11.2003 року та залишити в силі рішення Господарського суду
Полтавської області від 24.07.2003 року, посилаючись на порушення
в постанові апеляційного суду норм матеріального та процесуального
права, а саме ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, пп. 4.2.2 п. 4.2 ст.
4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників
податків перед бюджетами та державними цільовими фондами"
( 2181-14 ) (2181-14)
(далі Закон-2181).
У відзиві на касаційну скаргу відповідач повністю заперечує доводи
касаційної скарги.
Заслухавши пояснення по касаційній скарзі представників позивача,
які підтримали викладені в ній доводи, заперечення на касаційну
скаргу представника відповідача, перевіривши повноту встановлення
обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові
апеляційного господарського суду, колегія суддів Вищого
господарського суду України приходить до висновку, що касаційна
скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами встановлено, що рішенням відповідача
№ 1601/26-35/0551485011067 від 31.05.02 р. підприємству позивача
було донараховане 126943,79 грн. податку на прибуток та
застосовані фінансові санкції по цьому податку в сумі 63471,89
грн. Всього по рішенню нараховано 190415,68 грн.
Підставою прийняття оскарженого рішення податкового органу є акт
від 29.05.03 р. № НДІ 26-35-019 "Про результати проведення
позапланової перевірки дотримання вимог законодавства ЗАТ "КДОЗ"
при реалізації основних засобів групи 1 за період 2001 р." Згідно
вказаного акту підприємством позивача за період 2001 р. занижено
оподатковуваний прибуток на суму 423145,98 грн., з якого не
нараховано та не сплачено до бюджету податок на прибуток в сумі
126943,79 грн.
Позивач не заперечує наявних в акті перевірки помилок, допущених
ним при визначенні прибутку, але вважає донарахування
неправомірним з підстав неврахування відповідачем збитків
попередніх періодів (1998-2000 роки).
Також суди зазначили, що спірне рішення прийняте за наслідками
розгляду матеріалів перевірки без врахування наданої позивачем під
час її проведення уточнюючої декларації.
1. Судом апеляційної інстанції встановлене, що позивачем у І
кварталі 2001 року було здійснено продаж ряду об'єктів групи 1
доходи, від яких в сумі 25775,31 грн. не було враховано до рядку 3
декларації про прибуток за І квартал 2001 р.
В II кварталі також здійснено реалізацію ряду об'єктів групи 1 та
об'єктів незавершеного будівництва - їдальні та адміністративного
будинку - доходи, від яких не враховано в декларації за 6 місяців
2001 р., а саме в декларації доход складає 99,3 тис. грн. В ході
перевірки встановлено, що доходи від реалізації об'єктів склали за
II квартал 2001 р. 1041, 4 тис. грн. (1041471,89 грн.) заниження
склало 942,1 тис. грн. (942171,89 грн.) За 6 місяців доходи в
рядку 3 декларації повинні становити 1067,2 тис. грн. (1067247,20
грн.).
Відповідно до приписів пп. 8.4.3 п. 8.4 ст. 8 Закону України "Про
оподаткування прибутку підприємств" ( 283/97-ВР ) (283/97-ВР)
(у редакції
Закону України від 22.05.97 р. № 283/97-ВР зі змінами та
доповненнями) у разі виведення з експлуатації окремих об'єктів
основних фондів групи 1 у зв'язку з їх продажем балансова вартість
групи 1 зменшується на суму балансової вартості такого об'єкта.
Сума перевищення виручки від продажу над балансовою вартістю
окремих об'єктів основних фондів групи 1 та нематеріальних активів
включається до валових доходів платника податку , а сума
перевищення балансової вартості над виручкою від такого продажу
включається до валових витрат платника податку.
Оскільки позивач не заперечує встановлених актом перевірки
помилок, допущених ним при визначенні прибутку, але вважає
донарахування неправомірним з підстав неврахування відповідачем
збитків попередніх періодів (1998-2000 роки), то колегія суддів з
цього приводу відзначає.
Відповідно до абзацу "б" пп. 4.2.2 п. 4.2 ст. 4 Закону-2181
( 2181-14 ) (2181-14)
контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити
суму податкового зобов'язання платника податків у разі якщо дані
документальних перевірок результатів діяльності платника податків
свідчать про заниження або завищення суми його податкових
зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях.
Оскільки перевіркою було охоплено питання реалізації основних
засобів групи 1 за період 2001 рік, позивач не заявив збитків по
факту реалізації гіпсокартонного цеху в деклараціях попередніх
звітних періодів до початку перевірки, податковий орган,
визначаючи самостійно податкове зобов'язання платника податку за
наслідками матеріалів перевірки, не міг його визначити з
урахуванням незадекларованих збитків, не охоплюючи при цьому
перевіркою період їх виникнення.
Колегія суду не погоджується з доводами позивача, підтриманими
судом першої інстанції, щодо того, що перевіркою фактично було
охоплено період з 1999 року по 2002 рік, оскільки відповідачем -
податковою міліцією - було вилучено для перевірки документи по
фінансово-господарській діяльності за зазначений період. Судами не
встановлене, що відповідно до матеріалів акту перевірки при
перевірці було використано будь-які документи інших, ніж 2001 рік,
років (а.с.10 т.1).
2. Крім того, апеляційним судом встановлено, що підприємством
позивача невірно відображено витрати по операціях з основними
фондами (рядок 30 Декларації про прибуток). В декларації за 2001
рік вони відображені в сумі 113,1 тис, грн. (2261146 х 5% = 113057
грн. ). В балансову вартість груп основних фондів на початку року
було враховано об'єкти групи 1, які знаходяться на консервації та
по яких витрати фактично не проводились.
