ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08.04.2004 Справа N 3/55H
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого
суддів
розглянувши у ТОВ "ЛМП",
відкритому м. Луганськ
судовому засіданні
касаційну скаргу
на постанову від 03.12.2003 року Донецького
апеляційного господарського суду
у справі № 35
господарського суду Луганської області
за позовом ТОВ "ЛМП",
м. Луганськ
до Державної податкової інспекції в
Артемівському районі м. Луганська
про визнання недійсними рішення
в судовому засіданні взяли участь представники:
від позивача присутній,
від відповідача не з'явились
ВСТАНОВИВ:
Рішенням Господарського суду Луганської області від 21.04.2003
року по справі № 35 позов задоволене; рішення ДПІ у Артемівському
районі м. Луганська від 06.02.2002 року № 76/23-01/23461373/1269
визнане недійсним в частині донарахованого податку на прибуток в
сумі 16560 грн. і штрафних (фінансових) санкцій з податку на
прибуток 4140 грн.; стягнуте з відповідача на користь позивача
держмито в сумі 85грн. і витрати на інформаційно-технічне
забезпечення судового процесу в сумі 118 грн..
Постановою Донецького апеляційного господарського суду від
03.12.2003 року у справі № 35 рішення Господарського суду
Луганської області від 21.04.2003 року скасоване; у задоволенні
позовної заяви відмовлене.
В касаційній скарзі ТОВ "ЛМП" просить скасувати ухвалену по справі
постанову Донецького апеляційного господарського суду від
03.12.2003 року та залишити в силі рішення Господарського суду
Луганської області від 21.04.2003 року, посилаючись на порушення в
постанові апеляційного суду норм матеріального та процесуального
права, а саме не враховані норми діючого Закону України "Про
оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
: п. 11.1, п.
16.4; ст. 105 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Відзиву на касаційну скаргу відповідач не надіслав.
Заслухавши пояснення по касаційній скарзі представників позивача,
які підтримали викладені в ній доводи, перевіривши повноту
встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в
постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів Вищого
господарського суду України приходить до висновку, що касаційна
скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами встановлено, що в основу спірного рішення покладене акт від
31.01.2002р. № 15 про результати комплексної документальної
перевірки дотримання вимог податкового та валютного законодавства
за період з 01.04.2000р. по 30.09.2001р. та прибуткового податку з
громадян за період з 01.06.2000р. по 18.01.2001р.
В акті перевірки зазначене, що позивачем зменшений скоригований
валовий доход у сумі 550,9 тис. грн.: у 11 кварталі 2000р. - 84,6
тис. грн., у 111 кварталі 2000р. - 145,2 тис. грн., у ІУ кварталі
2000р. - 150,1 тис. грн., у І кварталі 2001р. - 155,8 тис. грн., у
III кварталі 2001р. - 15,8 тис. грн.
Задекларовані валові витрати збільшені на 316,3 тис. грн.: у II
кварталі 2000р. - на 46,5; тис. грн., у III кварталі 2000р. - на
69,7 тис. грн., у ІУ кварталі 2000р. - на 79,9 тис. грн., у І
кварталі 2001р. - на 159 тис. грн., у II кварталі 2001р. - на 13,7
тис. грн., у III кварталі 2001р. - на 42,3 тис. грн.
За період з 01.04.2000р. по 30.09.2001р. товариство мало збитки
згідно декларації про прибуток підприємства за 2000 рік у сумі
223,4 тис. грн., за 2001р. - у сумі 241 тис. грн. У 11 кварталі
2000р. товариство мало фактично оподатковуваний прибуток у сумі
76,4 тис. грн. (згідно акту перевірки).
Податок на прибуток за II квартал 2000 року склав 16,56 тис. грн.
Крім того, зменшені збитки на суму 179,4 тис. грн.
Колегія суддів вважає правомірним висновок апеляційного суду щодо
непогодження з висновком суду першої інстанції про те, що в акті
перевірки чітко не викладений зміст порушення.
Судом апеляційної інстанції правильно зазначено, що суть спору є в
тому, що у 2 кварталі 2000 року позивач мав оподатковуваний доход,
податки не сплатив. Факт цього порушення не оскаржується самим
позивачем.
Позиція позивача полягає в тому, що оскільки у наступних кварталах
2000 року він працював із збитками, сума зобов'язань за 2-й
квартал повинна бути врахована при визначені зобов'язань в цілому
за рік, і ДПІ не мала підстав для донарахування йому податкових
зобов'язань по податку на прибуток та застосування до нього
фінансових санкцій.
Колегія суддів правомірно зазначила, що такий довід позивача не
відповідає положенням Закону "Про оподаткування прибутку
підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
, зокрема ст. 6 Закону, з огляду на
таке.
Згідно п. 6.1 ст. 6 Закону України "Про оподаткування прибутку
підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
якщо об'єкт оподаткування платника
податку з числа резидентів за результатами звітного (податкового)
кварталу має від'ємне значення (з урахуванням суми амортизаційних
відрахувань), дозволяється відповідне зменшення об'єкта
оподаткування наступного звітного (податкового) кварталу, а також
кожного з наступних двадцяти звітних (податкових) кварталів до
повного погашення такого від'ємного значення об'єкта
оподаткування.
У разі коли від'ємне значення об'єкта оподаткування не погашається
платником податку за рахунок отриманих ним валових доходів у
порядку, визначеному у пункті 6.1 цієї статті, об'єкт
оподаткування наступних звітних (податкових) кварталів не
зменшується на непогашену суму від'ємного значення об'єкта
оподаткування (п. 6.2 ст. 6 цього ж Закону ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
).
Отже, колегія суддів вважає, що аналіз зазначених норм дозволяє
зробити висновок про те, що погашається саме від'ємне значення
об'єкту оподаткування за рахунок отриманих в майбутніх періодах
валових доходів, а не навпаки, доходи попередніх звітних періодів
мають враховуватися на зменшення збитків майбутніх звітних
періодів.
Колегія суддів не бере до уваги довід касаційної скарги про те, що
звітним податковим періодом для позивача є звітний податковий рік,
який включає в себе податковий період - звітний (податковий)
квартал , оскільки звітний (податковий) рік є у визначених законом
випадках звітним періодом для певного кола платників податків до
числа яких позивач не відноситься.
В обґрунтування своє позиції позивач вказував також на те, що у
разі ведення ним податкового обліку за правилами, які він розумі:
так, що коли за наслідками третього кварталу 2000 року він мав
збитки, то мав право на відшкодування сплаченого податку за 2-й
квартал 2000 року на підставі п. 16.16 ст. 16 Закону "Про
оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
, відповідно до
якого надміру внесені до бюджету суми податку, що нараховані за
звітний період наростаючим підсумком з початку року, зараховуються
в рахунок наступних платежів або повертаються платнику податку не
пізніше десяти робочих днів з дня одержання письмової заяви такого
платника податку.
Цей довід обґрунтовано не прийнятий до уваги апеляційним судом,
оскільки сплачені відповідно до законодавства податки не можуть
вважатися надміру сплаченими.
Беручи до уваги все наведене та вимоги чинного законодавства в
їх сукупності, колегія суддів не вбачає підстав для скасування
постанови Донецького апеляційного господарського суду.
Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-8, п. 1 ч. 1 ст. 111-9, 111-11
ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України, -
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ТОВ "ЛМП" від 10.12.2003 року № 198-юр на
постанову Донецького апеляційного господарського суду від
03.12.2003 року у справі № 35 залишити без задоволення, а
постанову Донецького апеляційного господарського суду від
03.12.2003 року у справі № 35 - без змін.