ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08.04.2004 Справа N 2/261а
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді Першикова Є.В.,
суддів Савенко Г.В.,
Ходаківської І.П.,
розглянувши
касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському
районі м. Донецька
на постанову Донецького апеляційного
господарського суду від 26.11.2003р.
у справі № 2/261а Господарського суду Донецької
області
за позовом Донецького обласного радіотелевізійного
передавального центру м. Донецьк
до Державної податкової інспекції у Ленінському
районі м. Донецька
про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення
За участю представників сторін:
позивача – Гайдук М.М., за довіреністю
Ломоносова Н.П. , за довіреністю
відповідача – не з’явилися
В С Т А Н О В И В:
Рішенням Господарського суду Донецької області від 08.10.2003
року у справі № 2/261а (суддя Ханова Р.Ф.), яке залишено без
змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від
26.11.2003р. (колегія суддів м. В.Калантай, Г.Я.Старовойтова,
Р.М.Українська) задоволено позов Донецького обласного
радіотелевізійного передавального центру м. Донецьк до Державної
податкової інспекції у Ленінському районі м. Донецька про
визнання недійсним податкового повідомлення-рішення
№ 0000092341/0 від 19.05.2003 року, предметом якого визначені
податкові зобов'язання з земельного податку загальною сумою
10322 грн., в тому числі 6881 грн. основного платежу та 3441
грн. штрафна санкція
Відповідач, Державна податкова інспекція у Ленінському районі
м. Донецька, не погоджуючись з судовими рішеннями, звернулася з
касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення
Господарського суду Донецької області від 08.10.2003 року у
справі № 2/261а та постанову Донецького апеляційного
господарського суду від 26.11.2003р., а позов Донецького
обласного радіотелевізійного передавального центру м. Донецьк
залишити без задоволення.
Розглянувши матеріали справи та касаційної скарги,
проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин
справи правильність застосування судом норм матеріального та
процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга
підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач здійснив протягом
.04.-.05.2003 року тематичну документальну перевірку дотримання
вимог податкового законодавства з питання правильності
обчислення, повноти та своєчасності перерахування до бюджету
позивачем податку за землю за період з 01.03.2001 року по
30.04.2003 року, за наслідками якої складено акт
№ 1466/23-113/01183712 від 16.05.2003 року. На підставі
вказаного акту перевірки керівником податкового органу прийняте
податкове повідомлення-рішення № 0000092341/0 від 19.05.2003
року, предметом якого визначена сума податкових зобов'язань за
платежем земельний податок з юридичних осіб загальною сумою
10322 грн., у тому числі 6881 грн. основного платежу та 3441
грн. штрафні (фінансові) санкції.
Визнаючи недійсним спірне рішення, суди першої та апеляційної
інстанції, виходили з того, що згідно ст. 21 Основ законодавства
України про культуру, законодавець відносить до закладів
культури організації телебачення та радіомовлення. Оскільки
позивач здійснює свою діяльність у сфері телебачення та
радіомовлення, то судом зроблено висновок, що таке підприємство
: закладом культури, який відповідно до пункту 4 статті 12
Закону України “Про плату за землю” ( 2535-12 ) (2535-12)
звільнений від
сплати земельного податку.
Зазначений висновок було зроблено судом без всебічного, повного
і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи
в їх сукупності, як це вимагається статтею 43 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Колегія суддів зазначає, що Статтею 12 Закону України “Про плату
за землю” ( 2535-12 ) (2535-12)
передбачені пільги щодо плати за землю.
Так, зокрема, пунктом 4 вказаної статті передбачено, що від
земельного податку звільняються вітчизняні заклади культури,
науки, освіти, охорони здоров'я, соціального забезпечення,
фізичної культури та спорту, спортивні споруди, що
використовуються ними за цільовим призначенням.
При вирішенні спору та вирішенні питання щодо віднесення
Донецького обласного радіотелевізійного передавального центру
м. Донецьк до закладів культури судами не було з’ясовувалося, чи
має позивач статус закладу, які види діяльності здійснює
позивач, та який статус земельних ділянок, щодо яких визначена
сума податкових зобов'язань за платежем земельний податок.
Необхідність дослідження вказаних обставин зумовлена посиланням,
податкової інспекції на те, що згідно довідки Донецького
обласного управління статистики Державного комітету статистики
України про включення до Єдиного державного реєстру підприємств
та організацій України від 29.10.2002р. № 7-25-489, підприємство
має код організаційно - правової форми господарювання - 140 -
державне підприємство, а не 410 - заклад (відповідно до
Класифікації організаційно-правових форм господарювання,
затвердженої наказом Держстандарту України від 22.11.1994р.
№ 288), форма фінансування підприємства – 2 (госпрозрахунок);
згідно довідки Донецького міського управління земельних ресурсів
про грошову оцінку земельної ділянки № Ю-4810/203 від
29.01.2003р. площа земельної ділянки яка знаходиться фактичному
користуванні підприємства складає 1680 кв. м. : землі транспорту
та зв'язку (радіорелейна станція, передавальний центр);
підприємство має ліцензію на здійснення діяльності по зв'язку на
території України (вид діяльності - будівництво і технічне
обслуговування мереж теле- і радіомовлення) від 28.01.1995р.
№ 206, видана Міністерством зв'язку України, строк дії - 10
років, що на думку ДПІ, згідно до ст. 1 Закону України “Про
зв'язок” ( 160/95-ВР ) (160/95-ВР)
підпадає під поняття “підприємство
зв'язку” - підприємство, що здійснює свою господарську
діяльність для забезпечення функціонування засобів, споруд та
мереж зв'язку з метою надання послуг зв'язку; згідно з Загальним
класифікатором “Галузі народного господарства”, затвердженим
наказом Міністерства статистики України від 24.01.1994р. № 21,
радіотелевізійні передавальні центри віднесені до галузі “52300
Електро - та радіозв'язок”.
Вищевказані обставини, на які посилалася ДПІ, не були взяті до
уваги та не оцінювались судами при винесенні рішення та
постанови по справі.
Наведене свідчить про неповне дослідження в рішенні місцевого та
постановў апеляційного господарського суду обставин справи, що з
врахуванням встановлених ст. 111-7 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
меж повноважень касаційної інстанції
виключає можливість висновку стосовно правильності застосування
судами попередніх інстанцій норм матеріального права при
вирішенні спору. У зв'язку з цим судові рішення, як такі, що
постановлені з порушенням частини 1 ст. 43 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, підлягають
скасуванню, а справа – передачі на новий розгляд господарському
суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи господарському суду слід взяти до
уваги викладене в цій постанові, вжити всі передбачені законом
засоби для всебічного, повного і об'єктивного встановлення
обставин справи, прав і обов'язків сторін і в залежності від
встановленого та у відповідності з чинним законодавством
вирішити спір.
Відповідно до ст.ст. 85, 111-5 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
в судовому засіданні за згодою
сторони оголошена вступна та резолютивна частини постанови.
Керуючись, ст.ст. 111-5, 111-9, 111-7, 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському
районі м. Донецька задовольнити частково.
Постанову Донецького апеляційного господарського суду від
26.11.2003р. та рішення Господарського суду Донецької області
від 08.10.2003 року у справі № 2/261а скасувати.
Справу № 2/261а направити на новий розгляд до Господарського
суду Донецької області.