У відповідності з пп. 8.4.5 п. 8.4 ст. 8 Закону України
№ 283/97-ВР ( 283/97-ВР ) (283/97-ВР)
від 22.05.1997 р. "Про оподаткування
прибутку підприємств" (із змінами та доповненнями) у разі
виведення з експлуатації окремого об'єкта основних фондів групи 1
в зв'язку з його ліквідацією, капітальним ремонтом, реконструкцією
та консервацією за рішенням платника податку або Кабінету
Міністрів України балансова вартість такого об'єкта для цілей
амортизації прирівнюється до нуля. При цьому амортизаційні
відрахування не нараховуються.
Згідно з пп. 8.7.1 п. 8.7 ст. 8 цього ж Закону ( 283/97-ВР ) (283/97-ВР)
платники податку мають право протягом звітного року віднести до
валових витрат будь які витрати, пов'язані з поліпшенням основних
фондів, у сумі, що не перевищує п'ять відсотків сукупної
балансової вартості груп основних фондів на початок звітного року.
Колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції
про те, що вартість законсервованих об'єктів основних фондів групи
1 не враховується в сукупній балансовій вартості груп основних
фондів і, відповідно, не бере участі у вирахуванні п'яти
відсотків, які можуть бути віднесені до валових витрат. Суд
встановив, що підприємство мало право віднести до валових витрат
за операціями з основними фондами в рядку 30 Декларації про
прибуток підприємства витрати в сумі 84,1 тис. грн. (1683164,49 х
5% = 84158,22 грн.). Завищення валових витрат в Декларації за рік
склало 29 тис. грн. (113057 - 84158,22 = 28898,78 грн.)
Апеляційним судом встановлено, що за підсумками 2001 р.
підприємством:
завищено валові витрати (ряд. 32 Декларації про прибуток) на
загальну суму 29,0 тис. грн. (28898,78 грн.)
занижено валовий дохід (ряд. 11 Декларації про прибуток) на
загальну суму 394,2 тис. грн. (394247,20 грн.)
Розбіжності складають 423,1 тис. грн. (423145,98).
Таким чином, оподатковуваний прибуток, з урахуванням від'ємного
значення, отриманого за результатами попереднього кварталу, на
який підприємство повинно було нарахувати та сплатити податок на
прибуток за результатами перевірки, складає:
за І квартал 2001 р. зменшено збитки на суму 25775,31 грн., але за
період І кварталу 2001 року, підприємство має збитки в сумі
461524,69 грн.
за 11 квартал 2001 р. зменшено збитки на 395600 грн. Фактично
підприємством одержано прибуток в сумі 572347,2 грн.
3.Харківського апеляційного господарським судом встановлене, що
ЗАТ "КДЗ" 13.05.02 р. подав коригуючу декларацію по прибутку за
2001 рік, в якій було збільшено доходи від операцій з основними
фондами за II квартал 2001 р. на суму 352,2 тис. грн.
Колегія суддів вважає, що оскільки підприємством позивача
коригуюча декларація була подана 13.05.02 р., тобто під час
здійснення перевірки, яка проводилася з 25.04.02 р. по 29.05.02
р., то зміни, які були вказані в цій декларації, правомірно не
були взяті до уваги податковою інспекцією, з огляду на таке.
Згідно з ч. 2 п. 5.1 ст. 5 Закону-2181 ( 2181-14 ) (2181-14)
у разі, коли у
майбутніх податкових періодах платник податків самостійно виявляє
помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації,
такий платник податків зобов'язаний подати нову податкову
декларацію, що містить виправлені показники.
Згідно з положеннями п. 17.2 ст. 17 Закону-2181 ( 2181-14 ) (2181-14)
у
разі, коли платник податків до початку його перевірки контролюючим
органом самостійно виявляє факт заниження податкового
зобов'язання, а також самостійно погашає суму недоплати та штраф у
розмірі десяти відсотків суми такої недоплати, штрафи, а також
адмінштрафи не застосовуються.
Через аналіз даної норми апеляційний суд дійшов правомірного
висновку, що вказаною статтею встановлений припинювальний момент
подання коригуючої декларації - до початку перевірки, з
дотриманням якого до платника податків не можуть бути застосовані
штрафні санкції.
4.Відповідно до пп. 4.2.3 п. 4.2 ст. 4 Закону-2181 ( 2181-14 ) (2181-14)
обов'язок доведення того, що будь-яке нарахування, здійснене
контролюючим органом у випадках, визначених підпунктом 4.2.2 цього
пункту, є помилковим, покладається на платника податків, за
винятком випадків, визначених пунктом 4.3 цієї статті.
Отже, що стосується доводів касаційної скарги про відсутність
підстав для проведення перевірки, то колегія суддів вважає, що
спірне рішення, прийняте на підставі матеріалів перевірки, є
легітимним, оскільки позивачем не доведено, що перевірка, якою
виявлене порушення податкового законодавства, проведена
відповідачем з перевищенням повноважень та всупереч вимог діючого
законодавства.
5.Згідно з ч. 2 ст. 111 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
не допускаються
посилання у касаційній скарзі (поданні) на недоведеність обставин
справи. З касаційної скарги не вбачається в чому полягає неповнота
встановлення судом обставин справи, і, відповідно, порушення ст.
43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Беручи до уваги все наведене та вимоги чинного законодавства в
їх сукупності, колегія суддів не вбачає підстав для скасування
постанови Харківського апеляційного господарського суду.
Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-8, п. 1 ч. 1 ст. 111-9, 111-11
ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України, -
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ЗАТ "КДЗ" від 28.11.2003 року № 164 на постанову
Харківського апеляційного господарського суду від 04.11.2003 року
у справі № 92 залишити без задоволення, а постанову Харківського
апеляційного господарського суду від 04.11.2003 року у справі № 92
- без змін.